— Ти програв! — вигукнув Сергій, узявши аркуш. — Ти перебрав… десять секунд…
— Це неправда! — запротестував Тік. — Я віддав тобі секунда в секунду за моїм годинником. Спитай у Трясогузки!
— Ні! Він перебрав не десять секунд, — відповів Трясогузка, глянувши на годинник, — а… тринадцять…
— Слово честі, — почав переконувати їх Тік. — Я міг би віддати й раніше, бо закінчив за чотири хвилини, але вирішив зробити вам подарунок і дописав ще й цифри. Ось вони, дивіться… За скільки я міг їх написати? Щонайменше за тридцять секунд, чи не так? Тож навіть якби я перебрав час, як ви кажете, то все одно встиг би переписати азбуку вчасно…
— Ти не намагайся дурити нас, — погрозливо задер носа Трясогузка, — бо так підчеплю тебе ногою, що надовго запам’ятаєш! Ти перебрав час, і квит!
Тік зрозумів, що тут він програв. Особливо тоді, коли почув, як Сергій запитав:
— А, власне кажучи, чого він прийшов сюди?
— Я побачив вас крізь вікно й подумав, може, у вас є книжка давніх казок. Я вже скрізь питав…
— Хочеш сказати, що шукаєш казки? — погрозливо спитав Трясогузка.
— Це правда… Якби я хотів вам набрехати, то придумав би щось розумніше… Слово честі! Нам треба підготувати по одній казці, бо закінчується рік, а я…
— А ти… — не дав йому договорити Сергій. — Було б найкраще, аби ти щез звідси, поки ми тобі не допомогли…
Вони стали обабіч нього, заступивши дорогу до дверей, і малюк вирішив шукати іншого шляху до порятунку:
— Я піду сам… І піду прямо до Штефана. Я знаю, де він…
Страх Трясогузки тривав лише мить:
— Ти марно битимеш ноги… Сьогодні в нього нема тренування…
Малий черешняк кинув камінь навмання й майже без надії в якогось нещасного зайчика — і ось тобі маєш, запопав аж двох, та ще й яких зайців! Найперше він довідався, що «хитруни» бояться Штефана, а потім дізнався й про місце, де його можна знайти. Тому швидко виробив план помсти, яка починалася з дуже невинної спроби:
— Але ж у неділю він має прийти на матч.
— Ха-ха! — силувано розсміявся Сергій. — У неділю ми відзначатимемо кінець навчального року…
— Отже, наступної неділі… — остаточно заспокоївся Тік. — Але якщо ви й мені дасте цигарку, то я не скажу…
— Цигарку? — здивувався Трясогузка. — А де ти бачиш цигарки?
— А он там, на полиці, за голубою папкою.
Черешняк підійшов із простягнутою рукою й дістав із полиці пачку цигарок «Карпаць». Тікове відкриття приголомшило обох хитрунів. Вони дивились на пачку цигарок, спокійно покладену на стіл, пригадували прохання гостя, який її знайшов, але нічого путнього відповісти не могли.
Черешняк скористався моментом і прилип до дверей, добре, що полиця, з якої він узяв цигарки, була біля порога. Коли ті обидва нарешті спам’яталися, то тільки побачили Тікову спину, а нога Сергія, хоч він і кинув її, мов стрілу, вдарилася в порожнечу.
— Як жаль, що я не дістав його! — ледь не розплакався Сергій. — Він аж до стелі підлетів би! От пройда! Ти бачив, який у нього шпигунський погляд? Тримай мене, бо я вискочу у вікно за ним…
— Стривай, вгамуйся… — заспокоював його Трясогузка. — Навіщо нам сердитись? Навіщо, скажи?! Нам слід реготати до упаду й вихваляти самих себе. Ха-ха! Він прийшов до нас із мордою кота, а ми з нього зробили скумбрію! Ми примусили його написати азбуку, обдурили його з моїм братом, посміялися з нього, а на додачу до всього він роздобув нам цигарки… І як він їх побачив, шпигун отакий! Ми сто разів дивились сюди, ходили біля них і не бачили… Але врешті-решт він усе одно клюнув на гачок. Ми викачали з нього все!
— Твоя правда! — пожвавішав і Сергій. — Тепер бачиш, що таке бути розумним? Мусиш визнати й ти, Трясогузко, що думка про заклад і про азбуку була чудова…
— І моя думка про карту чудова. Ми зможемо відзначати на карті кожен їхній крок… Але розшифруймо краще текст!
Майже за годину мук і зусиль, страждань і зітхань Сергієві вдалося, нарешті, прочитати ось такий текст:
«Черешняки! Стережіться Сергія й Трясогузки. Вони хочуть дізнатися про місце нашої експедиції й дату виходу. Ніхто не має права вимовляти слова: „Форельне озеро“ й називати дату 5 липня. Віктор».
— Прекрасно! — вигукнув Трясогузка. — Оце ми завдали удару! Вони або зараз у наших руках, або ніколи! Весь секрет черешняків у наших руках! Чудово!
— Ну, може, ти хоч тепер визнаєш, що я геніальний? — прошив його поглядом Сергій. — Без цього папірця ми нічого не дізналися б про плани черешняків і нічого не…
— І без карти було б негаразд, — урвав його Трясогузка. — Визнай і ти, що не можна зробити жодного цікавого діла без карти. Отож ми дуже близько один біля одного. Я не кажу, що ти не маєш певної переваги… але якщо ти зрівнюєш усе, то я теж висловлюю важливу думку: а що було б, аби ми викурили по цигарці? Побачимо й собі, як воно буде, га?..
Сергій нерішуче глянув на пачку, залишену Тіком на столі:
— Чи я знаю?.. Я навіть не дуже знаю, як їх…
— А ти згадай, як у фільмах герої сидять у кріслах і курять, коли обмірковують якісь важливі справи. Цигарка — ознака розумної людини… Що ти скажеш на це?
Однак Сергій все одно вагався:
— А твій брат не помітить, що в пачці бракує цигарок? Аби не вийшло, часом, із цього злочину…
— Ніколи він не помітить, — запевнив його Трясогузка, трохи повагавшись. — Бо ми купимо ще одну пачку й покладемо її замість цієї, початої. Правда ж, мудро?
— Але ж у нас, здається, нема сірників… — востаннє спробував заперечити Сергій.
А сірників таки ніде не було видно. Не знайшли вони їх і за чверть години, обшукавши скрізь — тобто в шухлядах, на полицях, під диваном, у шафі. Зате після цього кімната мала такий вигляд, ніби тут пройшли орди варварів, але молоді цивілізовані хитруни двадцятого століття навіть не помітили цього.
— Я придумав! — закричав Сергій так піднесено, що, мабуть, перевернувся покійник у відомій могилі в Сіракузах. — Праска!
— Тобто?.. — не второпав Трясогузка.
— Ми розігріємо праску до червоного!.. Ну як?
— Годиться… — визнав Трясогузка. — Але ж і карта моя…
Вони не тільки розігріли праску до червоного, а й залишили її так, увімкнуту, поки обидва, ніби не могли сісти в крісла, розвалилися на дивані, простягнувши ноги на перекинуті стільці. Досі вони ніколи не курили, але тисячі разів бачили, як припалюються цигарки, як вони куряться, отож їм не важко було це зробити із вправністю досвідчених курців. Кашель і сльози душили їх, але вони були надто відважні, щоб визнати себе переможеними, особливо тому, що між затяжками могли прославляти величні справи сьогоднішнього дня, починаючи від тієї, що сталася на перерві, й закінчуючи останньою: курінням. При цьому весь час згадували Тіка й так задоволено реготали зі своєї витівки, що вже не могли відрізнити сміху від нападу кашлю.
Такими їх і застав Штефан, коли розлючено розчахнув двері.
— Отже, в тій записці, яку я одержав на тренуванні, написано правду! Овва! Що ви тут накоїли, варвари, злочинці, ординці!
На нещастя обох, останні слова Штефан вимовляв не навмання. Поки його долоні виляскували звучно, впевнено і спритно, Трясогузка, скулившись, мов їжак, що настовбурчив голки, спробував захиститися:
— Це не я, слово честі… щоб мені провалитись… це він знайшов праску!..
— Що?! — загорлав Штефан, побачивши праску в хмарі диму. — О боже!..
Але ми краще перегорнемо сторінку.
Розділ третій
1
Хтось інший на місці Тіка, може, по-своєму здійснив би план помсти; він, певно, постояв би перед вікнами «Спостережного пункту» й почув би чимало радісних вигуків та криків, а потім знову крики, і пішов би задоволений, навіть радий у своїх справах. Однак малюк не був жорстокий, а радше чесний і схильний до справедливості: на завдану йому підлість він не міг відповісти байдужістю, тому почав помсту із жертви цигарок, яку йому купив один сусіда, потім подався на волейбольний майданчик і передав тривожну записку Штефанові. Правда, побачивши потім, як той сильно і спритно б’є по м’ячу, він відчув щось схоже на жалість до тих двох, і якби міг, то перехопив би записку. Та що зроблено, того не повернути. Тут уже нічого не вдієш. Записка із стислим повідомленням, що Сергій і Трясогузка курять у кімнаті, одразу зробила своє діло ще й тому, що адресат три дні тому кинув курити і страждав, мов мученик, бачачи когось із цигаркою в зубах. Але Тік не мав звідки знати про все це. Він навіть не думав, що хитруни із «Спостережного пункту» будуть піймані на гарячому, а уявляв собі, що їх застануть із нерозкритою пачкою і вони будуть покарані тільки за намір. Однак малюк знав із власного досвіду, що намір карається не так суворо, як сам вчинок. На щастя для нього, так думав і тато, який удома виконував присуди; бо ж мама вважала інакше: вона суворіше карала саме за намір. У неї був принцип: дитину треба бити перед тим, як вона розіб’є горщик, а вже після того, коли він розбитий…
