— Ми попросили Ґледстон і керівництво Гегемонії не чинити опору, заборонили перебування військових кораблів ЗСГ у нашій системі, — проказав Сек Гардін.

— Невже це мудре рішення? — поцікавився Дюре. Трохи раніше Гардін переповів йому про долю Небесної Брами.

— Флот Збройних сил іще погано скоординований, тому серйозною перешкодою нападу стати не зміг би, — відповів тамплієр. — Будемо сподіватися, що з нашою планетою обійдуться як із планетою мирною.

Отець Дюре кивнув і нахилився вперед, аби краще роздивитися високу постать у тінях платформи. Приглушені фотосфери в гіллі попід ними були єдиним джерелом освітлення, якщо не брати до уваги зірок і місячного сяйва.

— І все ж таки то ви стали призвідцями цієї війни. Ви допомогли Церкві Ктиря розпалити її.

— Ні, Дюре. Справа не у війні. Братство знало, що вона мусить стати частиною Великих Змін.

— А це що таке?

— Великі Зміни — це коли нарешті людство відіграватиме ту роль, яка відведена йому природним трибом речей у Всесвіті, замість того щоби бути раковою пухлиною.

— Раковою?

— Стародавня хвороба, яка...

— Так, — перебив його Дюре, — я знаю, що була така недуга. Але до чого тут людство?

У бездоганно поставленому стишеному голосі Сека Гардіна все ж таки вчувалося якесь збудження:

— Ми розповзлися галактикою, наче ракові клітини в організмі. Ми бездумно множимося, не звертаючи уваги на незліченні форми життя, що повинні вимерти або відступити, аби нам стало зручніше плодитися та процвітати. Ми викорінюємо всі конкурентні розумні види.

— Наприклад?

— Наприклад, сенешайських емпатів на Хевроні. Болотяних кентаврів на Вертограді. Уся їхня екологічна ніша була винищена на Вертограді заради кількох тисяч людей-колоністів, що поселилися там, де колись процвітали мільйони ендемічних форм життя.

— Ну, це одна з вад тераформування[103], — торкнувся щоки Дюре.

— Ми не тераформували Вири, — відрізав храмовник, — але на життєві форми юпітеріанського типу полювали, поки ті просто не вимерли.

— Але ж доказів розумності зеплінів не було, — непереконливим голосом спробував був заперечити Дюре.

— Вони співали, — промовив тамплієр. — Розділені тисячами кілометрів атмосфери, вони спілкувалися одне з одним сповненими любові і туги піснями. Та все одно їх винищили до ноги, як і великих китів Старої Землі.

Дюре склав руки.

— Згоден, несправедливості уникнути не вдалося. Але ж, напевно, існує кращий шлях виправити заподіяне, ніж підтримувати жорстоку філософію культу Ктиря... і дозволити цій війні продовжуватися.

Каптур Істинного Голосу мотнувся туди-сюди:

— Ні. Якби ж ішлося про несправедливість, винуватцем якої була людина, то можна було би віднайти альтернативні засоби. Але хворобою, а правильніше... своїм божевіллям, що спричинилося до нищення рас і плюндрування планет... ми завдячуємо гріховному симбіозу.

— Симбіозу?

— Людства і ТехноКорду, — Сек Гардін відповів настільки грубо, що Дюре замислився, чи взагалі колись чув, аби тамплієр говорив таким тоном. — Людина і її машинні інтелекти. Хто на кому паразитує? Жоден із симбіонтів сказати не в змозі. Але у своїй сутності машини — біда. Продукт Антиприроди. І навіть ще гірше, Дюре, — це еволюційна безвихідь.

Єзуїт підвівся і підійшов до поручнів. Він визирнув на потемнілий світ лісового верховіття, що ширилось у далечінь, наче нічне хмаровиння.

— Ну, невже не було іншого виходу? Тільки Церква Ктиря і міжзоряна війна?

— Ктир — каталізатор, — промовив Гардін. — Це вогонь очищення у лісі, що потерпає на карликовість через надмірну висадку молодняка. Буде скрутно, але в результаті з’явиться памолодь, нове життя, видове розмаїття... і не абиде, а саме тут, у людській спільноті.

— Скрутні часи, — міркує Дюре. — І ваше Братство охоче спостерігатиме за загибеллю мільярдів людей заради цього... прополювання бур’янів?

Храмовник стиснув кулаки:

— Не буде цього. Ктир — застереження. Наші побратими-Вигнанці воліють контролювати Гіперіон і Ктиря лише постільки, поскільки він їм знадобиться для підготовки удару по самому ТехноКорду. Це буде хірургічна операція... знищення симбіонта та переродження людства як безпосереднього партнера Природи в круговерті життя.

— Нікому не відомо, де перебуває ТехноКорд, — зітхнув Дюре. — Звідки ж Вигнанцям знати, куди цілити?

— Дізнаються, — відповів Істинний Голос Світового дерева, але вже не з такою переконливістю в голосі, як кількома хвилинами раніше.

— А атака на Божегай — частина вашої угоди? — спитав священик.

Тепер настала черга храмовнику підводитися і крокувати — спершу до поручнів, потім назад до столу.

— Атаки на Божегай не буде. Саме тому я вас тут затримав. Ви мусите звістити про це Гегемонію.

— Вони й самі відразу дізнаються, напали Вигнанці чи ні, — спантеличено відказав Дюре.

— Так. Але не знатимуть причин, чому наш світ було врятовано. Ви мусите передати повідомлення. Пояснити їм правду.

— До біса, — огризнувся отець Дюре. — Я втомився бути у всіх на побігеньках. Звідки ви все це знаєте — про появу Ктиря? про причини війни?

— Існують пророцтва... — почав Сек Гардін.

Дюре грюкнув кулаком по бильцях перил. Як йому пояснити маніпуляції істоти, що могла (принаймні слугувала спроможній на таке силі) повелівати самим часом?

— Побачите... — знову почав тамплієр, і нараз, немов на підтвердження його слів, пролунав могутній глухий звук, так наче мільйон незримих людей одночасно зітхнули, зірвавшись на тихий стогін.

— Господи Всемогутній, — промовив Дюре, не відводячи погляду від заходу, де, здавалося, зійшло сонце, хоча якусь годину тому воно лише зайшло. Гарячий вітер поворушив крони дерев, а відтак вдарив в обличчя.

На заході, згортаючись у себе, розквітло п’ять грибів, перетворюючи ніч на день у своєму вируванні та подальшому згасанні. Дюре інстинктивно прикрив очі, поки не второпав, що ці вибухи сталися настільки далеко, що попри свою сонячну яскравість не здатні його осліпити.

Сек Гардін відкинув каптур, і гарячий вітер куйовдив тепер його довге, незвичного зеленого відтінку волосся. Священик розглядав видовжене обличчя з тонкими, дещо азійськими рисами, а тоді з подивом зауважив, що на ньому закарбувався шок. Шок і невіра. У клобуку Гардіна лунало перешіптування комунікаційних каналів, тривожно лунали схожі на пташині голоси.

— Вибухи на Сьєррі та Хоккайдо, — упівголоса проказав храмовник сам до себе. — Ядерні. Із кораблів на орбіті.

Дюре пригадав, що Сьєррою називався закритий для сторонніх материк менше восьми кілометрів від Світового дерева. А Хоккайдо, якщо йому не зраджувала пам’ять, — це священний острів, де вирощували та споряджали потенційні кораблі-дерева.

— Жертви? — поцікавився він. Проте перш ніж Гардін встиг щось відповісти, небо розітнули з десяток чи й більше яскравих тактичних лазерів, високоенергетичних пучків і термоядерної накачки ланцетів. Вони випалили смугу від крайнеба до крайнеба, міняючись місцями та спалахуючи, ніби прожекторні промені, які нишпорили по даху лісової планети, що колись звалася Божегаєм. По слідах ланцетів спалахував огонь.

Дюре похитнувся, коли стометрової ширини промінь смерчем пронісся за пару сотень метрів від Світового дерева. Стародавній ліс вибухнув полум’ям, утворивши в нічному небі гугочучий вогненний коридор заввишки десять кілометрів. Повз Дюре та Сека Гардіна прогуркотів вітер, вливаючись у вогненний вир. Іще один промінь зробив добрячий укіс із півночі на південь, дивом не зачепивши Світового дерева перед тим, як зникнути за обрієм. Нові стовпи вогню і диму здійнялися до зрадливих зірок.

— Вони ж обіцяли, — хапає ротом повітря Сек Гардін. — Побратими-Вигнанці обіцяли!

— Вам потрібна допомога! — кричить Дюре. — Запросіть термінову допомогу в Гегемонії.

Гардін схопив єзуїта за рукав і потягнув його до краю платформи. Сходи знову були на своєму місці. Рівнем нижче замерехтів портал.