Ті, хто розробляв меблі для Білої зали, не задовольнились економією, а перейшли до відвертого дискомфорту. «А для наймогутніших людей королівства начебто можна було б і розкошелитися на оббивку. Можливо, це мало на меті нагадувати тим, хто тут сидить, що на вершині влади ніколи не слід умощуватися надто зручно». Він позирнув убік і побачив, що за ним спостерігає Баяз. «Що ж, нічого кращого за дискомфорт мені не світить. Хіба я не часто так казав?» Ґлокта скривився, спробувавши посунутися вперед, а ніжки його стільця голосно завищали об підлогу.

«Колись давно, коли я був вродливий, молодий і перспективний, мені мріялося, що я одного дня сяду за цей стіл шляхетним лорд-маршалом, поважним верховним суддею чи навіть високоповажним лорд-камергером. Хто навіть у найтемнішу мить запідозрив би, що прекрасний Занд дан Ґлокта колись засідатиме в Закритій Раді як страшний, огидний, усемогутній архілектор Інквізиції?» Безвільно відкинувшись на непіддатливе дерево, він ледве спромігся не всміхнутися беззубим ротом.

Однак його раптове звеличення, здавалося, тішило не всіх. Зокрема на Ґлокту з відверто глибокою неприязню дивився король Джезаль.

— Просто вражає, що вас уже затвердили на цій посаді, — різко заявив він.

Утрутився Баяз:

— Ваша величносте, таке може відбуватися швидко, коли на те є воля.

— Зрештою, — зауважив Хофф, несподівано відірвавшись від келиха, щоб обвести стіл меланхолійним поглядом, — наша чисельність украй прикро зменшилася.

«Це, звісно, правда». Кілька стільців привертали до себе увагу порожнечею. Маршал Варуз зник і вважався загиблим. «З огляду на те, що він керував обороною з Великої вежі, яка тепер щедро розсіяна по вулицях міста, він однозначно мертвий. Прощавайте, мій старий учителю фехтування, прощавайте». Вільне місце залишилося й від верховного судді Маровії. «Замерзле м’ясо, поза сумнівом, досі намагаються зішкрябати зі стін його кабінету. Боюся, моєму третьому залицяльнику слід сказати “прощай”». Не був присутнім лорд Валдіс, командир лицарів-герольдів. «Він, як я розумію, стояв на варті на південних воротах, коли гурки підірвали свій вибуховий порошок. Тіла так і не знайшли, і є підозри, що так і не знайдуть». Відсутній був і лорд-адмірал Ройцер. «Дістав у морі поранення абордажною шаблею в живіт. На жаль, на виживання надій немає».

«Ніде правди діти, на вершині влади не так людно, як колись».

— Маршал Вест не зміг долучитися до нас? — запитав лорд-канцлер Халлек.

— Йому шкода, та він не може. — Генерал Крой, здавалося, відкушував кожне слово. — Попросив мене зайняти його місце й висловитися від імені армії.

— А як там маршал?

— Поранений.

— А також слабує на виснажливу хворобу, яка нещодавно охопила весь Аґріонт, — додав король, похмуро дивлячись через увесь стіл на Першого з-поміж магів.

— Як прикро.

Утім, на обличчі Баяза не було жодних ознак жалю чи чогось іншого.

— Жахливі справи, — поскаржився Хофф. — Лікарі геть спантеличені.

— Виживає мало хто.

Сердитий погляд Лютара став просто вбивчим.

— Щиро сподіваймося на те, — з ентузіазмом вимовив Торлікорм, — що маршалові Весту пощастить.

«А й справді, варто сподіватися. Хоча надія нічого не змінює».

— Отже, до справ? — Із графина шумно полилося вино: Хофф удруге, відколи зайшов до зали, наповнював собі келих. — Генерале Крою, як просувається кампанія?

— Гуркська армія начисто розбита. Ми переслідували її до Кельна, а там декому вдалося втекти на останніх суднах флоту. Однак кораблі герцога Орсо невдовзі поклали цьому край. Гуркське вторгнення закінчилося. Перемога наша.

«Проте він супиться так, ніби визнає поразку».

— Чудово.

— Країна повинна дякувати своїм сміливим воякам.

— Наші вітання, генерале.

Крой поглянув на поверхню столу.

— Вітати треба маршала Веста, який віддавав накази, а також генерала Полдера й інших людей, які віддали життя, виконуючи їх. Я був не більше ніж спостерігачем.

— Але ж ви відіграли певну роль, і відіграли блискучо. — Хофф підняв келих. — З огляду на прикру відсутність маршала Варуза я певен, що його величність невдовзі забажає пожалувати вам підвищення.

Він позирнув на короля, і Лютар стримано гмикнув на знак згоди.

— Для мене, звісно, честь служити в будь-якій ролі на розсуд його величності. Однак актуальнішим є питання полонених. У нас їх багато тисяч і немає харчів, щоб…

— У нас недостатньо харчів для власних вояків, власних громадян, власних поранених, — заявив Хофф і обтер вологі губи.

— Віддати знатних людей імператорові за викуп? — припустив Торлікорм.

— У всій їхній клятій армії знатних людей було дуже мало.

Баяз насуплено поглянув уздовж столу.

— Якщо вони не мають цінності для імператора, то вже точно не мають цінності для нас. Хай помирають з голоду.

Дехто збентежено засовгався.

— Ми зараз говоримо про тисячі життів… — розпочав Крой.

Погляд Першого з-поміж магів упав на нього великим каменем і начисто роздушив його заперечення.

— Я знаю, про що ми говоримо, генерале. Про ворогів. Про загарбників.

— Але ж можна знайти якийсь спосіб? — утрутився король. — Хіба ми не можемо відправити їх назад на кантійські береги? Наша перемога дістала б ганебний епілог, якби…

— Кожного полоненого годує один громадянин, який мусить ходити голодним. Така вона, жахлива арифметика влади. Це складне рішення, ваша величносте, та в цій залі інших не ухвалюють. Яка ваша думка, архілекторе?

Усі — і король, і старигані на високих стільцях — перевели погляди на Ґлокту. «Ах, ми знаємо, що потрібно зробити, і ми не відступимось, і таке інше. Нехай вирок виголосить чудовисько, щоб усі інші мали змогу почуватися порядними людьми».

— Я ніколи не був великим шанувальником гурків, — знизав зболілими плечима Ґлокта. — Хай помирають з голоду.

Король Джезаль сильніше втиснувся у трон, і його лице стало ще похмурішим. «Невже наш монарх не такий ручний, як хотілося б вірити Першому з-поміж магів?» Лорд-канцлер Халлек прокашлявся.

— Тепер, коли перемога за нами, нашим головним клопотом, поза сумнівом, є прибирання руїн і усунення шкоди, завданої… — його погляд нервово скосився на Баяза й повернувся назад. — …гуркською агресією.

— Так, так.

— Відбудова. Ми всі згодні.

— Витрати, — Халлек скривився так, ніби це слово завдавало йому болю, — навіть на прибирання руїн у самому тільки Аґріонті можуть сягнути багатьох десятків тисяч марок. Вартість відбудови — багатьох мільйонів. Якщо замислитися до того ж про значну шкоду, завдану місту Адуа … То витрати… — Халлек знову нахмурився й потер однією рукою недбало поголене підборіддя. — Важко оцінити навіть приблизно.

— Ми можемо лише робити зусилля, — сумовито похитав головою Хофф. — І збирати гроші по марці.

— Зі свого боку, я пропоную звернутися до дворян, — мовив Ґлокта. Дехто схвально загмикав.

— Його Преосвященство висловлює чудову думку.

— Різке скорочення повноважень Відкритої Ради, — сказав Халлек.

— Суворі податки для тих, хто не надав суттєвої підтримки під час недавньої війни.

— Чудово! Обрізати дворянам вітрила. Кляті паразити.

— Далекосяжні реформи. Повернення земель короні. Оподаткування спадщини.

— Спадщини! Геніальна ідея!

— Лорд-губернаторів також необхідно повернути на шлях істинний.

— Скалд і Мід. Так. Вони давно були занадто самостійні.

— Мідові навряд чи можна ставити це на карб, його провінція геть зруйнована…

— Тут річ не у провині, — зауважив Баяз. «А й справді, ні, ми знаємо, хто тут винен». — Річ у контролі. Перемога дала нам можливість провести реформи.

— Нам потрібна централізація!

— Вестпорт теж. Він надто довго налаштовував нас проти гурків.

— Ми зараз потрібні йому.

— Може, варто привести до їхнього міста Інквізицію? — запропонував Ґлокта.