— Значить, Вигнанці ще не знищили космопорту і не захопили його?

— Поки що ні. Принаймні станом на кілька хвилин тому. Скоро там будемо, от і самі побачимо. Тримайтеся!

Зазвичай, десятикілометровий маршрут до космопорту по шосе особливої важливості або повітряними ешелонами над ним займав пару хвилин, але манівці Арундеса, його підскоки над горбами, видолинками і навіть між дерев додали польоту тривалості та захвату. Консул крутив головою, розглядаючи схили узвиш і кипіла підпалених таборів біженців, що миготіли справа. Чоловіки й жінки зіщулилися під скелями та низькими деревами, прикриваючи голову, коли повз них проносився екраноліт. Одного разу Консул помітив загін десантників, котрі окопувалися на маківці пагорба, проте їхня увага була прикута до іншої вершини на півночі, що вся аж наїжачилася лазерним вогнем. Арундес теж помітив десантників і одразу заломив крутий лівий віраж, пірнувши у вузьку долину за якусь мить до того, як невидимі ланцети зрізали крони дерев на кряжі, що утворював її стіну.

Урешті-решт вони дісталися останньої гряди, і попереду вже виднілися західні ворота й огорожі космопорту. Периметр палав од голубих та фіолетових сплесків захисного поля й силової перепони. Їм до летовища лишався ще якийсь кілометр, коли зблиснув і відшукав їх лазер видимого діапазону, а голос по радіо проказав:

— Нерозпізнаний екраноліт, негайно сідайте, інакше будете ліквідовані.

Арундес посадив машину.

Узлісся в десятьох метрах, здавалося, заіскрилось, і несподівано їх оточили примари в активному полімерному камуфляжі. Арундес повідкривав блістери кокпіта, і тепер на них із Консулом були націлені штурмові гвинтівки.

— Відійдіть від апарата, — промовив безтілесний голос із-за камуфляжного мерехтіння.

— У нас генерал-губернатор, — заговорив Консул. — Нам треба на територію.

— Хай вам грець, та невже? — гарикнув голос з очевидним акцентом людини з Мережі. — Вилазьте!

Консул з Арундесом поквапилися відстібнути паски і почали вибиратися назовні, коли кволий голос із заднього сидіння поцікавився:

— Лейтенанте Мюллер, це ви?

— Так точно.

— Ви впізнаєте мене, лейтенанте?

Хтось відімкнув поляризацію камуфляжу, і молодий десантник у повному бойовому виряді об’явився за метр від екранольота. Його обличчя було закрите щитком, але голос звучав геть юно.

— Так, Ваша честь... е-е... губернаторе. Пробачте, не впізнав вас без окулярів. Ви поранені, Ваша честь.

— Я в курсі, лейтенанте. Саме тому ці панове супроводжують мене сюди. Хіба ви не впізнаєте колишнього консула Гегемонії на Гіперіоні?

— Пробачте, Ваша честь, — повторив лейтенант Мюллер, давши рукою знак своїм людям відступити до узлісся. — Базу опечатано.

— Звісно ж, базу опечатано, — зціпивши зуби, відповів Тео. — Я завіряв ті накази. Але я також санкціонував евакуацію всіх важливих чиновників Гегемонії. Ви ж пропустили їхні екранольоти, правда, лейтенанте Мюллер?

Броньована рука мимоволі піднялася, аби почухати щиток і каску.

— Е-е... так точно, Ваша честь. Але ж то було годину тому. Евакуаційні катери вже відлетіли і...

— Господи ж Боже мій, Мюллере, запитай про дозвіл у полковника Герасимова по тактичному каналу і пропускай нас.

— Полковник загинув, Ваша честь. На східному периметрі нас атакували спускові катери і...

— Ну, тоді в капітана Ллевелина, — не скидав обертів Тео. Він похитнувся і вхопився за спинку крісла Консула, щоб не впасти. Він був страшенно сполотнілий.

— Е-е... тактичні канали не працюють, Ваша честь. Вигнанці поставили перешкоди на широкому діапазоні з допомогою...

— Лейтенанте, — обірвав його Тео голосом, що його Консул ніколи не чув із вуст свого молодого друга, — у візуальний спосіб ви мене вже ідентифікували, зісканували моє імплантоване посвідчення. Ви маєте або пропустити нас, або застрелити.

Десантник у бронежилеті озирнувся на узлісся, ніби розмірковував, чи не наказати своїм підлеглим відкрити вогонь.

— Катери всі відлетіли. Більше рейсів не буде.

Тео кивнув. Кров запеклася в нього на лобі, але з-під лінії волосся тепер побігла нова цівочка.

— Затриманий корабель усе ще в дев’ятій шахті, правда?

— Так, Ваша честь, — нарешті виструнчився Мюллер, — але це цивільний корабель, і в космос йому не вийти через усіх цих Вигнанців...

Тео махнув рукою, перериваючи офіцера, і наказав Арундесу скерувати апарат на периметр. Консул зиркнув уперед на обмежувальні лінії, поля-перепони, силові загорожі та навіть, можливо, міни натискної дії, із якими екранольоту доведеться познайомитися вже за десять секунд. Він бачив, як тепер уже лейтенант десантників махнув рукою, і у фіолетово-голубому захисному полі відчинився прохід. Ніхто не стріляв. Через півхвилини вони вже летіли над плитами покриття злітно-посадкової смуги космопорту. Край північного периметра горіло щось велике. Ліворуч жменька трейлерів і командних модулів Збройних сил розплавилися на киплячу баюру пластику.

«Усередині лишалися люди», — подумав Консул, і знову йому щось підступило до горла.

Сьома шахта була знищена, її круглі укріплені вуглець-вуглецеві стіни коло десяти сантиметрів завтовшки повивертало назовні та покололо, наче вони були зліплені з картону. Восьма шахта ще горіла таким сліпучо-білим огнем, що навіювала думки про плазмові гранати. Дев’ята шахта стояла неушкоджена, і крізь мерехтіння захисного поля третього класу виднівся ніс зорельота Консула, що стримів над краєчком її стіни.

— Затримання анульоване? — спитав Консул.

Тео відкинувся на подушки сидіння і прохарчав:

— Ага. Ґледстон санкціонувала зняття силового купола. А це просто захисне поле. Його можна зняти звичайною командою.

Арундес посадив екраноліт на бетонку тієї самої миті, як зайнялися червоні вогники і синтетичний голос заходився повідомляти про ушкодження. Вони помогли вибратися Тео і затрималися біля хвостової частини екранольота, де черга флешет прострочила обтічник двигуна і картер роторів. Частина капота просто розплавилася від перевантажень.

Меліо Арундес поплескав по машині, й обоє чоловіків повернулися, щоби допомогти Тео зайти у двері шахти і піднятися гнучким трапом.

— Господи, — промовив доктор Меліо Арундес, — він прекрасний. Мені ще ніколи не доводилося бувати у приватних зорельотах.

— Їх усього кількадесят на світі, — відповів Консул, надягаючи на Тео осмотичну маску й акуратно опускаючи його руду чуприну в хірургічну цистерну з поживним реанімаційним середовищем. — Може, він і маленький, але коштував пару сотень мільйонів марок. Використання бойових кораблів навряд чи можна назвати рентабельним для корпорацій і планетарних управлінців загумінкових світів, коли вони вкрай рідко потребують міжзоряних перельотів.

Консул запечатав цистерну і швидко поспілкувався із програмою-діагностом.

— Із ним усе буде гаразд, — нарешті заявив він Арундесу і повернувся до голографічної ніші.

Археолог стояв поруч із антикварним «стейнвеєм», лагідно водячи рукою по полірованій кришці рояля. Він подивився у прозору секцію корпусу над втягнутим досередини балконом і промовив:

— Я бачу вогні біля головних воріт. Краще нам звідси забиратися.

— Саме цим я і зайнятий, — Консул вказав археологу на диванчик, що півколом оббігав внутрішній діаметр проекційної ніші.

Арундес упав на глибокі подушки й роззирнувся.

— А... де ж... прилади управління?

— Місток? — усміхнувся Консул. — Приладова дошка кокпіта? Може, штурвал? Все ж таки корабель, еге ж?

— Так, — пролунав голос нізвідки.

— Дозвіл на зліт є?

— Так.

— Силове поле прибрано?

— То було наше поле. Я вже його усунув.

— Гаразд. Вибираймося звідси до дідькової мами. Мені ж не треба нагадувати, що ми в самісінькому вирі гарячої фази війни, правда?

— Ні, не треба. Я стежив за ходом подій. Останні кораблі Збройних сил якраз на стадії виходу із системи Гіперіона. Цих десантників лишили тут і...