Дюре всміхнувся, очевидно, й досі спантеличений.

— Ми всі розраховували тріумфувати або загинути першої ж ночі, — пояснив Консул. — Ніхто не планував лишатися так надовго.

Брон Ламія підвелася й обтрусила штани.

— Я йду, — сказала вона. — Зможу принести провізії на чотири чи п’ять днів, залежно від того, розфасована вона у польові пайки чи просто складена у стоси, як ми це бачили.

— І я піду, — зголосився Мартін Силен.

Запала мовчанка. За тиждень їхнього паломництва поет і Брон кілька разів ледь не побилися. Одного разу жінка навіть погрожувала його вбити. Тепер вона пильно подивилася на нього.

— Добре, — нарешті погодилась вона. — Зайдемо до Сфінкса по рюкзаки і воду.

Група рушила долиною вгору. Західні скелі вже відростили довгі тіні.

За дванадцять годин до того полковник Федман Кассад вийшов зі спіральних сходів на найвищий уцілілий поверх Кришталевого моноліту. З усіх боків здіймалося полум’я. Крізь дірки, що він їх пробив у кришталевій поверхні будівлі, проглядалася темрява. Буря задувала в щілини пил кольору цинобри, через що повітря ніби сповнилося кривавої пудри. Кассад одягнув шолом.

За десять кроків від нього стояла Монета.

Енергетичний костюм облипав її голе тіло. Виглядало так, наче плоть облили ртуттю. Кассад розглядав лелітки вогню на її грудях і стегнах, світло виблискувало на ямочці горла й навколо пупика. У неї була довга шия, а ідеально гладеньке обличчя переливалося хромом. В очах, ніби у двох дзеркалах, відбивалася висока темна постать Федмана Кассада.

Полковник підняв штурмову гвинтівку і вручну клацнув перевідник на режим найвищої потужності. Відтак активував протиударний панцир, і м’язи під ним стиснулися в очікуванні атаки.

Монета повела рукою, і її костюм випрозорів від маківки до шиї. Тепер вона була незахищена. Кассад відчув, що йому знайома кожна клітинка на тому обличчі, кожна пора і фолікула. Каштанове волосся із проділом наліво коротко підстрижене. Ті самі очі, великі й допитливі, вражали бездонною зеленню. Маленький ротик із повною нижньою губою, здавалося, ось-ось усміхнеться. Чоловік відзначив ледь здивований вигин брів, маленькі вушка, які він безліч разів цілував і в які нашіптував пристрасні слова, тендітну шию, до якої він торкався щокою, щоб відчути пульс.

Кассад націлив на жінку гвинтівку.

— Хто ти? — запитала вона.

Кассад пам’ятав цей голос, тихий і чуттєвий, із ледь відчутним акцентом.

Поклав пальця на спусковий гачок, зупинився. Вони кохалися десятки разів, у його снах і в ландшафтах військових симуляцій вони були знайомі багато років. Та якщо вона справді рухалася назад у часі...

— Я знаю, — казала вона спокійно, певно, не розуміючи, що він уже почав тиснути на гачок, — що ти той, кого обіцяв Князь болю.

Полковник хапнув ротом повітря, а тоді заговорив хрипким напруженим голосом:

— Ти мене не пам’ятаєш?

— Ні, — вона підняла голову і запитально глянула на нього. — Але Князь болю обіцяв воїна. Нам судилося зустрітися.

— Ми зустрілися ще дуже давно, — витиснув із себе Кассад. Гвинтівка автоматично поцілить в обличчя, змінюючи довжину хвиль і частоту кожної мікросекунди, поки не зруйнує захисту бронекостюма. А ще за мить вистрілять пекельний батіг, промені лазера, флешети й енергетичні заряди.

— Я не маю спогадів про те, що було давно, — відповіла вона. — Ми рухаємося у протилежних напрямках часового плину. Під яким іменем ти знав мене у моєму майбутньому, твоєму минулому?

— Монета, — видихнув Кассад. Його напружені руки й палець ось-ось натиснуть на гачок.

Вона всміхнулася й кивнула.

— Монета. Дитя Пам’яті[37]. Недоладна іронія.

Військовий пам’ятав її зраду, її перевтілення, коли вони кохалися останнього разу в пісках поблизу мертвого Міста поетів. Вона стала Ктирем або ж дозволила Ктиреві посісти її місце. І акт любові перетворився на якусь непристойність.

Полковник Кассад смикнув гачок.

Монета кліпнула.

— Тут не спрацює. Тільки не в Кришталевому моноліті. Чому ти хочеш мене вбити?

Кассад загарчав, жбурнув марну зброю через залу, спрямував енергію у рукавиці й кинувся вперед.

Монета навіть не поворухнулася. Вона спостерігала, як чоловік атакував із відстані десяти кроків; він опустив голову, його панцир стогнав, змінюючи кристалічну структуру полімерів, а сам Кассад кричав. Вона опустила руки, приймаючи удар.

Полковник на швидкості збив Монету з ніг, і вони обоє впали; військовий намагався дотягтися руками в броні до її горла, а Монета, ніби лещатами, тримала його зап’ястки, поки вони котилися підлогою до краю платформи. Кассад усівся на неї згори, аби сила тяжіння допомогла йому в атаці; він випростав руки, і його рукавиці затвердли, формуючи згин пальців для убивчого захвату. Нога зависла над шістдесятиметровою прірвою, що закінчувалася внизу темною підлогою.

— Чому ти хочеш мене вбити? — запитала Монета, відкидаючи противника набік і разом із ним зриваючись із платформи.

Кассад закричав і смикнув головою, аби щиток шолома опустився. Вони боролися в повітрі, міцно охопивши одне одного ногами; Кассад нічого не міг зробити руками, бо вона мертвим хватом схопила його за зап’ястки. Час ніби пригальмовував, поки вони не почали падати, наче в уповільненому відео. Полковника обдувало повітря, через що здавалося, наче хтось по його лиці поволі тягне ковдру. Відтак їхнє падіння пришвидшилося і тепер стало нормальним — до землі лишалося якихось метрів десять. Кассад закричав і візуалізував потрібний значок, що збільшив жорсткість броні на костюмі. А тоді стався жахливий удар.

Із заюшених кров’ю глибин Федман Кассад поволі продирався на поверхню свідомості, розуміючи, що збігла тільки секунда-дві з моменту, коли вони впали на землю. Він важко зіпнувся на ноги. Монета також повільно підіймалася і стояла зараз на одному коліні, опустивши очі на тріснуту від удару керамічну підлогу.

Кассад спрямував енергію допоміжних механізмів костюма у ногу і з усієї сили копнув жінку в голову.

Монета ухилилася від удару, схопила його за ногу, прокрутила й відкинула геть. Падаючи, він розбив триметрову кришталеву «шибку» і викотився назовні, в пісок і ніч. Перш ніж ступити за ним, Монета торкнулася рукою до шиї, і її обличчя вкрила ртуть.

Кассад відкинув нагору розбитий щиток і зняв шолом. Вітер куйовдив його коротке чорне волосся, а пісок дряпав щоки. Він заколінкував, а тоді підвівся. Індикатори на комірі його костюма блимали червоним, сигналізуючи, що в акумуляторах закінчується енергія. Полковник зігнорував попередження: на наступні кілька секунд йому вистачить... і лише це мало значення.

— Хай там що сталося у моєму майбутньому... твоєму минулому, — промовила Монета, — та це не я змінилася. Я не Князь болю. Він...

Три метри відділяло Кассада від жінки, він стрибнув, приземлився за нею і правою рукою у вбивчій рукавиці зі швидкістю, що долала звуковий бар’єр, описав дуту. Ребро долоні було таким міцним та гострим, яким тільки його могли зробити вуглець-вуглецеві п’єзоелектричні волокна.

Монета не відсахнулася й не намагалася блокувати нападу. Рукавицею Кассад завдав їй в основу шиї удар такої сили, що міг би розчахнути дерево або пробити камінь на півметра вглиб. Таким ударом у Бакмінстері, столиці Брешії, під час рукопашного бою військовий миттєво вбив полковника Вигнанців: рукавиця пройшла без опору крізь броню, шолом, персональне силове поле, плоть і кістки. Очі того чоловіка, доки він не пустився духу, ще секунд зо двадцять кліпали, дивлячись на відтяте тіло.

Кассадів удар був потужним, але його рука зупинилася на поверхні ртутного обладунку. Монета не похитнулась і ніяк не зреагувала. Полковник відчув, як зникла напруга в його костюмі, кисть заніміла, а плечові м’язи зсудомило від болю. Він подався назад, а рука ніби нежива повисла вздовж тіла. Енергія витікала з костюма, ніби кров із пораненої людини.