— У нас є ще три години.

Морпурґо звірився зі своїм комлоґом.

— Дві години і сорок дві хвилини. Чудес за такий час, Міно, не стається.

Ґледстон не усміхнулася.

— Артуре, нам хіба тільки на них і варто розраховувати.

Вона торкнулася монідиска, і в повітрі загудів портал.

— Що ми можемо зробити? — спитав Морпурґо. — Штучні інтелекти ТехноКорду вже зараз проводять інструктаж із нашими техніками по цьому пристрою жезла смерті. За годину буде споряджено і факельник.

— Ми здетонуємо цей жезл там, де його дія нікому не зашкодить, — відповіла Ґледстон.

Генерал покинув ходити туди-сюди і прикипів до неї поглядом.

— І де ж це, чорт забирай? Той мудак Нансен стверджує, що радіус смертоносної дії щонайменше три світлові роки, але хіба йому можна довіряти? Ми ввімкнемо той їхній пристрій... біля Гіперіона чи хай ще де там... і можемо приректи людство в усьому світі.

— У мене є одна ідея, але мені потрібно з нею переспати, — промовила Директриса.

— Переспати? — загарчав Морпурґо.

— Я просто покуняю, Артуре. І тобі раджу зробити те саме, — вона ступила у портал.

Морпурґо коротко вилаявся, поправив кашкет і, випроставши спину, з високо піднятою головою зайшов у телепорт — солдатський марш на власну страту.

На найвищій терасі гори, що летіла в космосі, приблизно в десяти світлових хвилинах від Гіперіона, Консул із сімнадцятьма Вигнанцями засідали в колі приземкуватих каменів усередині ширшого кола вищих брил. Вирішувалася доля Консула.

— На Брешії загинули ваша дружина і дитина, — проказала Громадянка Ґенґа. — Під час війни того світу з Родом Моузмена.

— Так, — підтвердив дипломат. — У Гегемонії вважали, що б’ються з цілим Роєм. І я не спростовував цієї думки.

— Але ж загинули ваша дружина і дитина.

Консул дивився повз кам’яне коло на вершину, де вже починалася ніч.

— Ну і що? Я не прошу помилування в цього Трибуналу. Не шукаю жодних виправдань. Я вбив вашу Громадянку Анділ і трьох техніків. Убив зі злим умислом. Убив з єдиною метою — запустити вашу машину, яка відкриває Гробниці часу. Це не має ніякого відношення до моєї дружини і дитини!

Бородатий Вигнанець, якого Консулові представили як Речника Кренга Амніона, вийшов наперед до внутрішнього кола:

— У пристрої не було сенсу. Він нічого не міг відкрити.

Консул розвернувся, роззявив рота і закрив його, не промовивши ні слова.

— Випробування, — сказала Громадянка Ґенґа.

— Але ж Гробниці... відкрилися... — голос дипломата було ледве чути.

— Ми знали, коли вони відкриються, — пояснив Шурф Мінмун. — Період розпаду антиентропійних полів нам відомий. Той пристрій був випробуванням.

— Випробуванням, — повторив Консул. — Я вбив чотирьох осіб просто так. Випробування.

— Ваша дружина і дитина загинули від руки Вигнанців, — говорила Громадянка Ґенґа. — Гегемонія сплюндрувала вашу рідну планету Мауї-Заповітну. Ваші дії можна було прогнозувати в межах кількох параметрів. На це розраховувала Ґледстон. І ми теж. Але ми їх повинні були чітко визначити.

Консул підвівся, зробив три кроки, але так і не розвернувся обличчям до решти.

— Марнота.

— Що це значить? — спитала Громадянка Ґенґа. Голомоза голова високої жінки блищала в сонячнім промінні, що його відбивав розплідник комет, який саме пролітав над ними.

Консул видав тихий смішок:

— Усе намарне. Навіть мої зради. Усе не по-справжньому. Намарне.

Речник Шурф Мінмун підвівся і поправив шати.

— Трибунал виніс вирок, — промовив він. Інші шістнадцятеро кивнули.

Консул повернувся до них втомленим обличчям, на якому читалося навіть якесь завзяття.

— Ну, то кажіть уже. І заради бога, давайте нарешті покладемо всьому цьому край.

Речниця Громадянка Ґенґа підвелася і повернулася до нього обличчям.

— Ви приречені до життя. Ви приречені до того, щоби виправити дещо із заподіяної вами шкоди.

Консул похитнувся, немовби його вдарили по обличчю.

— Ні... не можна... потрібно...

— Ви приречені до того, щоби жити в хаосі, який наближається, — правив далі Речник Кренг Амніон. — Приречені допомагати нам у пошуках ланок між розділеними сім’ями людства.

Консул підніс руки, ніби намагаючись оборонитися від фізичних побоїв.

— Не можу... не буду... винний...

Громадянка Ґенґа зробила три кроки, схопила Консула за барки його боло-куртки і безцеремонно струснула.

— Ви винні. І саме тому мусите змагатись із прийдешнім хаосом. Ви допомогли визволити Ктиря. Тепер же мусите повернутися і простежити, аби він знову був замкнений у клітці. Аж після того почнеться тривалий процес примирення.

Консула відпустили, але його плечі й досі тремтіли. Тієї самої миті гора провернулася таким чином, що сонячне проміння впало на сльози, що бриніли в очах дипломата.

— Ні, — прошепотів він.

Громадянка Ґенґа поправила йому зібганий піджак і провела довгими пальцями по плечах Консула.

— У нас свої пророки. Тамплієри допоможуть нам знову засіяти галактику. Ті, хто жив у брехні під назвою Гегемонія, поволі видряпаються з руїн своїх залежних від Корду світів та приєднаються до нас у справжньому дослідженні... дослідженні всесвіту і того набагато більшого світу, що живе всередині кожного з нас.

Консул, здавалося, її не чув. Він грубо відвернувся від неї.

— Корд вас знищить, — сказав він, не звертаючись ні до кого конкретно. — Так само, як знищив Гегемонію.

— Невже ви забули, що ваш рідний світ було засновано на врочистому заповіті життя? — спитав Шурф Мінмун.

Консул зиркнув на Вигнанця.

— Цей самий заповіт управляє і нашим життям, нашими діями, — вів далі Мінмун. — Не просто зберігати кілька видів зі Старої Землі, а знайти єдність у розмаїтті. Поширювати сім’я людське на всі світи, у різне довкілля, ставитися до багатства життя як до святості, де б ми його не знайшли.

Обличчя Громадянки Ґенґи світилося в сонячному промінні.

— Корд пропонував єдність у невігластві та запопадливості, — тихо промовила вона. — Безпеку застою. Перелічіть мені революційні зміни в людській думці, в культурі, в учинках од часу початку Гіджри.

— Тераформовані планети — це сірі клони Старої Землі, — підхопив за нею Шурф Мінмун. — У новій ері людської експансії ми нічого не тераформуватимемо. Ми залюбки долатимемо труднощі та вітатимемо чужість. Ми не підлаштовуватимемо всесвіту під самих себе... а — змінюватимемося.

Речник Кренг Амніон махнув рукою, показуючи на зірки:

— Якщо людство пройде це випробування, то наше майбутнє он там — як у темних проміжках між зорями, так і на осонні планет.

— У мене друзі на Гіперіоні, — зітхнув Консул. — Можна мені повернутися їм на допомогу?

— Можна, — дозволила Громадянка Ґенґа.

— І стати перед Ктирем? — спитав Консул.

— Станете, — промовив Шурф Мінмун.

— І пережити еру хаосу? — проказав Консул.

— Мусите, — відповів Кренг Амніон.

Дипломат знову зітхнув і відійшов з іншими вбік, коли над ними опустився в колі Стоунгенджу велетенський метелик із крилами-сонячними батареями та лискучою шкірою, стійкою до жорсткого вакууму і ще жорсткішого випромінювання, та розкрив своє черево, аби прийняти всередину Консула.

У лазареті Будинку уряду на Центрі Тау Кита отець Дюре спав неглибоким медикаментозним сном, у якому бачив огні та смерть світів.

За винятком короткого візиту Виконавчої директриси Ґледстон та ще куціших відвідин єпископа Едуара, він цілий день лишався сам, то пірнаючи, то виринаючи зі сповненого болю туману. Тутешні терапевти попросили дати їм іще дванадцять годин, аби підлікувати пацієнта, перш ніж його можна буде транспортувати. Колегія кардиналів на Пацемі дала свою згоду на це, зичила хворому швидшого видужання та ладналася до церемонії (до якої ще лишалася ціла доба), під час якої єзуїтський священик Поль Дюре з Вільфранш-сюр-Сона стане папою Тейяром І, чотириста вісімдесят сьомим єпископом Рима, прямим наступником учня Петра.