До мого зап’ястка торкнувся монсеньйор Едуар:

— Хіба ми маємо певність у тому, що Христос завжди знав, який крок наступний? Він знав, що повинно бути зроблене. А це не завжди означає «знати, що робити далі».

Я потер очі:

— Мені навіть не відомо, що повинно бути зроблене.

— Я вважаю, — тихо правив далі монсеньйор, — Поль говорить, що якщо цей дух, ця істота переховується в нашому часі, то й він сам може не знати про свою ідентичність.

— Це божевілля, — не погодився я.

Дюре кивнув.

— Більшість подій на Гіперіоні та навколо нього здавалися божевільними. І схоже, це божевілля шириться.

Я прикипів поглядом до єзуїта.

— Ви були би прекрасним кандидатом на таке божество, — заявив я. — Живете ви в молитві, займаєтеся богослов’ям, шануєте науку, бо є археологом. Крім усього іншого, вас уже раніше розпинали.

Дюре покинув усміхатися.

— Ви самі себе чуєте? Ви помітили блюзнірство у ваших же власних словах? Який із мене кандидат у боги, Северне? Я зрадив своїй Церкві, своїй науці, а тепер, зникнувши, і своїх друзів-пілігримів. Христос, може, і втрачав віру — на кілька секунд. Він її не продавав на базарі за брязкальця особистого еґо та допитливості.

— Годі, — скомандував монсеньйор Едуар. — Якщо ідентичність цього емпатичного складника божественного продукту в якомусь там майбутньому — загадка, то подумайте про кандидатів в очевидній трупі, що зараз розігрує цю містерію Страстей Христових, пан-Северне. Виконавчу директрису пан-Ґледстон, котра тягне на своїх плечах весь тягар Гегемонії. Інших учасників прощі... Пан-Силена, який, коли вірити тому, що ви переповіли Полеві, навіть зараз страждає на дереві Ктиря за свою поезію. Пан-Ламію, яка ризикувала і втратила так багато заради самого кохання. Пан-Вайнтрауба, що вистраждав задачу Авраама... і навіть його доньку, яка повернулася у невинний дитячий вік. Консула, котрий...

— Консул більше скидається на Юду, ніж на Христа, — перебив його я. — Зрадив і Гегемонію, і Вигнанців, яким здавалося, що він уже працює на них.

— Із того, що переповів мені Поль, — проказав монсеньйор, — Консул вірний своїм переконанням, вірний пам’яті своєї бабусі Сірі, — старий усміхнувся. — Окрім того, існує сто мільярдів інших гравців у цій постановці. Господь не обирав Ірода, чи Понтія Пилата, чи Цезаря Авґуста Своїми інструментами. Він обрав невідомого сина невідомого теслі в одній із найнепримітніших земель Римської імперії.

— Гаразд, — підвівся я і став походжати вздовж осяйної мозаїчної підлоги під вівтарем. — То що нам тепер робити? Отче Дюре, ви повинні піти зі мною на зустріч із Ґледстон. Вона знає про ваше паломництво. Можливо, ваша історія допоможе відвернути якусь криваву різанину, що зараз здається неминучою.

Дюре і собі підвівся, склавши руки та прикипівши поглядом до купола, так наче в темряві над ним могли з’явитися якісь персональні настанови.

— Я вже думав про це, — заявив він. — Але, гадаю, найперше треба зайнятися не цим. Я зобов’язаний побувати на Божегаї, аби переговорити з їхнім відповідником Папи — Істинним Голосом Світового Дерева.

— Божегаї? — я аж покинув міряти кроками підлогу. — Як це з усім може пов’язуватися?

— У мене таке відчуття, що тамплієри — ключ до все ще не відомої нам частинки цієї болісної шаради. Тепер, коли Гет Мастін мертвий, можливо, Істинний Голос захоче пояснити нам, що вони запланували для цієї прощі... Перекаже нам оповідь Гета Мастіна. Зрештою, він лишився єдиним учасником паломництва із сімох, хто не пояснив своєї причини перебування на Гіперіоні.

Намагаючись стримувати гнів, я знову почав ходити, тепер у швидшому темпі.

— Господи, Дюре, та в нас немає часу на цю неквапливу допитливість. Лишилося, — я звірився із комлоґом, — півтори години до того, як Рій уторгнення Вигнанців ввійде у систему Божегаю. Там зараз, напевно, хаос.

— Цілком можливо, — погодився єзуїт. — Та я все одно хочу там побувати у першу чергу. А вже потім говоритимемо із Ґледстон. Можливо, вона дозволить мені повернутися на Гіперіон.

Я рохнув, сумніваючись, що Директриса дозволить піти такому цінному інформатору і повернутися туди, де панує зло.

— Гайда вже, — я розвернувся у пошуках виходу.

— Одну хвилинку, — озвався Дюре. — Ви от щойно розповідали, що інколи ви можете... «снити»... про пілігримів, навіть не засинаючи. Це, мабуть, якийсь транс?

— Напевно.

— Ну, то, пан-Северне, ви не могли б це зробити саме зараз?

— Тут? Тепер? — я подивився на нього приголомшено.

Дюре показав на свій стілець.

— Прошу вас. Мені страх як кортить дізнатися, що сталося з моїми друзями. Крім того, ця інформація може мати велику цінність під час розмови з Істинним Голосом і пан-Ґледстон.

Я похитав головою і сів на пропоноване крісельце.

— Може не спрацювати, — заявив я.

— Тоді ми нічого не втрачаємо, — відмахнувся Дюре.

Я кивнув і заплющив очі. Відкинувся на спинку незручного сидіння. Я надто переймався присутністю ще двох людей поруч, котрі не зводили з мене очей. Не міг відволіктися від слабкого запаху фіміаму і дощу, від лункої зали навколо. Я був певен, що нічого не спрацює; ландшафт моїх снів не настільки близький, щоб я міг його спостерігати, просто заплющивши очі.

Думка, що за мною стежать, поступово минулася, запахи віддалилися, а коли я повернувся на Гіперіон, відчуття простору посилилося разів у тисячу.

Шарварок.

Триста кораблів, що відступали в просторі Гіперіона під шквальним вогнем Рою, нагадували людей, котрі намагаються відмахатися від бджіл. Шал навколо порталів військового телепорту, перевантажена диспетчерська служба, транспорт, що застряг, ніби «емтешки» в повітряному заторі на ЦТК, і перетворився на куріпок — легку мішень для всюдисущих штурмових катерів Вигнанців.

Шал у точках виходу: щоби зробити коло від шлюзового порталу на Мадг’ї до вихідного телепорту, зорельоти ЗСГ вишикувані, наче вівці у вузькій кошарі. Кораблі квантуються в систему Хеврона, кілька здійснюють стрибки до Небесної Брами, Божегаю, Моря Безкрайого, Есквіта. До вторгнення Роїв у системи Мережі залишаються лічені години.

Шарварок панує біля телепортів, якими сотні мільйонів біженців намагаються втекти із загрожених планет, прибуваючи до міст і центрів для переміщених осіб, обійнятих безцільним шалом початкової стадії війни. Шал, із яким палають бунти на незагрожених планетах: три Вулики на Лузі — а це майже сімдесят мільйонів осіб — у карантині через заколоти проти Церкви Ктиря; сплюндровані тридцятиповерхові торгові центри, багатоквартирні моноліти спустошені натовпами людей, термоядерні центри висаджені в повітря, телепорт-станції під постійними нападами. Місцеве самоврядування благає про допомогу Гегемонії; Гегемонія оголошує воєнний стан і відправляє десантні війська блокувати Вулики.

Сепаратистські заворушення на Новій Землі та Мауї-Заповітній. Роялісти Ґленнон-Гайта (про яких до ладу нічого не чули три чверті століття) завдають терористичних ударів на Талії, Армаґасті, Нордгольмі та Лі-Три. Нові бунти проти Церкви Ктиря на Панні Ціндао-Сішуан і Ренесанс-Векторі.

Ставка Збройних сил на Олімпі перекидає бойові батальйони із транспортів, що вертаються з Гіперіона, до планет Мережі. Загони саперів-демонтажників, прикріплені до факельників у загрожених системах, доповідають, що тамтешні сфери сингулярності підготовлені до знищення і чекають на відповідний наказ каналом «світло+» із ЦТК.

— Існує кращий вихід, — заявляє Міні Ґледстон радник Альбедо після Воєнної ради. — Виконавча директриса розвертається до посла ТехноКорду. — Існує зброя, що знищить Вигнанців, не завдаючи шкоди власності Гегемонії. Або в нашій ситуації — власності Вигнанців.

— Ви говорите про бомбовий еквівалент жезла смерті, — буряковіє від гніву генерал Морпурґо. — Не спрацює. Армійські дослідження показали, що його вплив поширюється безперешкодно. Крім того, що це безчесний засіб, який цілком порушує Нове Бусидо, він змете не тільки загарбників, а й населення планет.