Десь із три подихи Лоґен Дев’ятипалий був мирною людиною.
А тоді почув, як рухаються люди, і розплющив очі. По боках долини вовтузилися Бетодові карли, що йшли лава за лавою, хрускаючи ногами і гримлячи спорядженням. Між ними утворилася кам’яниста стежка, відкритий простір. Із цієї прогалини вийшли чорні постаті, що висипали в рів, наче сердиті мурахи зі зруйнованого мурашника, а тоді погнали схилом до стіни безформною купою зігнутих кінцівок, вишкірених пащ і гострих пазурів.
Шанка — Лоґен досі не бачив в одному місці навіть удвічі меншу їх кількість, ніж зараз. Долина кишіла ними, цією заразою, що белькотіла, тріскотіла й репетувала.
— Блядь, ради мертвих, — прошепотів хтось.
Лоґен замислився, чи не крикнути йому щось тим, хто стоїть на стінах довкола нього. Що крикнути — «Спокійно!» чи «Тримайтеся!»? Щось таке, щоб його хлопці трохи осміліли, як і належить ватажкові. Та яка з цього користь? Вони всі до одного вже колись бились і знали своє діло. Всі до одного знали, що мусять або битись, або померти, а ніщо не надає відваги краще, ніж це.
Тож Лоґен зціпив зуби й міцно обхопив пальцями холодне руків’я меча Творця, витягнув тьмяний метал із подряпаних піхов і подивився, як ідуть плоскоголові. Тепер їм, тим, які бігли попереду, залишалося кроків зі сто, і надходили вони швидко.
— Готуйте луки! — проревів Лоґен.
— Луки! — повторив Дрижак.
— Стріли! — різко прокричав Доу далі вздовж стіни й проревів із другого боку Червона Шапка.
Повсюди довкола Лоґена натягнулися з рипінням луки, бійці з похмурими брудними обличчями цілилися, зціпивши зуби. Плоскоголові перли далі, не зважаючи ні на що, виблискуючи зубами й висолопивши язики. Їхні люті очі палахкотіли ненавистю. Скоро, вже зовсім скоро. Лоґен покрутив руків’я меча в долоні й шепнув:
— Скоро.
— Ну то стріляй уже нахуй!
Шукач випустив стрілу в юрбу шанка. Довкола нього зусібіч задзижчали тятиви, і перша порція стріл зі свистом полетіла донизу. Стріли промазували, відскакували від каменю, крутилися й летіли геть; влучали в ціль так, що плоскоголові з вереском падали, переплітаючись чорними кінцівками. Бійці потягнулися по нові, спокійні й надійні. Вони були найкращими лучниками в усій ватазі й знали це.
Тенькали луки, щебетали стріли, унизу, в долині, гинули шанка, а лучники цілилися, гарно й легко, відпускали стріли й бралися за наступні. Шукач почув наказ, який долинув знизу, і побачив, як засіпалися й затріпотіли стріли в польоті зі стін. Знову попадали плоскоголові, б’ючись у землі й силкуючись піднятись.
— Це просто, як чавити мурах у мисці! — крикнув хтось.
— Ага, — буркнув Шукач, — тільки мурахи не вилазять із миски й не відтинають тобі нахуй голову! Менше слів, більше стріл!
Він побачив, як перші шанка підійшли до їхнього свіжого рову й поперли до нього, намагаючись повалити палі й вовтузячись попід стіною.
Тул здійняв над головою велику каменюку, перехилився через край і, заревівши, пожбурив її так, що вона закрутилася. Шукач побачив, як каменюка врізалася в голову одному з шанка в рові й вибила йому мозок, що зачервонів на камінні, а тоді відскочила й упала на інших, мало не збивши їх із ніг. Із вереском падали нові шанка, в яких влучали стріли, та їх іще вистачало позаду, і вони сповзали в рів, лізучи одне на одного. Вони кинулися до стіни й розійшлися вздовж неї; деякі метали списи в людей нагорі чи пускали неоковирні стріли.
Тепер же шанка полізли, чіпляючись пазурами за щербате каміння й невпинно підтягуючись угору. Лізли вони здебільшого повільно, ще й відривалися, коли в них згори влучали камені чи стріли. На віддалі зліва, найдалі від Шукача та його хлопців — там, де стояв на сторожі Чорний Доу, — у них виходило швидше. А ще швидше — на воротах, де за каміння досі трималося трохи плюща.
— Трясця, ці гади вміють лазити! — процідив Шукач, незграбно витягаючи наступну стрілу.
— Угу, — гмикнув Мовчун.
Шанка опустив на вершину парапету одну долоню, схожу на криву клешню, і дряпнув каміння. На очах у Лоґена за нею показалася ціла рука, зігнута й потворна, подекуди обросла густим волоссям і з товстими, рухливими сухожилками. Далі з’явилася приплюснута лиса маківка, масивний горб важкого чола, великий роззявлений рот, слизькі від слини гострі зуби. Глибоко посаджені очі шанка перехопили його погляд. Лоґен розітнув мечем його череп аж до плаского куцого носа й вибив одне око.
Бійці стріляли й пригиналися, тимчасом як стріли відскакували від каміння. Один спис зі свистом промайнув у Лоґена над головою. Він чув, як унизу шанка шкрябають і шарпають ворота, б’ють по них кийками й молотками, верещать від люті. Шанка шипіли й репетували, намагаючись перебратися через парапет, а люди рубали їх мечами й сокирами, зіштовхували зі стіни списами.
До Лоґена долинув рев Дрижака:
— Відженіть їх від воріт! Від воріт!
Бійці голосно лаялись. Один карл, який перехилився через парапет, із кашлем відкинувся назад. Його прохромив просто під плечем спис шанка — так, що в чоловіка на спині настовбурчилася сорочка. Він кліпнув на зігнутий держак і відкрив рота, щоб заговорити. Застогнав, ступив кілька непевних кроків, а тоді за ним попер через парапет великий плоскоголовий, витягнувши руку на камені.
Меч Творця глибоко врізався в неї просто під ліктем, і Лоґенове лице забризкали липкі краплі. Клинок ударився об камінь, і в Лоґена занила рука, а сам він так захитався, що шанка встиг перелізти. Рука в нього теліпалася, тримаючись на тулубі лише завдяки шкірі й сухожиллю, і з рани великими порціями витікала темна кров.
Шанка націлився на Лоґена другою лапою, та він ударив його ногою збоку по коліну і збив напасника з ніг. Перш ніж той устиг підвестися, рубонув його по спині, лишивши довгий поріз. У великій рані показалися шматки білої кістки. Шанка бився й пручався, розбризкуючи кров, і Лоґен міцно схопив його попід шиєю, заніс назад за стіну й пожбурив геть. Шанка впав і врізався в іншого, який лише починав лізти. Вони обидва розтягнулися в рові. Один борсався зі зламаною палею в шиї.
Поряд стояв із відвислою щелепою хлопчина, безвільно опустивши руку, в якій тримав лук.
— Я, блядь, казав тобі припинити стрільбу?! — заревів на нього Лоґен. Хлопець закліпав і з дрожем у руці приклав стрілу до тятиви, а тоді побіг назад до парапету.
Повсюди билися й кричали люди, випускаючи стріли й розмахуючи клинками. Лоґен побачив, як троє карлів штрикнули списами одного плоскоголового. Побачив, як Дрижак ударив іншого в поперек і в повітря бризнули темні струмені крові. Побачив, як якийсь чолов’яга врізав плоскоголовому по морді щитом, щойно той доліз до вершини стіни, і вибив його в повітря. Лоґен різонув по долоні якогось шанка, послизнувся, ступивши у кров, і впав на бік, мало не заколовши сам себе. Проповз один-два кроки й незграбно підвівся. Відрубав руку шанка, який уже борсався на списі якогось карла, і наполовину розрубав шию іншому, який саме показався над парапетом. Хитнувся за ним і подивився.
На стіні ще лишався один шанка, і Лоґен саме показав на нього, але тут у спину плоскоголовому влучила стріла з вежі. Шанка повалився в рів, нахромившись на палю. Ті, які були коло воріт, уже погинули, роздушені камінням і начинені зламаними стрілами. Посередині все скінчилось, та й із того боку, де стояв Червона Шапка, вже було чисто. Ліворуч на стінах іще лишалося кілька шанка, та хлопці Доу тепер явно їх долали. Кілька з них на очах у Лоґена полетіли, закривавлені, у рів.
Істоти в долині завагалися, посунули назад із вереском і криками, тимчасом як серед них досі падали стріли, випущені лучниками Шукача. Здавалося, це могло обриднути навіть шанка. Вони почали розвертатися, тікати назад, до Бетодового рову.
— Ми їх зробили! — заволав хтось, а тоді всі радісно загукали й закричали. Хлопець із луком тепер розмахував зброєю над головою, всміхаючись так, ніби сам-один побив Бетода.
Лоґен радіти не став. Він похмуро глянув на велику юрбу карлів за ровом, на знамена Бетодового війська, що майоріли над ними на вітрі. Хоча ця сутичка вийшла короткою та кривавою, коли вони прийдуть наступного разу, все, напевно, буде далеко не так коротко й набагато кривавіше. Лоґен зусиллям волі розтиснув зболілі пальці, що трималися за меч Творця, притулив його до парапету й натиснув однією долонею на другу, щоб пальці не трусилися. Поволі вдихнув.
