— Аби ти тільки бачив, як він величається на тому велосипеді! — додав товариш. — Мамо рідна, можна луснути зо сміху! Ніби осідлав скакуна! Якщо встанемо завтра рано-вранці, то побачимо його.
Тік похвалив товариша за спостережливість і захотів побачити велосипедиста, аби переконатися, що змальований портрет справді відповідає дійсності. Зворушений такою увагою і цікавістю, товариш поклявся, що покаже вранці велосипедиста, хай навіть доведеться ради цього не спати цілу ніч.
Розділ X
1
Лучія, Марія, Урсу і Дан весь ранок розшифровували документ. Ця робота виявилася складною й важкою, бо знайдені в таємничому сховку папери були написані старовинним стилем. Обидва герої — король карбіду й проламувач дверей — дотримали даного слова: до обіду вивчили кирилицю. Годиною пізніше черешнякам пощастило переписати весь документ. Читання виповнило їхні душі таким хвилюванням, яке вони рідко переживали, і розпалило фантазію.
Ось що говорили ці старовинні сторінки, написані понад триста років тому:
«Я, логофет[11] Крістаке Зогряну, тінь похила його князівської величності, одержав високе повеління з уст господаря нашого, що на дуба могутнього, крислатого, не викривленого схожий, він милістю своєю захищає всю країну. Я проводжу дні у тривогах тут, у Шойменах, на князівському дворі, кожен день схоплююся на світанку, щоб утримати в слові таємницю Фортеці Орлів, яку ще дехто називає Замком двох хрестів. Таємниця турботливо оберігається, люди кажуть, що ця фортеця тільки при світлі місяця була зведена колись давно, ще за восьмого князювання Мушатинів, і що ніхто не знає і ніхто не вкаже сюди дорогу; ця міцна старовинна фортеця, за словами деяких людей, першою повинна дати захист у жорстокі часи навали дорогим скарбам країни, що їх ми називаємо вершиною роду нашого, і князівським нащадкам, біля підошви яких схиляємо голови всі. Ми стоїмо під захистом скелі з кременю, і стріла ворога, пущена на нас, не досягне сюди. Нас також оберігає в гіркі і страшні часи, як сонце своє, владика землі нашої. І труд мій не був даремним, бо ніхто не покаже мені мудреця, який може знайти ключ, щоб розкрити таємницю і показати вхід до фортеці. Тільки той, кому дорога з престолу князівського спускається і хто піднімається на престол, може знати таємницю, місце й дорогу до Фортеці Орлів. Також і я знав цю таємницю, але потім, із високого повеління та прямо від страху, до Страшного суду я забуду її. Бо сам його величність сказав, що лиш тільки це забуття мене веде до смерті старечої і сяйної, бо треба берегти всіх своїх нащадків від небезпек тяжких, бо вони можуть за свої вчинки опинитися за всіма князівськими ворітьми.
Я, третій логофет дивану[12] Крістаке Зогряну, написав цю таємну грамоту в друге князювання його величності Мойсея Могили на сорок і першому році свого життя, котрий, дасть бог, буде не останнім».
Після цього вступу на одну сторінку був ще один аркуш, тобто ще одна сторінка тексту.
Це був, власне кажучи, сам документ:
«Перше, звідки б ти не брався шукати; потім дорога приведе тебе до старовинної фортеці, прозваної Фортецею Орлів, де, думаю, нічого не знайдеш; потім із десяти заповідей п’яту і дев’яту вибери; потім іди, як рак, чотири сажні; потім швидко ступи два кроки вперед, а на останньому зупинись; потім трохи відпочинь, бо ти стомився, а дорога не зовсім безпечна; потім і внизу нема нічого, тільки марнота; потім рушай у дорогу з усіма євангеліями, і не зле, щоб ти сам придумав одну заповідь; потім десять без одного і десять з одним понесуть твої кроки; потім тобі допоможе проста мандрівка і не зовсім навіть остання; потім піднімайся з труднощами до околиці села; потім покинь околицю і біля останнього обійстя сядь у затінку стріхи; потім зупинися на три великодні дні; потім після одного „Гоп“ уприся ногою в землю, після другого зроби так само; потім якщо підеш у понеділок, то прийдеш у неділю; потім гарненько лічи східці і тільки на передостанньому зупинись; потім заблукай добровільно у лісі, повному бузини; потім зупинись біля потоку і святої неділі поєднай дві одиниці та полічи три смереки; потім попроси князя, щоб не шукати більше нічого потім; потім перейди вершину, зітхни двічі і навіть удев’яте; потім постукай у перші ворота; потім відчини сьомого замка і побачиш курчат у кінці подвір’я; потім після третьої іде четверта, як після восьмої дев’ята; потім три і вісім розсипаються; потім приходь до кінця кінців; тому що нема нічого, нічого, нічого».
У кінці документа через обидві сторінки іншою рукою, іншим пером, іншим почерком, іншим чорнилом дописано:
«Скараний на смерть, аби не розкрити таємниці, логофет дивану Крістаке Зогряну місяця шостого року 7141 від створення світу».
Такою болісною фразою закінчувався документ, який знайшли двоє черешняків у таємничій споруді.
Коли Лучія вдруге прочитала документ, у кімнаті запала могильна тиша. Жоден з черешняків не зважувався порушувати гнітючу мовчанку. Думки в усіх закрутилися клубком. Усім було ясно одне — послання дівчини в білому не вигадка, а справжній заклик. Але черешняки уявили собі водночас і криваву драму, що розігралася понад триста років тому. Бідолашний логофет дивану, що намагався «утримати в слові таємницю Фортеці Орлів», був убитий, щоб ніхто вже ніколи не міг дізнатися про неї з його уст.
Почуття обов’язку пробудило черешняків від мрій та задуми. Лучія перша зважилася порушити мовчанку:
— Документ прояснює багато загадок, а головне — розвіює найбільший сумнів. Це означає, що справді була колись Фортеця Орлів. І цілком можливо, що дівчина в білому справді там перебуває.
— Отже, нарешті ти повірила, що послання справжнє? — Дан спробував змусити її дати однозначну відповідь.
— Я не можу сказати, де в листі закінчується правда, а де починається вигадка. Приміром, історія з її полоненням мені здається вигаданою. Але стає ймовірним, коли не точним, те, що «дівчина в білому», як ви її називаєте і як їй самій подобається називатись, могла опинитися в замку чи в фортеці.
— А я певна, що все написане — правда! — сказала Марія. — Дуже багато фактів співпадає. Пригадаймо тон листа. Думаю, він тобі теж не видається нещирим, Лучіє?
— Не видався! — без вагання визнав тимчасовий керівник черешняків.
— Мені також здається, що її могли полонити… — задумливо вела далі Марія.
— Але хто і як? — спитала Лучія. — А коли це й справді так, то невже ті, що тримають її в полоні, а це або люди злі, або з лихими замірами, дозволили б їй писати й посилати листи? Такі діла не просто робляться. Подумай сама, Маріє!
— А може, їй допомагає хтось… Може, навіть один із тих, що тримають її в полоні?
— Малоймовірно. Ну, будьмо серйозними! Ти думаєш, що в таємничому й безлюдному замку дівчина її віку може тривалий час залишатися здоровою? Та коли правдива її розповідь, то ті, у кого вона в полоні, або розбійники, або шукачі скарбів, або ще якісь беззаконники. Думаєш, вона могла б жити отак просто між ними? Я пропоную відкласти цю проблему, а поки що зайнятися таємницею замку.
— Я згоден з Лучією, — втрутився Дан. — Таємницю дівчини в білому можна розкрити, тільки розкривши таємницю замку чи фортеці.
— Звісно, так, — обізвалася Марія. — Я цілковито погоджуюся з такою думкою!
— І я! — тепло обізвався Урсу.
Усі відчули важливість своїх слів, усі знали, до чого вони їх зобов’язують. Але правда й те, що всі прагнуть діяти.
— Перш за все, я вважаю, нам слід розшифрувати документ, — запропонувала Марія.
— Що розшифрувати? — прикинувся наївним Дан.
— А ти хочеш сказати, що документ по-іншому не можна трактувати? — підскочила Лучія.
— Може, на ті часи його було б і важко розгадати, — відповів Дан. — А мені це здається дуже простим. Слухай, Урсу! Лучіє, дай мені переписаний документ. Так! Слухайте! Спершу я мину безглузді фрази.
