— Це тільки авангард флоту Вигнанців, — храмовник намагається перекричати клекіт лісової пожежі. У повітрі попіл і дим, звідкись накочуються хвилі жару. — Сфера сингулярності ось-ось буде знищена. Ідіть!

— Без вас я нікуди, — кричить священик, не чуючи себе у страхітному витті і тріскоті. Несподівано у небі, всього за кілька кілометрів на схід, виростає бездоганна плазмова куля, спочатку згорнувшись сама в себе, а відтак знову бубнявіючи і женучи перед собою зримі концентричні кола ударних хвиль. Кілометрові дерева гнуться і падають із першою хвилею, зі східної сторони вони спалахують, мільйони листочків зриваються у політ і приєднуються до практично суцільної стіни уламків, що несеться назустріч Світовому дереву. За кругом полум’я вибухає ще одна плазмова бомба. Потім третя.

Дюре із тамплієром котяться сходами, і вітер несе їх по нижній платформі, неначе сухе листя хідником. Храмовник хапається за обійняту полум’ям балюстраду з дерева М’юїра, вчіплюється залізним хватом в руку Дюре і допомагає тому зіпнутися на ноги, а тоді просувається із ним до все ще живого мерехтіння порталу — геть як людина, котра намагається іти проти бурі.

Напівпритомний, напівсвідомий того, що його тягнуть, єзуїт отямлюється, коли портал уже поряд. Надто ослаблений для останнього кроку, Дюре хапається за раму й озирається, аби побачити картину, якої йому вже не судилося забути.

Дуже-дуже давно маленький Поль Дюре стояв ось так само на краю прірви біля вузького віконця, убезпечений товстими стінами бетонного сховища й міцними батьковими обіймами, і дивився, як цунамі сорокаметрової висоти несеться на околиці його любого Вільфранш-сюр-Сона.

А вогненне цунамі Божегаю сягало трикілометрової висоти і летіло на Сека Гардіна та Поля Дюре зі швидкістю, яка на фоні непорушного лісового верховіття здавалася світловою. Усе, чого воно торкалося, ставало попелом і прахом. Вогненне навіженство ближчало, здіймаючись усе вище, аж поки все навколо спільно з небом і всім світом не перетворилося в суцільний ревучий вогонь.

— Ні! — вигукнув отець Поль Дюре.

— Ідіть! — крикнув Істинний Голос Світового дерева і штовхнув єзуїта у телепорт, і в ту ж мить саму платформу, стовбур Світового дерева і сутану тамплієра обійняв вогонь.

Телепорт одразу ж закрився, зрізавши закаблук на черевику Дюре. Одяг на єзуїтові тлів, а від перепаду тиску, здавалося, розривалися барабанні перетинки. Він ударився потилицею об щось тверде і знову впав — тепер уже в значно глибшу темряву.

У моторошній тиші Ґледстон із довколишніми дивиться на передсмертні судоми Божегаю, що їх пересилають орбітальні цивільні супутники релейними станціями «СВІТЛО+».

— Треба негайно підривати, — адмірал Сінґх спробував перекричати тріск лісової пожежі. Міні Ґледстон здалося, що їй чутно людський вереск і завивання незліченних деревних тварин, які водилися в лісах тамплієрів.

— Не слід дозволяти їм підходити ближче! — продовжував кричати Сінґх. — Запустити детонацію сфери можна тільки за допомогою зондів.

— Так, — відповіла Ґледстон, не чуючи власного голосу.

Сінґх розвернувся і кивнув полковнику Військово-космічних сил. Той торкнувся тактичного планшета. Зникли палаючі ліси, велетенські голограми повністю згасли, але крики чомусь усе ще було чутно. Ґледстон збагнула, що то в її вухах шумить кров.

Вона звернулася до Морпурґо:

— Скільки... — вона прокашлялася. — Генерале, скільки часу залишилося до нападу на Море Безкрає?

— Три години та п’ятдесят дві хвилини, пан-Виконавча директрисо, — відповів військовик.

Ґледстон перевела погляд на колишнього капітана II рангу Вільяма Аджунту Лі:

— Адмірале, ваше оперативне з’єднання готове?

— Так, Виконавча директрисо, — рапортує блідий попри засмагу чоловік.

— Скільки кораблів братиме участь у рейді?

— Сімдесят чотири, Виконавча директрисо.

— І ви відіб’єте атаку на Море Безкрає?

— Не підпустимо їх ближче Хмари Оорта[104], Виконавча директрисо.

— Добре, — підсумувала Ґледстон. — Гарного полювання, адмірале[105].

Останню репліку молодий командир сприйняв як сигнал віддати честь і братися до виконання. Адмірал Сінґх перехилився до генерала Ван Зейдта і щось тому прошепотів.

Седептра Акасі тим часом тихо промовила до Ґледстон:

— Служба безпеки Будинку уряду повідомляє, що в захищений телепорт щойно пройшов чоловік із застарілим кодом термінового доступу. Його поранено, зараз він у лазареті Східного крила.

— Лі? — питає Директриса. — Северн?

— Ні, пан-Виконавча директрисо, — крутить головою Акасі. — Священик із Пацема. Поль Дюре.

Ґледстон кивнула.

— Я з ним переговорю після зустрічі з Альбедо, — проказала вона до помічниці, а товариству заявила: — Якщо більше немає ніяких коментарів до побаченого, то пропоную зробити перерву на тридцять хвилин, а вже після неї обговорити захист Есквіта й Іксіона.

Усі підвелися, коли Директриса зі своїм почтом попрямувала через постійний з’єднувальний портал у Будинок уряду і зникла у дальніх дверях. Зал одразу ж потонув у суперечках та вигуках приголомшених сенаторів.

Міна Ґледстон вмостилася в шкіряному кріслі й заплющила очі рівно на п’ять секунд. Коли вони проминули і вона знову поглянула навколо, її все ще оточували радники — хто був збентежений, хто сповнений завзяття, але всі нашорошили вуха в очікуванні наступного слова, наступного наказу.

— Вимітайтеся, — тихо промовила вона. — Сходіть перепочиньте пару хвилин. Полежіть із задраними ногами хвилин десять. У найближчі добу-дві іншої нагоди розслабитися у вас не буде.

Почет розійшовся, і лише в декого на обличчі проглядався спротив, а інші, здавалося, ось-ось впадуть від запаморочення.

— Седептро, — гукнула Директриса, і молода дівчина вбігла в її кабінет. — Виділіть двох людей з моєї особистої охорони і приставте їх до палати священика, котрий прибув телепортом, — до Дюре.

Акасі кивнула і зробила відмітку у своєму факс-блокноті.

— Що на політичному фронті? — Ґледстон масажувала очі.

— У Речі Спільній панує хаос. Фракціям поки що не вдається сформувати дієвої опозиції. Зате в Сенаті все геть не так.

— Фельдштайн? — Директриса назвала сердиту сенаторку від Світу Барнарда. До нападу на нього Вигнанців усе ще було трохи менше сорока двох годин.

— Фельдштайн, Какінума, Петерс, Сабенсторафем, Рішо... навіть Зюдетта Ш’єр агітують за вашу відставку.

— А її чоловік? — Ґледстон вважала сенатора Колчева найвпливовішою постаттю в Сенаті.

— Сенатор Колчев поки що зберігає мовчанку. Як для протоколу, так і в особистих розмовах.

Ґледстон постукала пальцем по нижній губі.

— Як ти гадаєш, Седептро, скільки часу лишилося в цього уряду до того, як йому висловлять вотум недовіри?

Акасі, одна із найпроникливіших працівниць апарату, з якими доводилося працювати Ґледстон, не відвела погляду від начальниці:

— Три доби щонайбільше, Виконавча директрисо. Голоси в них уже є. Просто натовп іще не збагнув, що він уже натовп. Хтось має заплатити за те, що відбувається.

— Три доби, — неуважно пробурмотіла Ґледстон. — Цього навіть задосить. Це все, Седептро. Перепочинь, — усміхнулася Ґледстон.

Помічниця кивнула, але з виразу її обличчя можна було легко прочитати, що вона насправді думає про цю пропозицію. Коли за нею зачинилися двері, в кабінеті запанувала тиша.

Якусь мить Ґледстон просто думала, підперши підборіддя кулаком, а потім звернулася до стін:

— Покличте, будь ласка, радника Альбедо.

Через двадцять секунд повітря навпроти широкого письмового стола Ґледстон затуманилося, замерехтіло і загусло. Представник ТехноКорду, як і завше, виглядав бездоганно: коротко підстрижене волосся аж світилося, на відкритому щирому обличчі — здорова засмага.