— Вам цікаво, хто став новим Папою? — поцікавилася Ґледстон.

— Мабуть, кардинал Антоніо Ґвардуччі або ж кардинал Аґостіно Радделл, — розмірковував Дюре. — Нікому іншому зібрати більшості голосів у такий час не вдалося б.

— Ні, — заперечила Ґледстон. — Згідно з даними єпископа Едуара із Римської Курії...

— Єпископа Едуара?! Перепрошую, пан-Директрисо, не смію більше перебивати.

— Згідно з даними єпископа Едуара, вперше в історії Церкви Колегія кардиналів обрала особу, що навіть не має титулу «монсеньйор». У повідомленні йдеться про те, що новим Папою став єзуїтський священик... такий собі Поль Дюре.

Дюре так і сів на матраці попри опіки.

— Що? — судячи з голосу, він не йняв віри.

Ґледстон передала йому плівочку.

Поль Дюре витріщився на клаптик паперу.

— Неможливо. Ще ніколи понтифіком не обирали людини, котра не мала би титулу «монсеньйор». Хіба що символічно. Та й то був унікальний випадок... святий Бельведер після Великої Помилки та Чуда... ні-ні, це неможливо.

— Єпископ Едуар намагався з вами зв’язатися, якщо моя помічниця нічого не наплутала, — розповідала далі Ґледстон. — Ми негайно забезпечимо вам зв’язок, отче. Або, можливо, мені краще вас називати Ваша Святість? — Директриса говорила без іронії.

Дюре підвів погляд, надто приголомшений, аби щось сказати.

— Дзвінок вам перенаправлять сюди. Ваша Святосте, ми постараємося забезпечити вам канал переходу на Пацем якомога швидше, але ви б мені неабияк допомогли, якби підтримували контакт. Мені й справді не обійтися без ваших порад.

Дюре кивнув і знову подивився на плівку. На консолі понад матрацом заблимав вогник вхідного дзвінка.

Директриса Ґледстон вийшла у коридор, повідомила лікарів про найсвіжіші новини, зв’язалася зі Службою безпеки, щоби підтвердити телепорт-перепустку для єпископа Едуара або інших чиновників із Пацема та квантувалася назад до своїх апартаментів у житловому крилі. Седептра нагадала їй, що за вісім хвилин в Оперативному центрі знову збирається Воєнна рада. Ґледстон кивнула, провела помічницю та засіла в кабінці для повідомлень «світлом+», що розташовувалася в потаємній ніші у стіні. Ввімкнувши звукові захисні поля, вона набрала на монідиску код зорельота Консула. Пучок із повідомленням лишить слід в усіх передавачах «світла+» у Мережі, Протектораті, галактиці та всесвіті, але тільки на кораблі Консула його зможуть розшифрувати. Принаймні вона на це сподівалася.

Вогник голографічної камери блимнув червоним.

— Судячи з автоповідомлення, надісланого вашим кораблем, ви все ж таки вирішили зустрітися із Вигнанцями і вони дозволили вам прилетіти, — проказала Ґледстон у камеру. — Я також припускаю, що першу вашу зустріч ви пережили.

Ґледстон перевела подих.

— Багато років я прохала вас про значні жертви від імені Гегемонії. Тепер я проситиму від імені всього людства. З’ясуйте наступне: По-перше, чому Вигнанці атакують і знищують планети Мережі? Ви, я, Байрон Ламія були переконані, що їм потрібен тільки Гіперіон. Чому вони передумали?

По-друге, де перебуває ТехноКорд? Мушу це знати, якщо хочу з ними боротися. Чи Вигнанці вже забули про нашого спільного ворога — про Корд?

По-третє, які умови припинення вогню? Я готова багатьом пожертвувати, щоби позбутися ярма Штінтів. Але душогубство має припинитися!

По-четверте, чи погодиться Провідник Агрегації Рою на особисту зустріч? Якщо потрібно, я готова телепортуватися в систему Гіперіона. Більшість кораблів нашого флоту її вже покинули, але зореліт-стрибун з ескортом лишатиметься біля сфери сингулярності. Рішення треба ухвалювати швидко, бо Збройні сили прагнуть її знищити, і тоді від Гіперіона мене відділятимуть три роки часу-в-борг.

Ну й, нарешті, Провідник Рою повинен знати, що задля відбиття навали Вигнанців Корд пропонує скористатися вибуховим пристроєм, що діє за принципом жезла смерті. Більшість керівництва Збройних сил їх у цьому підтримує. Часу вкрай мало. Ми не дозволимо Вигнанцям — повторюся, не дозволимо — напасти і зруйнувати Мережу.

Тепер усе залежить від вас. Будь ласка, підтвердьте одержання повідомлення і дайте знак по «світлу-плюс», коли почнуться перемовини.

Ґледстон подивилася в кружальце камери, передаючи всю свою рішучість і щирість намірів через світлові роки:

— Заклинаю вас ради всього людського, виконайте моє прохання.

Повідомлення каналом «світло+» закінчувалося рваними картинками смерті Небесної Брами та Божегаю, що тривали дві хвилини. Консул, Меліо Арундес і Тео Лейн сиділи в тиші після того, як голографії згасли.

— Відповідь? — спитав корабель.

— Підтвердити одержання повідомлення, — прокашлявся Консул. — Передай наші координати, — він подивився на своїх супутників, що сиділи з протилежного краю: — Панове?

— Очевидно, що ви вже бували тут, — мотнув головою Арундес, ніби прочищаючи думки, — у Рої Вигнанців.

— Так, — підтвердив Консул. — Після Брешії... як моя дружина та мій син... через якийсь час після Брешії у мене тут було рандеву із цим Роєм з метою ведення тривалих перемовин.

— Від імені Гегемонії? — спитав Тео. Його руде обличчя постарішало і вкрилося зморшками турбот.

— Від імені фракції сенатора Ґледстон. Ще до її обрання Виконавчою директрисою. Її команда пояснила мені, що ми зможемо вплинути на внутрішні розклади боротьби штучних інтелектів усередині ТехноКорду, якщо залучимо Гіперіон у наш Протекторат. Найпростішим шляхом домогтися цього було дозволити інформації потрапити в руки Вигнанців... інформації, що спровокує їхній напад на Гіперіон, який потребуватиме захисту флоту Гегемонії.

— І ви це зробили? — у голосі Арундеса емоцій не було, хоча його дружина й дорослі діти жили на Ренесанс-Векторі, котрого від хвилі вторгнення відділяли якісь вісімдесят годин чи тепер уже й менше.

Консул відкинувся на подушки дивана.

— Ні. Я розповів Вигнанцям про план. І від них я повернувся в Мережу уже подвійним агентом. Вони й справді мали намір оволодіти Гіперіоном, але час воліли обрати для цього самостійно.

Тео подався вперед, напруживши складені руки:

— І всі ці роки в консульстві?..

— Я чекав на звістку від Вигнанців, — безбарвно промовив дипломат. — Бачте, в них є пристрій, що здатен зруйнувати антиентропійні поля навколо Гробниць часу. Відкрити їх, коли настане потреба. Визволити з їхніх пут Ктиря.

— Отже, це справа рук Вигнанців?

— Ні, — знову проказав Консул. — Це справа моїх рук. Я зрадив Вигнанців так само, як Ґледстон і Гегемонію. Я застрелив Вигнанку, яка відкалібрувала пристрій... її та ще техніків супроводу... і ввімкнув його. Зруйнувалися антиентропійні поля. Розпочалося останнє паломництво. Ктир вийшов на волю.

Тео не зводив погляду зі свого колишнього наставника. У зелених очах молодого чоловіка читалося радше подивування, аніж лють.

— Навіщо? Навіщо ви все це зробили?

І Консул стисло й безпристрасно переповів їм історію бабусі Сірі та її повстання проти Гегемонії, повстання, яке для Консула не завершилося з її чи дідусевою смертю.

Арундес вийшов із ніші і пройшов до вікна навпроти балкона. Сонячне світло пробивалося в нього між ногами і лягало на густий синій килим.

— А Вигнанцям відомо про ваш вчинок?

— Тепер уже так. Я розказав про нього громадянину Ванцу та решті.

Тео міряв кроками периметр голографічної ніші.

— Отже, зустріч, на яку ми збираємося, буде судом?

Консул усміхнувся:

— Або стратою.

Тео спинився і стиснув кулаки.

— Навіть не знаю, хочеться мені, щоби вас стратили, чи ні.

— Я теж не можу вирішити, чого саме кортить і мені, — відказав йому Консул.

Меліо Арундес відвернувся від вікна:

— Ванц же казав щось про човен, який вони по нас пришлють, правда?

Якісь нотки в його голосі змусили двох інших чоловіків підійти до вікна. Світ, де вони приземлилися, був середнього розміру тераформованим астероїдом, оточеним силовим полем десятого класу, що зараз мав сферичну форму завдяки багатьом поколінням, протягом яких вода і вітер його помалу змінювали. За близький обрій сідало світило Гіперіона, і кілька кілометрів рівненької лугової трави взялися брижами під подувом вітерця-блукача. Під кораблем поміж цієї паші в напрямку горизонту вільготно біг широкий потічок або й навіть вузенька річечка, яка потім раптово ніби злітала, перетворюючись на водоспад, що кружляв та звивався десь там за далеким захисним полем, петляючи космічною чорнотою, перш ніж перетворитися на занадто вузьку стрічечку, яку годі було роздивитися неозброєним оком.