Щира, запопадлива усмішка радника Нансена нікуди не поділася.

— Вам потрібна демонстрація, — тихо проказав він. — Що ж, у цьому є сенс. Хочете показати Вигнанцям, що не терпітимете їхнього вторгнення, але при цьому завдати мінімальної шкоди життю? Крім того, потрібно захистити місцеве населення, громадян Гегемонії? — він зробив паузу і поклав руки на стіл. — Тоді що ви скажете про Гіперіон?

Гул за столом одразу посилився.

— Але ж ця планета не в складі Мережі, — зауважив спікер Ґіббонс.

— Якщо на її орбіті армійський телепорт, то вважайте, що в Мережі, — викрикнув Ґаріон Персов із дипломатичного відомства, очевидно, завзятий прихильник цієї ідеї.

Суворий вираз на обличчі генерала Морпурґо не зник.

— Йому там жити лишилося якихось пару годин. Зараз ми боронимо сферу сингулярності, але наш захист можуть прорвати з хвилини на хвилину. Велика частина Гіперіона вже у руках Вигнанців.

— Але ж співробітників служб Гегемонії ви евакуювали? — уточнив Персов.

— Усіх, крім генерал-губернатора, — відповів Сінґх. — Його не вдалося знайти під час того безладу.

— Яка прикрість, — непереконливо промовив міністр Персов, — але ж суть у тому, що лишилися там переважно місцеві тубольці, яким легко дістатися лабіринту, правильно?

Барбра Ден-Ґіддіс із Міністерства економіки, чий син завідував фібропластовою плантацією в околицях Порт-Романса, спитала:

— За три години? Неможливо.

Підвівся Нансен:

— А от я у цьому не впевнений. Ми можемо надіслати в столицю попередження решткам місцевого самоврядування «світлом-плюс», щоб вони негайно розпочали евакуацію. Входів у лабіринт на Гіперіоні тисячі.

— Столиця Кітс в облозі, — прогарчав Морпурґо. — Уся планета зазнає атак.

Радник Нансен із сумним виглядом кивнув:

— І невдовзі весь тамтешній люд буде скарано на горло варварами-Вигнанцями. Це складний вибір, пані та панове. Проте наш пристрій спрацює. І в системі Гіперіона вторгнення просто зникне як явище. Ми можемо порятувати мільйони на планеті, а вплив того, що може відбутися, на інші сили Вигнанців важко переоцінити. Нам відомо, що їхні так звані Рої спілкуються за допомогою «світла-плюс». Ліквідація першого Рою, який атакував простір Гегемонії, стане бездоганним фактором стримування.

Нансен іще раз похитав головою й озирнувся практично з батьківською стурбованістю в очах. Таку виболену щирість просто неможливо розіграти:

— Вирішити можете тільки ви. Вам судилося взяти цю зброю до рук або відмовитися від цієї думки. Кожна людська смерть завдає Кордові справжнього болю... так само, як ми не можемо собі дозволити гаяти час і сидіти склавши руки, коли на кону здоров’я мільярдів людей... — Нансен ще раз розгорнув долоні, востаннє похитав головою і зайняв своє місце, віддавши винесення ухвали на совість і розум людей.

Дорадники за довгим столом усі враз загомоніли. Дискусія перетворилася на люту суперечку.

— Директрисо! — гукнув генерал Морпурґо.

У раптовій тиші Ґледстон підвела погляд до голографічних моніторів, що висіли в темряві над їхніми головами. Рій у системі Моря Безкрайого падав на океанічний світ, ніби кривавий потік, що готувався змити крихітну блакитну щітку. З усього оперативного з’єднання 181.2 світилося тільки три жаринки, і поки мовчазна Рада за ними спостерігала, дві з них погасли. А після них — й остання.

Ґледстон прошепотіла у свій комлоґ:

— Зв’язківці, наприкінці від адмірала Лі було хоч щось?

— Центр управління нічого не одержував, Виконавча директрисо, — прозвучало у відповідь. — Тільки стандартна телеметрія «світлом-плюс». Схоже, до центру Роя вони не пробилися.

Ґледстон із Лі сподівалися захопити кількох Вигнанців і допитати їх, щоби безсумнівно ідентифікувати ворога. Тепер же цей молодий і здібний звитяжець загинув. Загинув, виконуючи розпорядження Міни Ґледстон, разом із змарнованими сімдесятьма чотирма лінійними кораблями.

— Телепорт Моря Безкрайого знищений плазмовою вибухівкою, спрацювала автоматика, — доповів адмірал Сінґх. — Передові елементи Рою входять у навколомісячний оборонний периметр.

Усі мовчали. Голограма демонструвала, як припливна хвиля криваво-червоних вогників затоплює систему Моря Безкрайого, навколо якого поступово згасали останні оранжеві іскорки.

Кількасот кораблів Вигнанців лишилися на орбіті і тепер, напевно, винищували елегантні плавучі міста й океанічні ферми, перетворюючи їх на обійняті пожежами румовища. Але більша частина хвилі покотилася далі, геть із області, зображення якої демонстрував проектор.

— Система Есквіта в трьох стандартних годинах і сорока одній хвилині, — озвучив дані технік біля екрана.

— Пропоную голосувати за проведення демонстрації в системі Гіперіона, — підвівся сенатор Колчев, удаючи, що звертається до Ґледстон, але насправді говорячи до натовпу.

Міна Ґледстон постукувала пальцями по нижній губі.

— Ні, ми не голосуватимемо, — промовила вона. — Ми скористаємося пристроєм. Адмірале, приготуйте факельник, озброєний ним, до квантування в систему Гіперіона, а потім ретранслюйте попередження всім планетам і Вигнанцям. Дайте їм три години. Міністре Імото, шифровані повідомлення «світлом-плюс» на Гіперіон, перекажіть їм, що вони зобов’язані... повторюю, зобов’язані... негайно сховатися в лабіринті. Повідомте, що ми випробовуємо нові озброєння.

Морпурґо витер піт з обличчя:

— Директрисо, ми не можемо ризикувати і дозволити Вигнанцям здобути пристрій.

Ґледстон перевела погляд на Нансена, щосили намагаючись не виказати всього того, що вона про нього думає:

— Раднику, пристрій можна настроїти на самознищення, якщо корабель потрапить у ворожі руки або під нищівний вогонь?

— Так, Виконавча директрисо.

— Виконуйте. Познайомте відповідних експертів Збройних сил із необхідними безаварійними системами, — вона розвернулася до Седептри: — Підготуйте мережеву трансляцію, заплануйте її за десять хвилин до детонації пристрою. Мені треба буде повідомити про це народ.

— Хіба це виважено?.. — почала була сенатор Фельдштайн.

— Це необхідно, — відрізала Ґледстон. Вона підвелася, і секундою пізніше встали всі тридцять дев’ять осіб, присутні у кімнаті. — Поки ви всі працюватимете, я трохи посплю. Пристрій має негайно прибути в систему, а населення Гіперіона повідомлено. План реагування на позаштатну ситуацію і пріоритетні схеми розміщення повинні бути готові за тридцять хвилин, коли я прокинуся.

Ґледстон подивилася на все це товариство, розуміючи, що так чи інакше, а більшість із них позбавиться своєї влади і посад менше ніж за півдоби. Так чи інакше, та це її останній день у ролі Виконавчої директриси.

Міна Ґледстон усміхнулася:

— Рада вільна, — вона рушила до терміналу і своїх апартаментів, аби подрімати.

Лі Гантові ще ніколи не припадало бачити, як хтось помирає. Останній день й останню ніч він провів біля одрини Кітса (Гант і досі звав його Джозефом Северном, але був певен, що вмирущий чоловік перед ним сам себе вважає Кітсом), і це була найтяжча доба в його житті. Крововиливи йшли за крововиливами, а між цими нападами блювання Гант міг чути, як у горлі та грудях чоловіка, котрий боровся за життя, бурлить мокротиння.

Гант сидів поруч із ліжком у крихітній кімнатці на П’яцца-ді-Спанья і слухав белькотіння Кітса, поки світанок перебігав у ранок, а ранок — у підобідок. Кітс марив, періодично непритомнів, але наполягав, щоби Гант писав за ним геть усе (чорнила, перо і писарський папір формату 17x13 дюймів знайшлися в іншій кімнаті), тож помічникові Ґледстон довелося все це компілювати, несамовито дряпаючи пером, поки кібрид при смерті розводився про метасфери, загублені божества, відповідальність поетів і відхід богів, а ще — про Мілтонівську громадянську війну в ТехноКорді.

Тієї миті Гант схопив гарячу руку Кітса, стиснув її і спитав:

— То де ж Корд, Сев... Кітсе? Де він?