На факельнику Гегемонії «Стівен Гокінґ», двадцять третьому кораблі Мережі, що носив благоговійне ім’я класика науки, генерал Морпурґо відірвав погляд від панелі управління ЗК та шикнув на обох офіцерів вахти. Зазвичай, зорельоти такого класу мали екіпаж до сімдесяти п’яти осіб. Зараз із зарядженим пристроєм жезла смерті у відсіку озброєнь кораблем керували всього п’ятеро добровольців із Морпурґо включно. Монітори і стримані голоси комп’ютерів запевняли його, що «Стівен Гокінґ» на правильному курсі, йде згідно із графіком, з рівномірним прискоренням та на майже квантовій швидкості в напрямку військового телепорту в третій точці Лаґранжа[153] між Мадг’єю та її місяцем-переростком. Цей портал вів прямо до системи Гіперіона, що зараз відбивався від несамовитих атак.
— Хвилина вісімнадцять секунд до точки квантування, — рапортував вахтовий офіцер Салумун Морпурґо, генераленко.
Морпурґо кивнув і набрав код внутрішньосистемної трансляції широкого діапазону. Голографічні екрани на містку передавали поточні дані їхнього польоту, тому Морпурґо запустив звернення Виконавчої директриси лише в голосовому режимі. Він мимохіть усміхнувся. Що сказала би Міна, якби знала, що за штурвалом «Стівена Гокінґа» стоїть особисто він? Краще би їй не знати. Та інакше він не міг. Йому краще не бачити результатів дослівних наказів, що він їх доставляв вручну останні дві години.
Морпурґо подивився на старшого сина, він пишався ним до болю. Вибір персоналу на факельник для такої місії в нього був украй обмежений, і його син зголосився першим. Зате ентузіазм родини Морпурґо міг приспати деякі підозри ТехноКорду.
— Шановні співгромадяни, — почала Ґледстон, — це моє останнє звернення до вас на посаді Виконавчої директриси.
Ви знаєте: жахлива війна, що вже спустошила три наші планети й от-от візьметься за четверту, як повідомлялося раніше, — це вторгнення Роїв Вигнанців.
Це брехня.
Комунікаційні канали зашипіли від перешкод і заглохнули.
— Перемкнутися на «світло-плюс», — скомандував генерал Морпурґо.
— Хвилина три секунди до точки квантування, — проспівав його син.
Знову зазвучав голос Ґледстон, уже відфільтрований і трошки розмитий через шифрування-розшифрування передавача.
— ...аби усвідомити, що наші пращури... та й ми самі... уклали фаустівську оборудку із силами, яким байдужа доля людства.
За нинішнє вторгнення відповідає ТехноКорд.
За тривалі темні віки нашої душі відповідає ТехноКорд.
За цю спробу знищити людство, видалити нас із всесвіту та замінити на бога-машину власного виробництва відповідає ТехноКорд.
Вахтовий офіцер Салумун Морпурґо навіть не відірвав очей від свого кола приладів:
— Тридцять вісім секунд до точки квантування.
Морпурґо кивнув. Двоє інших членів екіпажу на містку ЗК повернули до командира мокрі від поту обличчя, і генерал збагнув, що по його лобу також котяться краплі поту.
— ...довели, що Корд перебуває... завжди перебував... у тінях між порталами телепортів. Він вважає себе нашим хазяїном. І поки існує Мережа, поки нашу любу Гегемонію об’єднують телепорти, вони будуть нашими хазяями.
Морпурґо звіряється зі своїм командирським хронометром. Двадцять вісім секунд. Квантування в систему Гіперіона відбудеться за людськими мірками миттєво. Морпурґо був певен, що кордівський пристрій жезла смерті якимось чином запрограмований на детонацію в момент прибуття у систему Гіперіона. Ударна хвиля смерті сягне Гіперіона за дві секунди і проникне у найвіддаленіші елементи Рою Вигнанців упродовж не більше десяти хвилин.
— Отже, — в голосі Міни Ґледстон уперше почулися нотки емоцій, — я, Виконавча директриса Сенату Гегемонії Людини, дала дозвіл частинам ВКС Гегемонії знищити всі відомі нам захисні сфери сингулярності й телепорти.
Процедура... припікання наших ран... розпочнеться через десять секунд.
Боже, борони Гегемонію.
Боже, пробач нам усім.
Вахтовий офіцер Салумун Морпурґо холоднокровно проказав:
— П’ять секунд до точки квантування, батьку.
Морпурґо озирнув місток і зустрівся поглядом із сином. На екранах за молодим чоловіком ріс, збільшувався і зяяв портал.
— Я тебе люблю, — промовив генерал.
Двісті шістдесят три захисні сфери сингулярностей, що з’єднували понад сімдесят два мільйони телепорт-порталів, було знищено впродовж 2,6 секунд. Частини флоту ВКС, розгорнуті Морпурґо згідно із наказом, який вони розпечатали менше трьох хвилин до того, діяли оперативно і професійно, розстрілявши вразливі сфери телепортів ракетами, лазерними ланцетами та плазмовими зарядами.
Ще за три секунди, коли ще не встигли розлетітися уламки вражених цілей, сотні кораблів ЗСГ опинилися далеко один від одного та своїх систем, розділені тижнями та місяцями лету на рушіях Гокінґа і роками часу-в-борг.
Тисячі людей подія заскочила в момент використання порталів. Хтось миттєво загинув, розчленований, розірваний навпіл, ще більше народу втратило хто руку, хто ногу, коли портали рушилися перед чи за ними. Дехто просто зник.
Саме така — запланована — доля чекала і на корабель «Стівен Гокінґ». Обидва використані ним портали — вхідний та вихідний — було знищено в наносекунди квантування факельника. У фактичному космосі від нього не лишилося жодного фрагмента. Пізніші досліди переконливо засвідчили, що так званий пристрій жезла смерті спрацював у тому місці, що правив ТехноКорду за часопростір із його химерною географією міжпорталля.
Про наслідки для ТехноКорду не дізнався ніхто.
Для решти ж Мережі та її громадян вони стали враз очевидні.
Після семи сторіч існування та щонайменше чотирьохсот років всеохопного використання інфосфери, коли тільки поодинокий громадянин Гегемонії обходився без неї, вона припинила існування, включно з Річчю Спільною та всіма комунікаційними каналами і частотами. Сотні тисяч людей у ту мить збожеволіли, шок від утрати чуттів, що стали для них важливішими від слуху чи зору, загнав їх у кататонічний стан.
Ще більше сотень тисяч операторів базової площини, а поміж них і так звані кіберпанки ти системні ковбої[154], просто загубилися, їхні аналогові персони потрапили під обвал інфосфери, у багатьох мізки згоріли від перевантаження нейрошунтів або ж ефекту, що пізніше став відомий як нульовий відклик.
Мільйони людей загинули у своїх особливих помешканнях, доступ до яких був можливий лише через телепорти — їхні ізольовані апартаменти стали для них смертельними пастками.
Єпископ Церкви Останньої Спокути (і провідник культу Ктиря в одній особі) намислив було відсидітися Останні Дні в затишку шикарно обставленої печери, видовбаної глибоко під хребтом Крука у північному приполярні планети Невермор-Дарма. Туди і звідти вели лише резервні телепорти. Єпископ загинув із кількома тисячами своїх причетників, екзорцистів, лекторів і служок, котрі нігтями намагалися продряпати собі шлях у святая святих, аби розділити з Його Високоповажністю останні ковтки повітря.
Мільярдерка-видавець Тайріна Вінґрін-Фіф дев’яноста семи стандартних років од народження, учасниця суспільного життя понад три сторіччя завдяки чуду терапії Поульсена та кріогеніки, прийняла помилкове рішення провести той доленосний день у своєму кабінеті, що був на чотириста тридцять п’ятому поверсі Шпиля «Транслінії» у Вавилонському кварталі П’ятого міста ЦТК. За робочий стіл вона могла потрапити винятково через телепорт. П’ятнадцять годин вона відмовлялася вірити, що крах телепортів — це надовго, і лише потім таки зглянулася на благання своїх підлеглих по комунікаційних каналах та відключила стіни силового поля так, щоб її могла підібрати «емтешка».
Але Тайріна слухала інструкції не досить уважно. Через вибухову декомпресію жінку просто викинуло з чотириста тридцять п’ятого поверху, як ото корок вистрілює із розбовтаної пляшки шампанського. А її підлеглі та рятувальники на «емтешці» присягалися, що стара дама лаялася на всі заставки впродовж чотирьох хвилин, поки летіла вниз.
