організували переміщення Землі

 а не її знищення /

 тобто київська чорна діра

 була просто початком

 мільйонів телепортів

які діють і сьогодні \\

Земля корчилася і тремтіла

але не померла \\

Консерватори і Протестанти

наполягали

на переміщенні

її

туди де ніхто з людей

її не знайде \\

Так ми і зробили \\

У Маґеллалановій Хмарі /

її тепер шукати]

— «Вона... Стара Земля... Рим... вони справжні?» — спромігся я, забуваючи від цього шоку, де я і про що ми говоримо. Велика кольорова стіна, тобто Уммон, пульсує.

[Звісно справжні / оригінальні / Стара Земля \\

Гадаєш ми боги]

[КАЦУ!]

[Ти уявляєш

скільки енергії

потрібно

щоб збудувати репродукцію Землі >]

[Дурник]

— «Навіщо, Уммоне? Навіщо Консерваторам було зберігати Стару Змелю?»

[Якось Сансьо сказав[124] \\

Якщо приходять

то я виходжу назустріч

але не заради того, хто приходить // \\

Коке сказав \\

Якщо приходять

то я не виходжу назустріч \\

а якщо і виходжу

то заради того хто приходить]

— «Розкажи по-простому!» — я думаю, кричу, кидаюсь об стіну мінливих кольорів позаду себе.

[Кацу!]

[Моя дитина мертвонароджена]

— «Навіщо вам було зберігати Стару Змелю, Уммоне?»

[Ностальгія /

Сентиментальність /

Надія на майбутнє людства /

Страх відплати]

— «Від кого? Людства?»

[Так]

— «Отже, Корду можна зашкодити. Де він, Уммоне? Де ТехноКорд?»

[Я вже відповів]

— «То повтори, Уммоне».

[Ми займаємо

Проміжки /

що зшивають малі сингулярності

як кристали решітки /

для збереження пам’яті і

генерації ілюзій

самих себе

самим собі]

— «Сингулярності! — кричу я. — Проміжки! Господи Ісусе, Уммоне, ТехноКорд існує в мережі телепортів».

[Звісно \\ Де ж іще]

— «У самих телепортах! Кротовинних маршрутах між сингулярностями! Для штучних інтелектів Мережа — це велетенський комп’ютер».

[Ні]

[Інфосфери і є комп’ютер \\

Щоразу як людина

входить до інфосфери

нейрони цієї особи

у нашому розпорядженні

задля наших власних цілей \\

Двісті мільярдів мізків /

кожен зі своїми мільярдами

 нейронів /

дає нам багато

обчислювальних потужностей]

— «Отже, інфосфера — це спосіб скористатися нами в якості вашого власного комп’ютера. Але ж сам Корд перебуває в мережі телепортів... між телепортами!»

[Ти проникливий

як на мертвонародженого]

Я намагаюся все це збагнути і не можу. Телепорти були найщедрішим дарунком ТехноКорду для нас... для людства. Спробуй тільки пригадати час до телепортування — все одно що уявити світ без вогню, колеса чи одягу. Та ніхто з нас... ніхто з людей... ніколи не замислювався про світ між телепортами: простий крок з одного світу в інший переконав нас у тому, що таємничі сингулярності ТехноКорду просто розривали просторочасову тканину.

Тепер я міг подивитися на це очима Уммона: Мережа із телепортів, складна решітка породжених сингулярностями середовищ, у яких штучні інтелекти з ТехноКорду пересуваються, ніби дивовижні павуки, і їхні власні «машини» — це мільярди людських свідомостей, під’єднані до своїх інфосфер в окремо взяту секунду часу.

Не дивно, що під час Великої Помилки 38-го штучні інтелекти Корду санкціонували знищення Старої Землі завдяки охайному маленькому прототипу — чорній дірі-втікачці! Дрібна помилка в обчисленнях Київської групи (точніше, штучних інтелектів у її складі) заслала людей у тривалу Гіджру, під час якої павутиння ТехноКорду розмотувалося за допомогою кораблів-«ембріоносців», кожен із яких був обладнаний устаткуванням для телепортації і доставив його на двісті планет і їхніх супутників у радіусі понад п’ятисот світлових років.

ТехноКорд зростав із кожним новим порталом. Звісно, вони плели і свої власні мережі телепортів, і доказ тому — існування контакту зі «схованою» Старою Землею. Та навіть розмірковуючи над цим потенціалом, я пригадую химерну порожнечу «метасфери» і розумію, що більша частина мережі поза Всемережжям — пустка, не колонізована штучними інтелектами.

[Твоя правда /

Кітсе /

Більшість із нас лишається

у комфорті

обжитих просторів]

— «Чому?»

[Тому що

там страшно /

і ще там

інші речі]

— «Інші речі? Інші інтелекти?»

[Кацу!]

[Надто добре

слово \\

Речі /

Інші речі /

Леви

і

тигри

і

ведмеді[125]]

— «У метасфері є чужинці? Отже, Корд лишається у прозорах мережі телепортів, наче щури в стінах старого будинку?[126]»

[Примітивна метафора /

Кітсе /

але точна \\

Мені подобається]

— «А людське божество — майбутній Бог, який розвився, як ти розповідав — цей чужинець — не воно?»

[Ні]

[Людський бог

розвився / розів’ється / в

іншій площині /

іншому середовищі]

— «Де ж?»

[Коли вже так хочеться знати /

то в коренях квадратних Gh/c⁵ і Gh/c³]

— «А причому тут узагалі планківські час і довжина?»

[Кацу!]

[Якось Уммон спитав

у меншого світла //

Ти садівник > //

// Так // пролунала відповідь \\

// Чому в ріпи немає коріння > \\

Уммон запитав у садівника \

який не міг відповісти \\

// Тому що \\ сказав Уммон //

дощової води досить]

Над цим я трохи замислився. Тепер, коли до мене вертається уміння дослухатися до тіні сутності, захованої під словами, Уммонів коан складним не здається. Коротка дзен-приповістка — це його спосіб повідомити, не без сарказму, інформацію у межах наукових знань і специфічної антилогіки, яка так часто трапляється у наукових відповідях. Коментар про дощову воду говорить про все і ні про що водночас. Як почасти і наука. Уммон з іншими Вчителями навчають так само; можна пояснити, чому в жирафи довга шия, але не те, чому вона не розвинулася в інших видів. Можна пояснити, чому людство еволюціонувало в інтелектуальному відношенні, а дерево біля парадного під’їзду — ні.

А от планківські рівняння спантеличують.

Навіть мені відомо, що простенькі рівняння, що їх згадав Уммон, є комбінацією трьох фундаментальних фізичних констант: гравітаційної, планківської і швидкості світла. У результаті

 та 

 

Дуже мало. Дуже швидко.

Але саме там, за словами Уммона, розів’ється наш людський Бог... колись розів’ється.

А потім до мене доходить із силою образності й істинності поезії, яку я писав у свої найкращі дні.