Тієї самої миті більшість відеопотоків та колонок даних обірвалися.

— Обрив усіх телепорт-комунікацій, — оголосив Сінґх. — Внутрішньосистемна інформація зараз надходить винятково через передавачі «світло-плюс».

Військовики схвально та полегшено загуділи, а присутні сенатори і політичні радники радше зітхнули й тихо застогнали. Адже щойно відбулася ампутація світу Небесної Брами від Мережі... перша втрата планети Гегемонією за чотири сотні років.

Ґледстон повернулася до Седептри Акасі:

— І скільки тепер від Небесної Брами до Мережі?

— Сім місяців бортового часу, якщо на Гокінґових рушіях, — відповіла помічниця по пам’яті. — Трохи більше дев’яти років часу-в-борг.

Ґледстон кивнула. Тепер до Небесної Брами дев’ять років від найближчої планети Мережі.

— А ось і наші факельники, — співуче промовив Сінґх. Зображення передавав якийсь орбітальник: смикану картинку умовних кольорів, що її порціями надсилав швидкісний канал «світло+», одразу обробляв комп’ютер. Така відеомозаїка змушувала Ґледстон замислитися про перші німі фільми на світанку Мультимедійної доби. От тільки це була не комедія Чарлі Чапліна. Зоряний пейзаж над лімбом планети розквітнув діамантовим сяйвом: два вибухи, потім п’ять, потім вісім.

— Зорельоти «Нікі Ваймарт», «Амфібія», «Корнет» і «Ендрю Пол» припинили передачу даних, — доповів Сінґх.

Барбра Ден-Ґіддіс підняла руку:

— А інші чотири кораблі, адмірале?

— Тільки ці чотири були обладнані устаткуванням для надсвітлової комунікації. Орбітальні кораблі підтверджують, що з інших чотирьох факельників також припинилися передачі в радіо, мазерному та широкосмуговому діапазонах. Відеодані... — Сінґх замовк і показав на зображення, що передавалося з автоматичного орбітальника: вісім світляних кружалець росли і згасали, а в зоряний пейзаж закралися термоядерні хвости і нові вогники. Раптом зникла і ця картинка.

— Обрив каналів зв’язку всіх орбітальних сенсорів та релейних передавачів «світло-плюс», — проказав генерал Морпурґо. Він махнув рукою, і чорноту заступили кадри вулиць на Небесній Брамі з її неодмінною низькою хмарністю. З літальних апаратів надходила додаткова картинка — небо, що сказилося й ожило рухливими зірками.

— Маємо підтвердження цілковитого знищення сфери сингулярності, — промовив Сінґх. — Передові загони Вигнанців саме зараз виходять на високу орбіту навколо Небесної Брами.

— Скільки там лишилося людей? — спитала Ґледстон. Вона нахилилася вперед, поклавши лікті на стіл та міцно стиснувши руки.

— Вісімдесят шість тисяч сімсот вісімдесят дев’ять, — відповів міністр оборони Імото.

— Не рахуючи дванадцяти тисяч десантників, яких ми туди перекинули за останні дві години, — озвався генерал Ван Зейдт.

Імото кивнув генералові.

Ґледстон подякувала і знову зосередилася на голограмах. Колонки даних у повітрі та їхня виписка у факс-блокнотах, комлоґах, настільних панелях відображали актуальні дані: кількість апаратів Рою в системі, кількість і типи кораблів на орбіті, проекції гальмівних орбіт і криві часу, енергетичну аналітику й перехоплені сигнали — але Ґледстон з усіма іншими стежить за відносно менш інформативними та сталими картинками, що передають повітряні апарати та вуличні камери каналом «світло+»: зорі, вершечки хмар, вулиці, вид із височини Атмосферної генераторної станції на Болотянський променад, де менш ніж дванадцять годин тому стояла Ґледстон. Там ніч. Велетенська кінська папороть коливається під мовчазним бризом, що дме зі сторони затоки.

— Гадаю, вони вступлять у перемовини, — говорить сенатор Рішо. — Спочатку поставлять нас перед фактом — контроль над дев’ятьма планетами, а потім перемовлятимуться із жорсткої позиції про новий баланс сил. Я хочу сказати, що в разі, коли обидві їхні хвилі вторгнення матимуть успіх, то йтиметься про двадцять п’ять світів із майже двохсот по всій Мережі та Протекторату.

— Так, — озивається головний дипломат Персов, — але не забувайте, сенаторко, що всі вони — наші стратегічні, найважливіші планети... от, наприклад, ось ця. За графіком Вигнанців, ЦТК від Небесної Брами відділяє всього лишень двісті тридцять п’ять годин.

Сенатор Рішо прикипає поглядом до Персова.

— Я це прекрасно знаю, — холодно зауважує вона. — Просто кажу, що ну не можуть Вигнанці мати на меті реального завоювання. Це ж так нерозумно. Та й Збройні сили не дозволять другій хвилі проникнути настільки глибоко. Звісно ж, це так зване вторгнення — всього-на-всього прелюдія до перемовин.

— І таке можливо, — погоджується Роанквіст, сенатор із Нордгольма, — але успіх таких перемовин завжди залежить від...

— Зачекайте, — перебиває їх Ґледстон.

Тепер колонки даних засвідчують понад сто військових кораблів Вигнанців на орбіті Небесної Брами. Сухопутні сили одержали наказ не відкривати вогню першими, тому їх навіть не було помітно на жодній із тридцяти з гаком картинок, що каналом «світло+» надходили в Операційну кімнату. Аж ось вершечки хмар над Болотянськом зайнялися, немовбито ввімкнувся велетенський прожектор. Добрий десяток широких променів когерентного світла вдарили по затоці та місту, зберігаючи ілюзію прожекторів, що видавалися Ґледстон велетенськими білими стовпами, які виросли між землею та стелею хмар.

Ілюзія скінчилася раптово, коли руйнівний вогняний вихор вибухнув в основі кожної із колон світла завширшки по сотні метрів. Вода у затоці почала закипати, аж поки велетенські гейзери пари не заступили собою найближчих камер. Із височини було видно, як столітні будинки в місті вибухають полум’ям. Це доцентрові вибухи — імплозивні, і тому складається враження, ніби смерчі гуляють поміж забудовою міста. Знамениті на всю Мережу сади та громадські місця Променаду, охоплені вогнем, рвуться на шмаття, розкидаючи навколо землю й уламки, ніби їх розорює велетенський плуг. Двохсотлітня кінська папороть лежить під буревієм, спалахує і вигоряє до ноги.

— Ланцетування з факельника класу «Соуерс», — у цілковитій тиші говорить адмірал Сінґх. — Або його еквівалент у флоті Вигнанців.

Місто палає, у ньому десь щось злітає у повітря, у той час як світлові колони перетворюють його на ріллю з руїни, а торнадо шматують ізсередини. Цими каналами «світла+» не можна передавати аудіозаписів, але Ґледстон здається, що вона чує крики.

Одна за одною згасають наземні камери. У білому спалаху зникає краєвид із височини Атмосферної генераторної станції. Картинки з повітря нема вже давно. Двадцять екранів, що транслюють із поверхні, водночас починають мерехтіти, одна з них передає такі ясно-червоні кольори, що аж усі присутні мусять терти очі.

— Плазмові вибухи, — констатує Ван Зейдт. — Чи не мегатонні в тротиловому еквіваленті, — вони дивляться на вид, спрямований од протиповітряного комплексу десантників, облаштованого на північ від Міжміського каналу.

Раптом усі екрани згасли. Ввірвався потік даних. І внутрішнє освітлення заходилося компенсувати несподівану темряву, яка настала так неочікувано, що в присутніх аж подих перехопило.

— Знищено основний передавач каналу «світло-плюс», — проказав генерал Морпурґо. — Це на головній базі Збройних сил біля Високої Брами. Її захищали наше найпотужніше силове поле, п’ятдесятиметровий шар гірської породи і десять метрів армованої листової сталі.

— Кумулятивні ядерні заряди? — уточнює Барбра Ден-Ґіддіс.

— Як мінімум, — підтверджує Морпурґо.

Підводиться сенатор Колчев, і від його лузійської статури практично віє ведмежою силою.

— Ясно. Ніякі це не хитрощі перед переговорами, чорти б їх забрали. Вигнанці щойно спопелили планету Гегемонії. Це буде безжальна війна до останньої краплини крові. На кону — виживання цивілізації. І що нам тепер робити?

Усі очі звертаються до Міни Ґледстон.

Консул тягне напівпритомного Тео Лейна подалі від руїн екранольота, а відтак, перекинувши руку молодшого чоловіка собі через плече, похитуючись, бреде вперед, поки врешті-решт не розпластується в затінку дерев на трав’яному газоні на березі ріки Гулай, що у п’ятдесяти метрах від місця падіння. Їхній літальний апарат так і не зайнявся, але натомість урізався в кам’яний мур, що його і зупинив. Понад водою та покинутим проспектом розкидані шматки металу та керамічних полімерів.