— По-третє, — правив Насіта далі, ніби я й рота не відкривав перед цим, — якщо неможливе таки станеться і сили Вигнанців подолають наші захисні рубежі, захоплять телепорти неушкодженими, обійдуть безвідмовні системи шифрування переміщень і запустять невідому їм технологію, яку ми від них боронимо понад чотириста років... навіть у такому разі всі їхні зусилля будуть марними, оскільки весь рух військових засобів у напрямку Гіперіона відбувається через базу на Мадг’ї.

— Де? — пролунав хор голосів.

Я знав про Мадг’ю тільки з розповіді Брон Ламії про смерть її клієнта. І вона, і Насіта вимовляли цю назву по-особливому бридко та неприємно.

— На Мадг’ї, — повторив адмірал Насіта, тепер щиро всміхаючись, завдяки чому він виявився напрочуд схожим на хлопчака. — Не порпайтеся у власних комлоґах, пані та панове. Мадг’я належить до «чорних» систем, відсутніх в усіх каталогах і мапах телепортів. Ми її зарезервували саме для таких потреб. У цій системі тільки одна придатна для життя планета, що годиться лише для гірничо-видобувних робіт і для нашої бази. Мадг’я — останній оборонний редут. Варто військовим кораблям Вигнанців зробити неможливе, тобто прорвати наш захист та захопити портали на Гіперіоні, то єдиним місцем, куди вони зможуть потрапити, стане Мадг’я, де зосереджено значну кількість автоматизованих систем вогню, які контролюють абсолютно все, що входить у систему. Якщо Вигнанцям таки поталанить розв’язати цю задачу про квадратуру кола, так би мовити, і їхній флот переживе квантування в систему Мадг’ї, то вихідні портали автоматично самоліквідуються і ті зорельоти застрягнуть там, за багато років лету до Мережі.

— Так, — знову говорила сенатор Рішо, — але ж і наші кораблі також. Дві третини флоту лишиться в системі Гіперіона.

Насіта стояв наче за командою «вільно», широко розставивши ноги та склавши руки за спиною.

— Це правда, — погодився він. — Звісно, ми з командуванням об’єднаних штабів зважили наслідки цієї віддаленої... можна було би навіть сказати, «статистично неможливої»... події багато разів. Ризик нам видався прийнятним. Навіть якщо станеться неможливе, в нашому розпорядженні все одно буде понад двісті військових кораблів для захисту Мережі. У найгіршому разі ми втратимо Гіперіон, завдавши жахливого удару по Вигнанцях... що само по собі майже напевно відверне будь-яку майбутню агресію.

Але ми передбачаємо не такий хід подій. Із близьким підсиленням у двісті кораблів (упродовж наступних восьми стандартних годин) наші прогнози і прогнози Консультаційної ради штучних інтелектів свідчать, що вірогідність цілковитої поразки агресивного Рою Вигнанців при незначних втратах наших Збройних сил... становить дев’яносто дев’ять відсотків.

Міна Ґледстон повернулася до радника Альбедо, проекція якого в притлумленому світлі здавалася бездоганною.

— Раднику, я не знала, що це питання розглядала Консультаційна рада штучних інтелектів. Показник вірогідності в дев’яносто дев’ять відсотків переконливий?

— Цілком переконливий, Директрисо, — відповів Альбедо. — Вірогіднісний коефіцієнт становить дев’яносто дев’ять цілих дев’ятсот шістдесят дві тисячі сімсот дев’яносто чотири мільйонні відсотка, — усміх став іще ширший: — Цього має вистачити, щоби на короткотривалий час покласти всі яйця в один кошик.

Ґледстон залишилася серйозною:

— Адмірале, скільки, на вашу думку, триватимуть бойові дії після одержання вами підкріплень?

— Стандартний тиждень, Директрисо. Щонайбільше.

— Так мало? — вигнулася у подиві брова Ґледстон.

— Так, Директрисо.

— Генерале Морпурґо, якої думки про це Сухопутні сили?

— Ми згодні, Директрисо. Підкріплення необхідні, причому — негайно. Транспорти доставлять приблизно сто тисяч десанту і сухопутних військ для зачистки решток Рою.

— Впродовж семи стандартних днів або й швидше?

— Так, Директрисо.

— Адмірале Сінґх?

— Це абсолютно необхідно, Директрисо.

— Генерале Ван Зейдт?

Одного за одним Ґледстон оптувала начальників об’єднаних штабів та військовиків високого рангу, поцікавившись навіть думкою начальника Військового училища «Олімп», котрий аж наприндився від гордощів, що його думка має вагу. Один за одним усі давали свою беззастережну згоду.

— Капітане Лі?

Усі погляди звернулися в бік молодого офіцера морського флоту. Я помітив, як раптом скривилися та напружилися старші офіцери, і зрозумів, що молодий Лі був тут присутній на запрошення радше Директриси, ніж внаслідок ласки його командирів. В одному зі своїх давніших висловлювань, пригадав я, Ґледстон назвала молодого капітана Лі більш ініціативним та розумним, аніж деякі інші представники Збройних сил. Гадаю, після сьогоднішніх відвідин цієї зустрічі на кар’єрі чоловіка можна ставити хрест.

Капітан II рангу Вільям Аджунта Лі незатишно покрутився у своєму зручному кріслі.

— З усією повагою, Директрисо, але я всього-на-всього молодший офіцер Військово-морських сил і не маю компетенції радити у стратегічних питаннях.

Ґледстон навіть не всміхнулася, заледве кивнувши головою:

— Я ціную вашу позицію і певна, що командири, котрі зібралися тут, також. З іншого боку, я все ж таки просила би вас висловити свою думку з цієї нагальної теми.

Лі виструнчився. Якусь мить у його очах читався вираз рішучості та відчаю маленької, загнаної у глухий кут тваринки.

— Ну, коли я вже мушу дати коментар, то мав би сказати, що інстинктивно — і тільки інстинктивно, оскільки я не розуміюся на міжзоряній тактиці — я виступаю проти цих підкріплень, — Лі перевів подих. — Це суто військова оцінка, Директрисо. Політичний аспект оборони Гіперіона мені не відомий.

— Виходячи із суто військових аспектів, капітане, — похилилася вперед Ґледстон, — чому ви виступаєте проти?

Навіть за півстола я відчував палаючі погляди начальників об’єднаних штабів Збройних сил, що горіли, ніби лазер силою сто мільйонів джоулів, яким запалюють дейтерієво-тритієві сфери в стародавніх інерційно-термоядерних реакторах. І мене приголомшило те, що Лі не впав, не вибухнув, не зайнявся і не розплавився.

— Для військового, — з безнадією в погляді, проте рівним голосом відповів Лі, — двома найстрашнішими гріхами є розпорошення своїх сил і, як ви висловилися, Директрисо, складання всіх яєць в один кошик. У нашому випадку цей кошик навіть нам не належить.

Ґледстон кивнула і відкинулася на спинку крісла, вертикально склавши долоні та сперши на них підборіддя.

— Капітане другого рангу, — процідив Морпурґо, і я зрозумів, що слова справді можна випльовувати, — тепер, коли ми вже з радістю вислухали вашу... пораду... чи можу я поцікавитися: у вас є досвід боїв у відкритому космосі?

— Ні.

— Чи входили космічні битви у курс вашої підготовки, капітане другого рангу?

— Якщо не брати до уваги мінімального обсягу, необхідного для складання історичних дисциплін під час навчання у ВУО, то ні, не входили.

— Чи брали ви колись участь у будь-якому стратегічному плануванні на рівні, вищому від... нагадайте, капітане другого рангу, скільки там водних кораблів було під вашим командуванням на Мауї-Заповітній?

— Один.

— Один, — видихнув Морпурґо. — І великий, капітане другого рангу?

— Ні.

— Вас було призначено командиром цього корабля, капітане другого рангу? Ви заслужили на ту посаду? Чи, може, це сталося внаслідок мінливостей війни?

— Наш капітан загинув. Я був наступним у ланцюгу командування. Це відбулося під час вирішальної морської битви на Мауї-Заповітній і...

— Досить, капітане другого рангу, — Морпурґо повернувся спиною до героя війни і звернувся до Директриси: — Ви бажаєте ще раз нас опитати?

Ґледстон похитала головою.

Тут прокашлявся сенатор Колчев:

— Можливо, кабінету варто обговорити це питання у закритому режимі в Будинку уряду?!

— Нема потреби, — відповіла Міна Ґледстон. — Я вже вирішила. Адмірале Сінґх, ви разом з іншими начальниками об’єднаних штабів маєте дозвіл на передислокацію стількох одиниць флоту в систему Гіперіона, скільки вважаєте за потрібне.