— А я і не прошу вас ризикувати тією сферою, поки ми не переправимо усього флоту, адмірале, — стримано киває головою Ґледстон. — Я вже погодилася з вами і дала дозвіл на захоплення Гіперіона ще до виводу всіх кораблів звідти... та я наполягаю на тому, щоб ми не здавали їм планет Мережі без бою.

Тут підводиться генерал Морпурґо. Лузієць має виснажений вигляд.

— Директрисо, ми плануємо дати їм бій. Але набагато раціональніше провести оборонні рубежі біля Хеврона або Ренесанс-Вектора. Так ми не тільки п’ять діб виграємо для підготовки, але й...

— І втратити дев’ять світів?! — Ґледстон увірвався терпець. — Мільярди громадян Гегемонії! Людей. Втрата Небесної Брами і без того — страшний удар, але Божегай — це наш культурний та екологічний скарб. Це буде непоправна втрата.

— Директрисо, — озивається Аллан Імото, міністр оборони, — зараз надходять відомості, що тамплієри вже доволі давно змовились із так званою Церквою Ктиря. Більшість її програм одержували фінансування якраз...

Ґледстон змахує рукою, щоби він замовк.

— Мені байдуже. Не можна допускати самої думки про втрату Божегаю. Якщо ми не здатні захистити Веґи та Небесної Брами, то фронт має пройти планетою храмовників. І це моє останнє слово.

Намагаючись усміхнутися якомога іронічніше, Сінґх виглядає так, немов його підняли на невидимих ланцюгах.

— Значить, тоді в нас менше години, Директрисо.

— Останнє слово, — повторює Ґледстон. — Лі, що із заворушеннями на Лузі?

Гант прокашлюється. У нього традиційно винуватий вигляд і неквапливі манери.

— Пан-Виконавча директрисо, станом на цей момент ними охоплено щонайменше п’ять Вуликів. Знищено матеріальних цінностей на суму в кількасот мільйонів марок. Телепортом із Фригольма були перекинуті підрозділи Сухопутних військ, яким, складається враження, вдалося зупинити найгірші грабунки та масові виступи, але поки що ми й приблизно не можемо сказати, коли у цих Вуликах знову працюватимуть портали. Безсумнівно, відповідальність за це несе Церква Ктиря. Власне, перші демонстрації розпочали її фанатичні послідовники у Вулику Берґстрема, єпископ виступив із терміновим закликом по ГТБ, поки його передачі не зупинили...

— Отже, він викрився, — опускає голову Ґледстон. — Він на Лузі?

— Невідомо, пан-Виконавча директрисо, — відказує Гант. — Місцева Транспортна служба намагається відстежити переміщення його та верхівки причту.

Ґледстон крутнулася до молодого чоловіка, котрого я не одразу впізнав. Це був капітан II рангу Вільям Аджунта Лі, герой Битви за Мауї-Заповітну. Востаннє я про нього чув, коли його саме переводили на периферію за те, що він наважився висловити свою думку перед старшими чинами. Тепер же на його формених еполетах красуються золоті та смарагдові знаки розрізнення контр-адмірала Військово-морських сил.

— Що ви думаєте про боротьбу за кожну планету? — питає в нього Ґледстон, нехтуючи власними словами про остаточне рішення.

— Гадаю, це помилка, Виконавча директрисо, — каже Лі. — Усі дев’ять Роїв націлені на атаку. Єдиний рій, що про нього ми можемо не переживати цілі три роки (за умови, що зможемо вивести війська), зараз наступає на Гіперіон. Якщо ми сконцентруємо флот (хоч би його половину) для оборони Божегаю, то майже зі стовідсотковою вірогідністю не зможемо передислокувати цих сил для захисту інших восьми світів першої хвилі вторгнення.

Ґледстон масажує нижню губу.

— Ваші рекомендації?

Контр-адмірал Лі переводить подих:

— Мінімізувати втрати. Знищити сфери сингулярності на всіх дев’яти планетах і підготувати контрнаступ задля відбиття атаки Роїв другої хвилі до того, як вони наблизяться до залюднених систем.

За столом зчиняється галас. Сенатор Фельдштайн зі Світу Барнарда зірвалася на ноги і щось горлає.

Ґледстон чекає, поки вщухне буря.

— Тобто ви говорите про те, щоби перенести бойові дії на їхню територію? Контратакувати і не чекати оборонних боїв?

— Так, пан-Виконавча директрисо.

Тепер Ґледстон звертається до адмірала Сінґха:

— Це реально? Ми можемо спланувати, підготувати і запустити ці наступальні дії за... — вона звіряється із потоком даних угорі на стіні, — дев’яносто чотири стандартні години?

Сінґх виструнчився.

— Реально? М-м... напевно, Виконавча директрисо, але політичні наслідки втрати дев’ятьох планет Мережі... е-е... логістичні труднощі...

— Це реально? — наполягає Ґледстон.

— М-м... так, пан-Виконавча директрисо. Проте якщо...

— Виконуйте, — командує Ґледстон. Вона підводиться, і всі сенатори підхоплюються на ноги. — Сенаторе Фельдштайн, з вами та парламентарями, котрі представляють інші світи, яких це стосується, я зустрінуся у своєму кабінеті. Лі, Аллане, будь ласка, інформуйте мене про заворушення на Лузі. Наступного разу Військова Рада зустрічається тут за чотири години. Доброго дня, пані та панове.

Я блукав по вулицях, ніби в тумані, вловлюючи розумом лише відлуння. Удалині від річки Тетіс, де каналів поменшало, а пішохідні магістралі стали ширшими, натовп заполонив вулиці. Я дозволив комлоґу прокладати мені шлях до різних телепорт-станцій, але щоразу юрба біля кожної наступної була тільки рясніша. Через кілька хвилин я збагнув, що це зіштовхуються два потоки — мешканці Ренесанс-В. намагаються покинути свою планету, а туристи-іншосвітяни з цілої Мережі, навпаки, пробратися на неї. Цікаво, чи здогадався хтось із евакуаторів Ґледстон зайнятися проблемою допитливих телепортувальників, яким стало цікаво подивитися на початок війни?

Жодної ідеї, яким чином я снив про діалоги в Оперативному центрі Ґледстон, в мене так і не виникло. Проте я навіть не ставив під сумнів їхньої справжності. Коли я подумки повертався у пережите, в пам’яті спливали деталі моїх снів вчорашньої тривалої ночі, в яких я не тільки бачив події на Гіперіоні, а й блукав планетами разом із Виконавчою директрисою та дізнавався подробиці зустрічей на найвищому рівні.

«Хто я?»

Кібрид був біологічним додатком, закріпленим за штучним інтелектом... у моєму випадку — додатком персони поверненої особистості... захованої десь у надрах Корду. У цьому є раціональне зерно: ТехноКорд у курсі всього, що відбувається в Будинку уряду та в численних коридорах можновладців людства, яке настільки збайдужіло до гіпотетичної можливості Штінтів спостерігати за їхнім життям, що вподібнилося до сімей у південних штатах США Старої Землі напередодні Громадянської війни, котрі говорили про все на світі в присутності інших людей — своїх рабів. І з цим нічого не поробиш. Навіть найбільш упосліджений представник найбідніших прошарків населення найнижчих рівнів Вулика «Утиль» мав комлоґ із біомонітором, багато хто користувався імплантами, і всі вони налаштовувалися на музику інфосфер, були підконтрольні елементам інфосфер, залежали від функцій інфосфер. Відтак людство змирилося із браком особистого простору. Якось один митець на Есперансі мені заявив: «Займатися сексом чи сваритися вдома під наглядом біомоніторів — все одно що роздягатися в присутності кота чи собаки... спочатку ти замислюєшся над цим, а потім забуваєш про їхнє існування».

Невже я прослуховував якийсь обхідний канал, відомий тільки ТехноКорду? Був простий спосіб це з’ясувати: покинути свого кібрида і відправитися у подорож до Корду магістралями мегасфери, як це зробили Брон і мій безтілесний дублікат, коли я востаннє ділив із ними відчуття.

Ні.

Від цієї думки мені ставало паморочно, фактично зле. Я підшукав собі лаву і сів на хвилинку, опустивши голову між коліньми та дихаючи глибоко й повільно. Повз мене шурував натовп. Хтось десь до когось звертався через гучномовець.

Мені закортіло їсти. Востаннє я щось перекушував щонайменше добу тому — байдуже, кібрид ти чи ні, а тіло почувається слабким і виголоднілим. Я протиснувся крізь людей у завулок, де вуличні торговці, збуваючи свій крам з одноколісних гіростабілізованих візочків, кричали дужче від звичайного.