— Але ж це неправда! Ми бачили...

— Я бачив голограми «світлом-плюс» із...

— Небесну Браму знищено! Божегай спалено!

— Тиша! — скомандувала Громадянка Ґенґа. І в цій тиші правила далі: — Тільки цей Рій б’ється із Гегемонією. Наші Братні Рої там, де їх і засікли спочатку ваші детектори великого радіусу дії... рухаються геть від Мережі, тікають від інших провокацій, як із нападом на Брешію, щоби таке не повторилось у подальшому.

Консул потер обличчя, наче прокинувшись від сну:

— Але хто ж тоді?..

— Саме так, — не дала йому закінчити Громадянка Ґенґа. — Хто має здатність розкласти таку шараду? Хто має мотив винищувати людство мільярдами?

— Корд? — видихнув Консул.

Гора поволі оберталася, і цієї миті вони потрапили в нічну тінь. Конвекційні процеси дихнули вітром із вершини й зашаруділи шатами Вигнанців і плащем Консула. Над їхніми головами зорі ніби вибухнули яскравим світлом. Великі камені в колі Стоунгенджу, здавалося, аж світилися від накопиченого всередині тепла.

Тео Лейн став поруч із Консулом, побоюючись, що дипломат знепритомніє.

— Нам доводиться вірити вам на слово, — промовив генерал-губернатор речниці Вигнанців. — Це безглуздо.

Ґенґа і не моргнула:

— Ми вам продемонструємо докази. Дані радарів Поєднувальної Безодні. Зоряні карти в прямому ефірі від наших Братніх Роїв.

— Поєднувальної Безодні? — перепитав Арундес. У його зазвичай спокійному голосі тепер вчувалося збудження.

— Того, що ви звете «світлом-плюс», — Речниця Громадянка Ґенґа підійшла до найближчого каменя і провела рукою по його шерехатій поверхні, ніби набираючись його внутрішнього тепла. Вгорі крутили свої піруети зірки.

— Що стосується другого запитання Ґледстон, — промовила вона, — то ми не знаємо, де перебуває Корд. Сторіччями ми тікаємо від нього, б’ємося із ним, шукаємо його і боїмося, але знайти його поки не пощастило. Це ви нам повинні дати відповідь на це запитання! Адже ми проголосили війну паразитичній сутності, яку ви звете ТехноКордом.

Консул аж присів.

— Не маємо жодної гадки. Керівництво Мережі провадило пошуки від початку самої Гіджри, але він невловимий, ніби справжнісіньке Ельдорадо. Ніяких вам потаємних планет, масивних астероїдів, нашпигованих апаратурою, жодного натяку на жодному зі світів Мережі, — він утомлено повів лівою рукою. — Наскільки ми можемо висновувати, то це ви переховуєте Корд в одному зі своїх Роїв.

— Не переховуємо, — промовив Речник Шурф Мінмун.

Нарешті Консул знизав плечима.

— Під час Великої Розвідки, здійсненої за часів Гіджри, було виявлено тисячі планет, і все, що не набирало бодай дев’яти цілих семи десятих за десятибальною шкалою подібності до Землі, залишалося поза нашою увагою. Корд може перебувати будь-де, керуючись маршрутами перших астрогаторів і дослідників. Нам їх ніколи не знайти... а якщо і знайдемо, то вже роки минуть зі знищення Гегемонії. Ви були нашою останньою надією в цих пошуках.

Ґенґа помотала головою. Коли лінія термінатора з бентежною швидкістю спускалася льодовими полями, високо над ними маківка гори зловила промені сходу сонця.

— По-третє, Ґледстон питає про наші умови припинення вогню. Крім цього Рою, в цій системі, ми наступальних дій не ведемо. І припинимо вогонь, щойно візьмемо Гіперіон під свій контроль... а це вже геть близько. Ми щойно одержали інформацію про те, що під нашими експедиційними силами тепер столиця і космопорт.

— Чорта з два, — Тео підсвідомо стиснув кулаки.

— Чорта з три, — Громадянка Ґенґа непохитна. — Перекажіть Ґледстон, що тепер ми готові приєднатися до вашої боротьби із ТехноКордом, — вона обвела поглядом мовчазних членів Трибуналу. — Однак враховуючи, що ми за багато років лету від Мережі, а до ваших телепортів у нас довіри немає, то наша допомога полягатиме не інакше як у відплаті за нищення вашої Гегемонії. Ми за вас помстимося.

— Ви нас прямо заспокоїли, — сухо промовив Консул.

— По-четверте, Ґледстон питає, чи можемо ми зустрітися. Відповідь: так... якщо вона, як стверджує, має охоту прибути в систему Гіперіона. Саме задля цієї нагоди ми зберегли армійську сферу сингулярності. Телепортом ми не подорожуємо.

— А чому? — поцікавився Арундес.

Тут заговорив третій Вигнанець, не представлений їм, укритий хутром і з прекрасними, відмінними від звичних, пропорціями:

— Пристрій, що ви його звете телепортом, — це наруга... плюндрування Поєднувальної Безодні.

— А... то це з релігійних міркувань, — кивнув із розуміючим виразом Консул.

Кудлатий Вигнанець із екзотичними смугами рішуче помотав головою:

— Ні! Мережа телепортів — це ярмо на шиї людства. Контракт на рабське запобігання перед тими, хто прирік вас на застій. Цього ми не потерпимо.

— По-п’яте, — продовжувала Громадянка Ґенґа, — що стосується згадки Ґледстон про вибуховий пристрій за принципом дії жезла смерті — це не інакше як шитий червоними нитками ультиматум. Та як ми вже раніше казали, націлений він на хибного супротивника. Ті сили, що нищать вашу слабку занепадницьку Мережу, не мають нічого спільного з Родами Дванадцятьох Братніх Роїв.

— Нам доводиться вірити вам лиш на слово, — повторив Консул. Тепер своїм твердим бунтівним поглядом він прикипів до Ґенґи.

— Можете нічому не вірити, — відказала Громадянка Ґенґа. — Старійшини Родів нічого не винні рабам Корду. Але це істина.

Коли Консул трошки повернувся в сторону Тео, то здавався якимось розгубленим.

— Ми маємо негайно це переказати Ґледстон, — він знову розвернувся до Ґенґи: — Чи можна моїм друзям повернутися на корабель, аби переслати вашу відповідь, Речнице?

Ґенґа кивнула і жестом дала знати, щоби ладнали гондолу.

— Нікуди без вас ми не підемо, — заявив Консулу Тео, ставши між ним і найближчим Вигнанцем, ніби намагаючись оборонити старшого товариша своїм тілом.

— Підете, — Консул торкнувся плеча Лейна. — Вже йдете. Мусите.

— Він має рацію, — Арундес потягнув Тео за собою, поки юний генерал-губернатор знову не розкрив рота. — Це надто важлива інформація, щоби ризикувати шансом її повідомити. Ви йдіть, а я лишуся.

Ґенґа махнула двом кремезнішим екзотичним Вигнанцям.

— Ви обоє повернетеся на корабель. Консул залишиться. Трибунал ще не виніс ухвали про його долю.

Арундес із Тео розвернулися із піднятими кулаками, але кошлаті Вигнанці схопили їх і понесли, наче двійко дорослих сповили дрібних, але неслухняних дітей.

Консул простежив поглядом, як їх посадовили у гондолу, і придушив у собі бажання помахати їм на прощання, поки човен плив двадцять спокійних метрів рікою, а потім зник із поля зору, пірнувши за край тераси та знову об’явившись під час підйому водоспадом геть у чорноту космосу. За кілька хвилин він остаточно щез у яскравому сяйві сонця. Чоловік поволі розвернувся, обвівши поглядом усе коло, усіх сімнадцятеро Вигнанців.

Сол Вайнтрауб сидів поміж великих лап Сфінкса і спостерігав за тим, як ущухає буря, слабне вітер — ось його вереск уже схожий на зітхання, а от і на шепіт. Запони із куряви зморщуються та розступаються, відкриваючи зорі, і нарешті довга ніч угомонюється, перетворившись на страхітливу тишу. Гробниці горять як ніколи яскраво, але нічого не вийшло зі сліпучого проходу до Сфінкса, та й зайти досередини Сол не подужав; палюче світло ніби тисячею незборимих пальців навалилося на груди Вайнтрауба: скільки би він не вгинався та не тужився, ближче ніж на три метри старому підібратися не вдалося. Що б не стояло, не ворушилося і не чекало всередині, усе губилося на фоні яскравого вогню.

Сол усівся на кам’яну сходинку і тримався за неї, поки його шарпали хроноприпливи і змушували плакати у несправжніх нападах дежавю. Здавалося, всього Сфінкса гойдало і хилило у несамовитому штормі антиентропійних полів, які то розширювалися, то скорочувалися.

Рахіль.

Сол нікуди не піде, поки зберігається хоч найменший шанс, що його донька вижила. Лежачи на холодному камені, дослухаючись до того, як втамовуються крики вітру, він спостерігав за появою холодних зірок, за слідами метеорів і лазерними ударами та контрударами списів в орбітальній битві. Десь глибоко в серці Вайнтрауб знав, що ту війну програно, що Мережа в небезпеці, що великі імперії гинуть на його очах, а людський рід зависнув, ризикуючи скотитися у будь-що — у нескінченну ніч або ж... Та йому було байдуже.