Голосніше від усіх кричав, звісно, Тік і кілька разів, наче ненароком, нахилявся аж до самісінького вуха дівчини в білому. Але Лаура — ніби кам’яна. Не видала себе жодним жестом, жодним порухом. Тримала в руці коробку цукерок, до яких навіть не доторкнулася. Її спокій почав дратувати малого шибеника. Він так осмілів, що легенько торкнув дівчину за плече, а коли та обернулася, промовив задерикуватим і погрозливим водночас тоном:
— Ви виграли заклад… Знаєте, отой із дубом… Це все через одного мого трохи нерозважливого друга… Чи не були б ви такі ласкаві дати мені змогу на реванш хоч би й зараз…
— Тільки змагання на самокатах, — швидко відповіла вона.
— Жаль, що ви не б’єтеся об заклад на конкурсах краси, — не залишився в накладі Тік. — Я певен, що ваш приятель буде дуже гарно розмальований після матчу…
Однак дівчина в білому вдала, ніби не почула сказаних у неї над вухом слів. А Тік відплатив за себе новим вибухом галасу, від якого Лаурі заклало в вухах:
— Ур-су!.. Ур-су!.. Ур-су!..
Урсу з рингу помахав рукою розпаленій гальорці, на його обличчі з’явилася навіть усмішка. Щасливі, що їх помітили, малюки ледь не луснули з пихи і тут-таки зчепилися між собою, з’ясовуючи кожен по-своєму жест і усмішку майбутнього переможця.
Урсу однак скоро забув про них. Він нишпорив очима по всій залі, відчайдушно шукаючи когось. Але не знаходив. Бо в його погляді, що на мить затримався на Тікові, застигли смуток і безнадія. Пустун відчув, як його огортає тривога, і та тривога принесла тишу у всю залу. Малюки з емблемою Урсу на вилогах — ведмідь у боксерських рукавицях — мали суворий наказ: сидіти тихо, поки не буде сигналу від диригента з розкуйовдженим чубом. А саме вони й задавали тон усій залі.
У залі панувала тиша… І враз голос, посилений гучномовцями, почав називати прізвища боксерів, вагову категорію, тривалість матчу, прізвища тренерів, позиції на рингу.
Знову тиша… І — гонг!
Здоровило блискавично кинувся в атаку. Урсу відступив, майстерно відхиляючись від перших ударів, — так він учив і Тіка. Гальорка шаленіла. Верховода найгаласливішого гурту глянув на тренера здоровила й побачив, що той підняв угору ліву руку зі стиснутим кулаком. «Корпус до корпуса», — прошепотів він. Така несподівана переміна тактики захопила Урсу зненацька. Кулаки його противника далеко не завжди влучали в повітря. Урсу намагався виплутатися зі скрутного становища замаскованим відходом, який наступав слідом за блискавичною атакою. Але тренер здорованя ніби читав його думки. Піднята вгору права рука зі стиснутим кулаком: його учень негайно відступав, зводячи нанівець увесь запал атаки Урсу. Потім піднята вгору права рука з розкритою долонею Здоровило, ніби автомат, завдав удару лівою рукою і влучив Урсу в підборіддя.
Тік заплющив очі й скреготнув зубами — ніби той жахливий удар дістався йому. Коли розплющив очі, то побачив ліву руку з розчепіреними пальцями: шалена атака!
— Стережись, Урсу! — закричав він щосили.
Але хто б його міг почути у цій несусвітній веремії, що зчинилася в залі? Та й не встиг він докінчити фразу, як здоровило почав виконувати команду. Урсу безперервно відступав, ухилявся, блокував, творив справжні чудеса, щоб уникнути потужних ударів, але супротивник переслідував його, мов машина, що ніколи не знає втоми.
Відступаючи, у ролі бійця, котрий лише захищається, Урсу дедалі більше впевнювався, що обрана тренером тактика неодмінно веде до поразки. Але ніщо в ньому не опиралося лихим передчуттям. Він блокував удари, відбивав їх, ухилявся, відчайдушно захищався… Кілька разів намагався зробити вдаваний удар лівою чи правою, але щоразу його супротивник був готовий до протидії.
Тікові здавалося: от-от скоїться неминуче лихо. Раптом він побачив сигнал тренера, і йому від страху відібрало мову: вгору звелися дві руки з розчепіреними пальцями. Тієї ж миті здоровило блискавично вдарив Урсу в підборіддя. Це був жахливий удар. Зала завмерла. Урсу здригнувся, похитнувся, впав на коліна… Рефері почав рахувати. Тренер здоровила і далі тримав підняті догори обидві руки з розчепіреними пальцями. Його учень стояв у кутку, напруживши, ніби вона була сталева, праву руку. Він читав лише сигнали свого вчителя: удар за ударом, кожен на повну силу. На «вісім» Урсу підвівся. Здоровило стрілою метнувся на нього й викинув уперед праву руку. Урсу, ще очманілий, все-таки знайшов у собі сили ухилитися від удару.
Урсу спробував рятівний випад — корпус до корпуса. Тренер-диригент знову прочитав його думку й підняв угору праву руку зі стиснутим кулаком, тобто наказував своєму учневі негайно відступати. Під час відступу він прийняв ще одне рішення: ліва рука розкрита, і майже цієї ж миті розкрилася й права: завершальна атака з остаточним ударом.
Аперкот лівою кинув Урсу на корд. Тренер здорованя полегшено зітхнув і підняв руки в торжествуючому жесті: кінець! Ще не було людини, котра могла б витримати такий удар. Але водночас пролунав і гонг. А Урсу вже вдруге опускався на коліна. Проте після гонга він ще знайшов у собі сили підвестися й пішов нетвердою ходою до свого кутка. Там упав на стілець і заплющив очі.
Поруч нього став тренер, він масажував його, підбадьорював чи намагався підбадьорити, але якось ніби непевно. Він теж занепокоївся. Відчував, що десь припустився промаху, але не міг збагнути, де саме.
Від крижаної води Урсу стрепенувся. Він глибоко зітхнув, кліпнув кілька разів очима, потім занишпорив ними по залі. Але не знайшов нікого, крім сумних облич. Побачив Тіка й ледь підморгнув йому… Ще раз пробіг поглядом по залі, і знову його очі пойнялися болем.
Тік зиркнув на годинника. До початку раунду ще залишалося тридцять секунд. Погляд, яким Урсу вдруге оббіг залу, пояснив Тікові все. Він дістав записника, олівця, черкнув кілька слів на поспіхом вирваному аркушику і насилу згорнув його. Залишалося ще двадцять секунд. Зовсім мало часу, щоб дістатися до кутка Урсу. Для цього треба було б подолати чимало перешкод та ще оббігти ринг. Малий дістав з кишені рогатку. Ще п’ятнадцять секунд. Але ж чим вистрелити? Поперед нього дівчина в білому, тримаючи непочату коробку цукерок, байдуже дивилася на ринг. Тік стрепенувся. Він нагнувся до Лаури й швидко простяг руку до коробки:
— Ви не сердьтеся, будь ласка… Мені треба цукерку…
— Охоче! — швидко відповіла Лаура. — Вони з молоком…
Тік залишив випад без відповіді. Зовсім не було часу. Він швиденько загорнув цукерку в папірець із таємничими словами, наготував рогатку й розтягнув гуму. Залишалося ще сім секунд. Багато, багато надзвичайних мішеней брав на приціл малий упродовж своєї кар’єри чемпіона рогатки, починаючи з горобців і кінчаючи цигарками в зубах тих хлопців, що корчили із себе дорослих. Він розтягнув гуму. Залишалося ще шість секунд. Тік прицілився, затамувавши подих, і випустив незвичайний набій.
Кулька влучила Урсу просто в груди. Урсу здригнувся, ніби вжалений. Клубочок упав йому до ніг. Він спантеличено роззирнувся по залі й побачив розпачливі жести Тіка, що розмахував рогаткою. Усе зрозумів. Залишалося ще три секунди. Він розгорнув папірець, розгладив його й прочитав: «Ти повинен перемогти! Лучія». До початку раунду лишалася секунда…
Саме цієї миті тренер Урсу кинувся до свого учня, бо хотів підбадьорити його, сказати, що всі його міркування глибоко хибні, що слід усе перемінити, але гонг підхопив його учня зі стільця. Урсу вирішив застосувати іншу тактику — ту, про яку він думав весь час.
І він кинувся в атаку з таким самим запалом, що й його супротивник, який усе ще вважав Урсу за розгубленого.
Почалась неповторно красива боротьба: удари, ухиляння, блоки, удавані удари, відступи, танець, сила, гнучкість, вишуканість. Ще якийсь час тренер здорованя мав змогу керувати своїм учнем, але він не встигав за швидкістю боротьби, за низкою несподіванок, які придумував Урсу, і, стоячи там, за рингом, пітнів дужче, ніж його учень на рингу.
Атака Урсу виявилася цілковитою несподіванкою для чемпіона. Він гадав, що супротивник уже подоланий, і ось тобі, маєш… Урсу невтомно танцював навколо нього. І не втрачав жодної нагоди завдати удару по корпусу, ухиляючись щоразу від подібних ударів, аперкотів та фінтів. Це був вишуканий танець у такому ритмі, якого ніхто ще не бачив на боксерських рингах. Зала вирувала. А на гальорку ніби вилили цеберко живої води. Крики й вигуки не вщухали. Ніхто малюків не заводив, бо й сам Тік не міг уторопати, що сталося з Урсу. Його ніби підмінили. Раптом він зрозумів, що Урсу готується вдарити лівою. Побачив, як той повернувся корпусом, крутнувся, нахилився плечем праворуч і вперед, ніби відчув його напружену, мов сталеву, правицю і загрозливо підняту ліву. Здоровань підняв обидві рукавиці, щоб захиститися від страхітливого удару в обличчя з правого боку. Але удар призначався не туди. Винятковий обманний випад Урсу… А коли малий побачив, як права рука коротко смикнулася назад, а потім майнула блискавкою, він заплющив очі. Коли ж розплющив їх, то побачив, що на ногах стоїть тільки один боєць. Другий нерухомо лежить долілиць.
