По-третє, цим я санкціоную будь-які дії керівництва Збройних сил — і присутнього тут, і решти, в усій Гегемонії, — спрямовані на збереження та захист громадян і власності Мережі й Протекторату коштом будь-яких ресурсів, що вони їх муситимуть використовувати, і наказую їм так чинити. Генерале, адмірале, мені потрібно, щоб ви перекинули війська назад, до планет Мережі, над якими нависла загроза. Мені байдуже, як ви це зробите, але це буде зроблено.
По-четверте, після промови ми проведемо спільне засідання Сенату й Речі Спільної в повному складі. На ньому я оголошу про стан війни між Гегемонією Людини та націями Вигнанців. Ґабріеле, Дорогі, Томе, Ейко... всі ви... наступні кілька годин ви будете надзвичайно зайняті. Готуйте промови до ваших рідних світів, але забезпечте мені голосування. Мені потрібна одностайна підтримка Сенату. Спікере Ґіббонс, я можу вас тільки прохати про допомогу в проведенні дебатів у Речі Спільній. Життєво необхідно, щоби її голосування закінчилося сьогодні до дванадцятої години.
По-п’яте, ми обов’язково евакуюємо громадян світів, яким загрожує перша хвиля атаки, — Ґледстон піднесла руку, вгамовуючи заперечення та пояснення експертів. — Ми обов’язково евакуюємо всіх, кого зможемо, в той час, який нам відведено. Міністри Персов, Імото, Ден-Ґіддіс і Крунненс із Мінтранспорту скличуть Координаційну раду з питань евакуації. Вашу докладну доповідь із графіком я чекаю сьогодні о тринадцятій нуль-нуль. Правопорядок охоронятимуть армія та Бюро мережевої безпеки, вони ж вартуватимуть доступ до телепортів.
Ну, і останнє: через три хвилини у своїх апартаментах я зустрінусь із радником Альбедо, сенатором Колчевим та спікером Ґіббонсом. Питання?
У відповідь на неї витріщилися приголомшені обличчя.
— Щасти всім, — підвелася вона. — Працюйте швидко. Не робіть нічого, що ширитиме непотрібну паніку. І нехай Бог порятує Гегемонію, — вона розвернулася і покинула кімнату.
Ґледстон сіла за робочий стіл. Колчев, Ґіббонс та Альбедо зайняли місця навпроти неї. Терміновість, яка ширяла в повітрі і про яку можна було здогадатися навіть із ледве відчутних дій, що відбувалися за зачиненими дверима, ставала ще нестерпнішою від затягнутої паузи, що її Ґледстон узяла, перш ніж почати говорити. Вона жодного разу не звела очей із радника Альбедо.
— Ви, — нарешті видушила вона із себе, — нас зрадили.
Ґречний півусміх проекції не ворухнувся.
— Нізащо, Виконавча директрисо.
— Тоді у вас є одна хвилина, щоб пояснити, чому ТехноКорд і зокрема Консультаційна рада штучних інтелектів не передбачили вторгнення.
— Вистачить і одного слова, пан-Виконавча директрисо, — відказав Альбедо. — Гіперіон.
— Чорта з два Гіперіон! — крикнула Ґледстон і грюкнула рукою по старовинній стільниці, зірвавшись на емоції, що було абсолютно не по-ґледстонівськи. — Альбедо, мене вже дістали ці нескінченні розмови про змінні, що не піддаються факторизації, та прогностичну чорну діру Гіперіона. Корд або має помогти нам розібратися в розумінні ймовірностей, або бреше нам от уже п’ять століть. То який варіант правдивий?
— Рада передбачила війну, Виконавча директрисо, — відповів сивочолий образ. — Наші конфіденційні дорадники пояснювали вам та вузькому колу осіб, що при втручанні в хід подій гіперіонівського чинника їхнє прогнозування стає непевним.
— Лайно це все, — гаркнув Колчев. — Ваші прогнози, що стосуються загальних тенденцій, вважаються несхибними. Цей напад мав плануватися протягом десятків років. Можливо, навіть століття.
Альбедо здвигнув плечима.
— Так, сенаторе, але можливо і те, що тільки нав’язливе бажання вашого уряду розпочати війну за систему Гіперіона примусило Вигнанців ввести свій план у дію. Ми висловлювали свою незгоду з усіма діями, пов’язаними з Гіперіоном.
Спікер Ґіббонс похилився вперед.
— Це ж ви надали нам імена осіб, необхідних для так званої Прощі Ктиря.
Альбедо не став знизувати плечима ще раз, але на проекції він все одно виглядав розслабленим і впевненим у собі.
— Вам були потрібні імена громадян Мережі, чиї прохання змінять хід передбаченої нами війни.
Ґледстон традиційно склала пальці і постукала ними по підборіддю.
— А ви вже змогли визначити, як саме ці прохання можуть змінити хід тієї... цієї війни?
— Ні, — відповів Альбедо.
— Раднику, — зітхнула Виконавча директриса Міна Ґледстон, — я вас офіційно інформую, що станом на цей момент, залежно від розвитку ситуації впродовж наступних кількох днів, уряд Гегемонії Людини розглядає можливість оголосити про стан війни між нами і сутністю, відомою під назвою ТехноКорд. Як фактичному послу тієї сутності вам доручено повідомити іншій стороні цей факт.
Альбедо всміхнувся і розвів руками.
— Пан-Виконавча директрисо, певно, ви пережили шок від кошмарних новин і дозволили собі цей невдалий жарт. Вам оголошувати війну Корду — це все одно, що... все одно що рибі оголошувати війну воді, все одно що пілоту нападати на власну «емтешку» через бентежну новину про якусь аварію деінде.
Ґледстон навіть не подумала всміхнутися у відповідь.
— У мене на Патофі був дідусь, — промовила вона поволі та з усе сильнішим акцентом, — котрий вгатив у родинну «емтешку» шість набоїв із пульсової рушниці, коли та не завелася одного ранку. Ви вільні, раднику.
Альбедо кліпнув очима і щез. Його несподіване зникнення свідчило або про те, що він зумисне порушив протокол (проекція зазвичай виходила з кімнати чи дозволяла покинути приміщення всім іншим, перш ніж розчинитись у повітрі самій), або про те, що домінантний інтелект із Корду був приголомшений словесною дуеллю.
Ґледстон кивнула Колчеву та Ґіббонсу:
— Панове, я вас надовго не затримаю. Але будьте певні, я очікую одностайної підтримки, коли через п’ять годин ми оголосимо про стан війни.
— Ви її матимете, — відповів Ґіббонс.
Обоє чоловіків вийшли.
У різні двері та крізь приховані панелі полився потік помічників із сотнями питань та репліками, що лунали з комлоґів. Ґледстон підняла палець.
— Де Северн? — спитала жінка і, побачивши порожні погляди у відповідь, додала: — Поет... ретист, я хотіла сказати... той, котрий мене малював?
Кілька помічників перезирнулися між собою, так ніби їх шефиня погубила трохи клепок.
— Досі спить, — озвався Лі Гант. — Прийняв снодійне, і ніхто не здогадався його розбудити перед засіданням.
— Він мені потрібен через двадцять хвилин. Введіть його в курс справ. Де капітан Лі?
Нікі Кардон, молодиця, що відповідала за комунікацію з військовими, взяла слово:
— Учора ввечері за наказом Морпурґо та командира BMC заданого району Лі одержав нове призначення на сторожовий корабель периметра. Стрибатиме з однієї планети-океану на іншу протягом наших двадцяти років... Саме зараз він квантувався до Командного центру BMC на Брешії та чекає на міжпланетний транспорт.
— Поверніть його назад, — сказала Ґледстон. — Нехай його підвищать до контр-адмірала чи якого іншого штабного звання вони собі там захочуть, аби його тільки можна було закріпити тут, персонально за мною, а не адміністрацією чи урядом. Якщо треба, запишіть ядерним кур’єром.
Ґледстон на якусь мить прикипіла поглядом до порожньої стіни. Вона подумала про планети, якими сьогодні вночі гуляла. Про Світ Барнарда, світло вуличних ліхтарів крізь крони дерев, стародавні університетські корпуси із цегли; про Божегай із його аеростатами на припоні та цепеліни в повітрі, що вітали світанок; про Небесну Браму з її Променадом... усі ці мішені першої хвилі. Вона мотнула головою.
— Лі, мені потрібно, щоби ви з Таррою та Брінденатом накидали першу чернетку обох промов: загальне звернення й оголошення війни. На все про все маєте сорок п’ять хвилин. Стисло. Однозначно. Перевірте архіви по Черчиллю та Струденському. Потрібно реалістично, але зухвало. З оптимізмом і похмурою рішучістю. Нікі, мені знадобиться контроль за діями начальників об’єднаних штабів у режимі реального часу. А також свої власні командні картосхеми, організуй їх через імплант. ТІЛЬКИ ДЛЯ ДИРЕКТРИСИ. Барбро, ти — мій реалізатор альтернативних дипломатичних засобів у Сенаті. Йди туди, підігруй, смикай за потрібні ниточки, шантажуй, давай на лапу — нехай усі зрозуміють, що зараз безпечніше вступити в бій із Вигнанцями, ніж намагатися перейти мені дорогу під час наступних чотирьох-п’яти голосувань. Питання є? — Ґледстон вичекала три секунди і відтак плеснула у долоні. — Так, народ, ворушіться!
