— Гурки? — писнув той, вирячивши очі. — Будь ласка, якщо випустите мене…

— Мовчати! — процідив Ґлокта голосом, який спонукав до негайної покори. — Почекайте тут.

Арді нервово позирнула туди, де була камера навігатора.

— Тут?

— Він безпечний. Гадаю, вам тут буде комфортніше, ніж було б… — Ґлокта кивнув на відчинені двері в кінці склепінчастого коридору, — отам.

Вона ковтнула.

— Добре.

— Очільнику, будь ласка! — З Лонґфутової камери вистромилась одна відчайдушна рука. — Будь ласка, коли ви мене випустите? Очільнику, благаю!

Ґлокта відгородився від його благань, із легким клацанням зачинивши двері. «У нас сьогодні є інші справи, і вони чекати не стануть».

Фрост уже прип’яв Северарда, досі непритомного, кайданками до стільця поряд зі столом і тепер запалював одну за одною лампи, користуючись підпаленим вощеним ґнотом. У склепінчастій залі поступово стало світло, і фреска на круглих стінах мало-помалу наповнилася барвами. На них згори вниз хмурився Канедіас із витягнутими руками, а за ним палав вогонь. «Ах, наш давній друг, майстер Творець, вічно несхвальний». Навпроти нього досі страхітливо стікав кров’ю по стіні його брат Джувенс. «І це, підозрюю, не єдина кров, що проллється тут сьогодні».

— У-у-у, — простогнав Северард. Його густе волосся загойдалося.

Ґлокта поволі опустився на свій стілець. Під ним зарипіла вичинена шкіра. Северард застогнав іще раз, його голова відхилилася назад, а повіки затріпотіли. До нього незграбно підійшов Фрост, простягнув руки й розстебнув застібки на його масці, а тоді стягнув її й пожбурив у куток кімнати. «Зі страхітливих практиків Інквізиції в… нікчеми». Северард заворушився й поморщив носа, сіпаючись, наче хлопчисько, що спить.

«Молодий. Слабкий. Безпорадний. Той, хто має серце, мало не пожалів би його. От тільки зараз не час для сентиментів і лагідних почуттів, для дружби і прощення. Надто вже довго за мене чіплявся привид щасливого й перспективного полковника Занда дан Ґлокти. Прощавай, давній друже. Ти не можеш допомогти нам сьогодні. Настав час безжальному очільникові Ґлокті зайнятися тим, що він робить найкраще. Зайнятися тим єдиним, що він робить чудово. Настав час жорстких голів, жорстких сердець і ще жорсткіших покарань».

«Час вирізати правду».

Фрост двома пальцями тицьнув Северарда в живіт, і його очі різко розплющилися. Він сіпнувся на стільці, і його кайданки загриміли. Северард побачив Ґлокту. Побачив Фроста. Вирячив очі, коли вони заметушилися кімнатою. А коли до нього дійшло, де він, його очі стали ще більшими. Він шумно вдихнув — швидко, жорстко, як це зазвичай буває від страшного жаху, так потужно, що масні пасма волосся довкола його обличчя розлетілися навсібіч. «І з чого ж нам почати?»

— Я знаю… — прохрипів він. — Знаю, що сказав отій жінці, хто ви… Знаю… та я не мав вибору.

«А, підлабузництво. Всі поводяться більш-менш однаково, коли їх приковують до стільця».

— Що я міг удіяти? Вона б мене, блядь, порішила! Я не мав вибору! Будь ласка…

— Я знаю, що ти їй сказав, і знаю, що ти не мав вибору.

— Тоді… тоді чому…

— Не треба зі мною так, Северарде. Ти знаєш, чому ти тут.

Фрост вийшов уперед, як завжди, байдужливий, і підняв кришку чудової Ґлоктиної скрині. Підставки всередині розкрились екзотичною квіткою, демонструючи відполіровані руків’я, блискучі голки, ясні леза його інструментів.

Ґлокта надув щоки.

— Сьогодні в мене був гарний день. Я прокинувся чистим і сам дістався ванни. Болю було не надто багато. — Він обхопив пальцями держак сікача. — Привід для святкування — гарний день. Мені їх дістається страшенно мало.

Ґлокта витягнув сікач із піхов, і його важкий клинок зблиснув у жорстокому світлі лампи. Северард не відривав від нього погляду, вирячивши очі від страху та захвату. На його блідому чолі виблискували намистинки поту.

— Ні, — прошепотів він.

«Так». Фрост відімкнув кайданок на лівому зап’ястку Северарда й підняв його руку обома м’ясистими руками. Взяв його за пальці й розчепірив їх один за одним так, щоб вони розпласталися на дереві перед ним, а другою рукою обвив Северардові плечі в міцних обіймах.

— Гадаю, преамбулу можна пропустити.

Ґлокта хитнувся вперед, підвівся й неквапом пошкандибав довкола столу, цокаючи ціпком по кахлях. Його ліва нога тягнулася за ціпком, а кутик клинка сікача злегка шкрябав деревину стільниці.

— Мені не треба пояснювати тобі, як це відбуватиметься. Тобі, який неймовірно вправно допомагав мені так багато разів. Кому знати краще, що ми робитимемо далі?

— Ні, — схлипнув Северард, намагаючись відповісти відчайдушною напівусмішкою, хоча з кутика його ока все одно витекла одна сльоза. — Ні, ви ж не станете так чинити! Зі мною — ні! Не станете!

— Із тобою? — Ґлокта сумовито всміхнувся й собі. — Ох, практику Северарде, будь ласка…

Він поволі припинив усміхатися, здіймаючи сікач.

— Ти ж так добре мене знаєш.

Бем! Важкий клинок зблиснув, різко опустившись, і врізався у стільницю, відтявши від кінчика середнього пальця Северарда ледь помітну смужечку шкіри.

— Ні! — заверещав той. — Ні!

«То ти вже не захоплюєшся моєю точністю?»

— О, так, так. — Ґлокта потягнув за гладеньке руків’я й витягнув клинок. — А на який кінець ти розраховував? Ти ляпав язиком. Казав те, чого не мав казати, тим, кому не мав казати нічого. Ти скажеш мені, що саме. Скажеш мені, кому саме. — Він знову здійняв сікач, і той замерехтів. — І краще скажи це швидко.

— Ні! — Северард забився й заборсався на стільці, але Фрост тримав його міцно, як мед муху. «Так».

Клинок начисто перерізав Северардові кінчик середнього пальця, відтявши його на рівні першого суглоба. Кінець його вказівного пальця закрутився на дереві. Кінчик безіменного пальця залишився на місці, впинаючись у з’єднання на поверхні столу. Позаяк Фростова рука досі тримала його зап’ясток міцно, наче лещата, кров лише злегка сочилася з трьох ран і розтікалася деревиною неквапливими потічками.

Запала приголомшена тиша. «Один, два, три…» Северард заволав. Він вив, сіпався й тремтів, а його лице здригалося. «Боляче, так? Вітаю в моєму світі».

Ґлокта поворушив зболілою стопою в чоботі.

— Хто тільки міг би подумати, що наше прегарне партнерство, таке приємне і прибуткове для нас обох, може так закінчитися? Це не мій вибір. Не мій. Скажи мені, з ким розмовляв. Скажи, що казав. Тоді ця неприємна історія закінчиться. Інакше…

Бем! Тепер кінчик мізинця та ще три шматочки інших. Середній палець було відтято мало не до кісточки. Северард витріщився круглими від жаху очима й неглибоко, швидко задихав. «Шок, зачудування, приголомшений жах». Ґлокта нахилився до його вуха.

— Сподіваюся, ти не збирався вчитися гри на скрипці, Северарде. Коли ми тут закінчимо, тобі, блядь, буде за щастя гра на гонгу.

Знову піднявши сікач, він скривився: відчув спазм у шиї.

— Зачекайте! — схлипнув Северард. — Зачекайте! «Валінт і Балк»! Банкіри! Я сказав їм… сказав…

«Я так і знав».

— Що ти їм сказав?

— Що ви досі шукаєте вбивцю Рейнолта, хоча ми вже повісили посланця імператора!

Ґлокта зустрівся поглядом із Фростом, і альбінос у відповідь беземоційно витріщився на нього. «Ось так іще одну таємницю, попри її спротив, витягають на безжальне світло. Як прикро і слушно я думав. Мене завжди вражає, як швидко можна розв’язувати проблеми, почавши щось людям відріза`ти».

— І… і… я сказав їм, що ви хочете дізнатися більше про нашого короля-бастарда, і про Баяза теж, і сказав їм, що ви не наглядаєте за Сультом, як вони просили, і я сказав їм… сказав їм…

Северард затнувся й замовк, витріщившись на залишки своїх пальців, розкидані по столу в дедалі ширшій калюжі крові. «Ця суміш нестерпного болю, ще нестерпнішої втрати й цілковитої невіри. Я сню? Чи справді назавжди втратив половину пальців на руках?»