Вишколена єзуїтська логіка отця Дюре, відданого сповідника еволюційної теології від Тейяра де Шардена, тим не менш спокушала його спитати: «Та кому в біса потрібні ті квіти, якщо поруч не буде кому їх роздивлятися чи насолоджуватися їхнім запахом?» Натомість він проказав:

— А ви розглядали можливість того, що одержані вами пророцтва — не божественне об’явлення, а звичайні маніпуляції якоїсь світської сили?

Тамплієр аж відкинувся на спинку стільця, ніби йому дали ляпас, зате єпископ зі стиснутими лузійськими кулаками, один удар яких міг розчерепити голову Дюре, нахилився до священика:

— Єресь! Будь-яка людина, що наважується поставити під сумнів істину одкровення, заслуговує на смерть!

— Якій же силі підвладне таке? — видушив із себе Істинний Голос Світового дерева. — Хіба щось інше, крім М’юїрового Абсолюту, здатне увійти в наш розум, у наші серця?

— Упродовж цілих поколінь усі планети Мережі з’єднані між собою інфосферами ТехноКорду, — показав на небо Дюре. — Усі впливові люди мають імпланти, синхронізовані з комлоґами для полегшення доступу в неї... навіть ви, чи не так, пан-Гардіне?

Храмовник змовчав, але від єзуїта не приховалося легке посмикування його пальців, ніби чоловік збирався потягнутися до грудей і верхньої частини руки, де багато десятків років були імплантовані придатки комлоґу.

— ТехноКорд створив трансцендентний... інтелект, — правив далі Дюре. — Він живиться від неймовірного джерела енергії, він здатен пересуватися вперед і назад по часу і у своїх діях він не мотивується людськими турботами. Одна із цілей значної кількості особистостей у Корді полягала в знищенні людства... справді, Велика помилка Київської групи могла бути навмисне допущена штучними інтелектами, що брали участь в експерименті. Те, що вам здається пророцтвами, — насправді, голос deus ex machina, який нашіптує нам з інфосфери. І Ктир міг явитися не для того, щоби людство спокутувало за свої гріхи, а просто для вбивства чоловіків, жінок і дітей, необхідних цій машині для досягнення особистих цілей.

Важке обличчя єпископа побуряковіло і зрівнялося у відтінках із сутаною. Його кулаки гамселили по стільниці, поки він спинався на ноги. Тамплієр поклав на його руки свої та якимось дивом стримав єпископа, всаджуючи назад у крісельце.

— Звідки у вашу голову закралася така думка? — запитав Сек Гардін у Дюре.

— Від прочан, що мали доступ до Корду. Як і від... інших.

Єпископ потрусив кулаком перед носом єзуїта.

— Але ж вас самого двічі осінила своїм доторком Аватара... не раз. Двічі! Князь болю дарував вам той вид безсмертя, який дозволить побачити, що він приберіг для Обраних людей... тих, хто готує Спокуту ще до настання Останніх Днів!

— Ктир осінив мене болем, — відповів Дюре. — Болем та стражданнями, які вам і не снилися. Я двічі бачив цю істоту і в серці знаю, що вона не від Бога і не від Диявола. Це просто якась органічна машина з майбутнього.

— Та ну! — єпископ відмахнувся, склав руки і витріщився в нікуди понад низьким парапетом балкона.

Храмовник здавався приголомшеним. Через якусь мить він підняв голову і тихо промовив:

— У вас було якесь питання до мене?

— Так, — зітхнув Дюре. — І ще, боюся, сумні новини. Істинний Голос Дерева Гет Мастін помер.

— Нам це відомо, — озвався тамплієр.

Священик здивувався. Він не уявляв, звідки в них могла бути ця інформація. Але зараз йому було байдуже.

— Мене цікавить мета його подорожі. Навіщо він вирушив у прощу? Яке перед ним стояло завдання, до виконання якого він не дожив? Ми всі... переповіли свої... історії. Крім Гета Мастіна. Але мене не покидає думка, що його доля — це ключ до багатьох загадок.

Єпископ озирнувся на Дюре і вишкірився:

— Ми не винні тобі жодних пояснень, священнослужителю мертвої релігії.

Сек Гардін довго зберігав мовчанку, перш ніж дати відповідь.

— Пан-Мастін зголосився понести Слово М’юїра на Гіперіон. Століттями пророцтво вкорінювалося в основі нашої віри і говорило, що з настанням тяжких часів Істинний Голос Дерева буде покликаний повести корабель-дерево у Священний Світ, стати свідком його знищення і подальшого переродження задля того, щоби далі нести звістку про Спокуту і М’юїра.

— Тобто Гет Мастін знав, що «Іґґдрасіль» загине на орбіті?

— Так було провіщено.

— І вони з одним ерґом-енергетиком мали полетіти на новому кораблі?

— Так, — майже нечутно підтвердив тамплієр. — Дерево Спокути, що їм дасть Аватара.

Дюре відкинувся назад і кивнув.

— Дерево Спокути. Зі знищенням «Іґґдрасіля» Гет Мастін одержав фізичні пошкодження, потім опинився в долині Гробниць часу, де побачив тернове дерево Ктиря. Але він був не готовий чи не здатний на це. Тернове дерево — це конструкт смерті, страждання, болю... Гет Мастін не був готовий стати біля його стерна. А може, й відмовився. Хай там як, а він утік. І помер. Десь так я і думав... тільки я не мав ані найменшого уявлення, яку долю йому присуджував Ктир.

— Про що ви говорите? — гаркнув єпископ. — Дерево Спокути описане в пророцтвах. Воно супроводжуватиме Аватару під час Останніх Жнив. Мастін мав би бути готовий кермувати ним у просторочасі. Це велика честь.

Поль Дюре похитав головою.

— Ми відповіли на ваше запитання? — спитав пан-Гардін.

— Так.

— Тоді ви повинні відповісти і на наше, — промовив єпископ. — Що сталося з Матір’ю?

— Якою матір’ю?

— Матір’ю Нашого Спасіння. Невістою Спокути. Тією, кого ви звете Брон Ламія.

Дюре замислився, намагаючись пригадати записані резюме історій пілігримів, які Консул зробив по дорозі Гіперіоном. Брон була вагітна дитиною від першого кібрида Кітса. У храмі Ктиря на Лузі її врятували від гангстерів і записали в паломництво на Гіперіон. У своїй оповіді вона щось говорила про те, з якою побожністю до неї поставилися служителі культу Ктиря. І зараз Дюре намагався вписати все це в хаотичну мозаїку того, що він уже знав. Але не міг. Він був надто зморений... і, як йому здавалося, надто отупілий після так званого воскресіння. Інтелектуально він тепер ніколи не зможе дорівнятися до колишнього Поля Дюре.

— Брон була непритомна, — відповів він. — Очевидно, її забрав Ктир і приєднав до... до чогось. Якогось кабелю. Її психічний стан відповідав параметрам смерті головного мозку, але ембріон лишався живим і здоровим.

— А персона, яку вона носить із собою? — напружено допитувався єпископ.

Дюре пригадав, що Северн розповів йому про смерть тієї персони у мегасфері. Мабуть, ці двоє не в курсі про існування другої персони Кітса — особистості Северна, що саме зараз попереджає Ґледстон про небезпеку пропозиції, яка йде від ТехноКорду. Дюре мотнув головою. Він відчував надзвичайну втому.

— Я не знаю про персону в петлі Шрена, — сказав він. — Кабель... та штука, що Ктир приєднав до Брон... здається, вона поєднувалася до нейрошунта через його кортикальне гніздо.

Єпископ кивнув, очевидно, вдоволений.

— Пророцтва йдуть нога в ногу. Ви виконали своє завдання посланця, Дюре. Мені час іти, — кремезний чоловік підвівся, кивнув Істинному Голосу Світового дерева, перетнув платформу і рушив униз сходами до ліфта і телепорт-станції.

Дюре мовчки сидів перед храмовником протягом кількох хвилин. Шелестіння крон на вітрі й лагідне погойдування тераси у вершині дерева заколисували його, ніби припрошуючи єзуїта покуняти. Над їхніми головами небо згасало, набувши витонченого шафранового відтінку, — на планеті Божегай починали своє панування сутінки.

— Ваша теза про deus ex machina, що цілі покоління морочить нам голову облудними пророцтвами, — страшенна єресь, — нарешті проказав тамплієр.

— Так. От тільки за всю довгу історію моєї Церкви страшенні єресі надто часто перетворювалися на похмуру буденність, Секу Гардіне.

— Якби ви були храмовником, я міг би приректи вас на смерть, — тихо проказала постать у каптурі.

Дюре зітхнув. У його віці та становищі за такої втоми думка про смерть не викликала страху. Він підвівся і поклонився.