— Прибережи тактичні розкладки на потім, Кораблю, — перебив його Консул. — Проклади курс на долину Гробниць часу і вшиваймося звідси.

— Слухаюсь. Хотів тільки зауважити, що оборонцям космопорту вистачить сил протриматися не більше години.

— Прийняв до уваги, — проказав Консул. — А тепер зліт.

— Спершу я зобов’язаний повідомити вам про передачу «світлом-плюс». Сигнал надійшов о шістнадцятій двадцять два, тридцять вісім, чотирнадцять за стандартним часом Мережі, сьогодні по обіді.

— Ух-ти! Ану зажди! — вигукнув дипломат, перервавши голографічний сигнал, який іще тільки наполовину сформувався. Над ними зависла половина обличчя Міни Ґледстон. — Ти зобов’язаний ретранслювати це перед зльотом? Чиїм наказам ти коришся, Кораблю?

— Виконавчої директриси Ґледстон, Ваша честь. П’ять днів тому вона задіяла пріоритетну команду на всі системи корабля. Це повідомлення — остання вимога перед...

— То це тому ти не відповідав на мої віддалені запити? — пробурмотів Консул.

— Так, — повсякденним тоном озвався зореліт. — Я саме збирався повідомити вас, що перегляд цього повідомлення — остання вимога перед тим, як управління повною мірою повернеться до вас.

— І потім ти виконаєш мої команди?

— Так.

— І доправиш нас туди, куди я скажу?

— Так.

— Ніяких прихованих команд згори?

— Жодної, що була би мені відома.

— Програй повідомлення.

Лінкольнівський образ Виконавчої директриси Міни Ґледстон виник у центрі проекційної ніші, супроводжуваний миготінням та розривами — індикаторами передач каналом «світло+»:

— Я рада, що ви пережили відвідини Гробниць часу, — привітала вона Консула. — Тепер ви вже маєте знати, що я хочу, аби ви вступили в переговори з Вигнанцями ще до свого повернення в долину.

Консул склав руки і гнівно прикипів поглядом до зображення Ґледстон. Надворі сідало сонце. У нього лишилося кілька хвилин, перш ніж настане година народження Рахілі Вайнтрауб, і ще хвилина, коли вона просто припинить своє існування.

— Мені зрозуміла нагальна потреба вашого повернення і прагнення допомогти друзям, — правила далі Ґледстон, — але станом на цей момент ви нічим не можете зарадити дівчинці... Експерти в Мережі певні, що ні кріогенний сон, ні фуга не спроможні зупинити хвороби Мерліна. І Солові це відомо.

Із протилежної сторони проекційної ніші озвався доктор Арундес:

— Це правда. Вони експериментували багато років. Під час фуги вона просто помре.

— ...ви можете допомогти мільярдам людей у Мережі, котрих, як вам здається, ви зрадили, — тим часом говорила Ґледстон.

Консул подався вперед і поклав лікті на коліна, а підборіддя — на стиснуті кулаки. У вухах шуміла кров.

— Мені відомо, що Гробниці часу відкрили ви, — карі очі Ґледстон дивилися прямо на Консула. — Прогнозисти ТехноКорду засвідчили, що ваша вірність Мауї-Заповітній... пам’яті про повстання на чолі з бабусею та дідусем... перекриють усі інші фактори. Просто Гробницям настав час бути відкритими, і тільки ви могли запустити прилад Вигнанців ще до того, як це вирішили самі вони.

— Годі, — Консул зіпнувся на ноги і розвернувся спиною до голограми. — Зупинити повідомлення, — наказав він Кораблеві, знаючи, що той не скориться.

Меліо Арундес підійшов до Консула і міцно вхопив його за руку.

— Будь ласка, дослухайте. Прошу вас.

Зі складеними руками дипломат похитав головою, але з проекційної ніші не зійшов.

— Тепер же сталося найгірше, — правила далі Ґледстон. — Вигнанці вторгнулися в Мережу і саме зараз нищать Небесну Браму. Менше ніж за годину в їхньому наступі втопиться Божегай. Вам обов’язково потрібно зустрітися з Вигнанцями у системі Гіперіона і розпочати з ними діалог... скористайтеся своїми дипломатичними навичками. Вони не відповідають на наші повідомлення «світлом-плюс» чи по радіо, але ми їх попередили про ваше прибуття. Мені здається, що вони вам повірять.

Консул застогнав і підійшов до рояля, грюкнувши по його кришці кулаком.

— Консуле, в нашому розпорядженні хвилини, навіть не години, — говорила Ґледстон. — Я вас прошу спочатку відправитися до Вигнанців, а вже потім можете спробувати повернутися до своїх друзів у долину Гробниць часу, якщо вже мусите. Результати цієї війни вам відомі краще, ніж мені. Мільйони загинуть абсолютно намарно, якщо нам не вдасться відшукати надійного каналу комунікації з ними.

Вирішувати вам, і тільки вам. Але прошу, подумайте над наслідками, якщо ми провалимо цю останню спробу докопатися до істини і стати на шлях примирення. Я зв’яжуся з вами «світлом-плюс», коли ви дістанетеся Рою Вигнанців.

Зображення Ґледстон взялося брижами, вкрилося туманом і згасло.

— Відповідь? — запитав Корабель.

— Ні, — Консул ходив туди-сюди між «стейнвеєм» і проекційною нішею.

— От уже практично два століття жоден космічний апарат чи екраноліт не сідав у долині з неушкодженим екіпажем, — подав голос Меліо Арундес. — Певно, їй відомо, наскільки малі шанси відправитися туди і лишитися в живих після зустрічі із Ктирем... а потім вирушити на рандеву із Вигнанцями.

— Усе змінилося, — не повертаючись, промовив Консул. — Хроноприпливи оскаженіли. Ктир являється, де йому заманеться. Можливо, той феномен, який перешкоджав безпечній посадці пілотованим кораблям у долині, вже не актуальний.

— А ще можливо, що ваш корабель безпечно там сяде і без нас, — парирував Арундес. — Як і багато інших до нього.

— Прокляття! — Консул зірвався на крик і крутнувся на закаблуках. — Ви ж бо знали про цей ризик, коли вирішили скласти мені компанію!

— Я зараз говорю не про ризик для самого себе, Ваша честь, — спокійно кивнув археолог. — Я ладен прийняти все, що завгодно, якщо це хоч якось допоможе Рахілі... або принаймні подарує змогу ще раз поглянути на неї. Йдеться про ваше життя, яке може бути ключем до виживання людства.

Консул струснув кулаками в повітрі і взявся міряти кроками каюту, ніби заґратований тигр.

— Це несправедливої Я був пішаком Ґледстон! Вона скористалася мною... цинічно... зумисне... Я ж убив чотирьох Вигнанців, Арундесе! Застрелив їх, бо мусив увімкнути той клятий пристрій для відкриття Гробниць. Гадаєте, мене там чекають із розпростертими обіймами?

— Ґледстон вважає, що якраз із вами вони і вестимуть перемовини, — не кліпнувши темними очима, відповів археолог.

— Та хто взагалі знає, що вони зроблять? Чи що насправді вважає Ґледстон? Гегемонія та її стосунки із Вигнанцями — більше не моя морока. Чума обом домам[94]!

— Аж настільки, що вам байдуже виживання людини?

— Я не знаю, що таке людина, — виснаженим монотонним голосом заявив Консул. — Зате знаю Сола Вайнтрауба. І Рахіль. І поранену жінку на ім’я Брон Ламія. Й отця Поля Дюре. І Федмана Кассада. І... Їх перебив голос Корабля:

— Північний периметр космопорту прорвано. Починаю стартову процедуру. Будь ласка, займіть свої місця.

Консул мало не перечепився, вертаючись у голографічну нішу, коли із різким збільшенням вертикального крену його придавило внутрішнє силове поле, що зафіксувало геть усі речі на своїх місцях та захистило мандрівників значно надійніше від будь-яких пасків чи обмежувачів та опор на сидіннях. У невагомості його дія послабиться, але рівно настільки, щоби симулювати планетарну силу тяжіння.

Повітря над голографічною нішею взялося серпанком, у якому можна було спостерігати, як швидко зменшуються внизу пускова шахта і космопорт. Горизонт і віддалені гори посмикувалися та крутилися, коли корабель виконував маневри із вісімдесятиразовими перевантаженнями, намагаючись ухилитися від обстрілу. У їхньому напрямі кілька разів летіли промені енергетичної зброї, але колонки даних засвідчили, що їх нікчемний за результатами удар прийняло на себе силове поле. А потім обрій віддалився та заокруглився, і ляпіс-лазурове небо набуло чорного кольору відкритого космосу.