Посмішкою трупа. 

— Я знаю, — ще раз повторила вона. — Я прочитала твого листа, прочитала про твою «жахливу», «Велику» війну, що розпочалася з убивства якогось ерцгерцога у Сараєві… А скажи-но мені, Г’ю Стентоне, скільки вона тривала? Війна, яка так страшенно все зіпсувала і стала прокляттям для століття, у якому ти народився? 

— Одинадцять років, — відповів Стентон. — З 1914-го до 1925-го. Велика війна тривала одинадцять років. 

— Одинадцять років, ти ба, — мовила з гірким сарказмом Кейті. — А тепер скажи мені, капітане Стентон, скільки тривала Друга світова війна? 

Стентон збентежився. 

У столітті, з якого прибув Г’ю Стентон, столітті, яке прагнула виправити МакКласкі, Другої світової війни не було. 

У столітті Стентона і МакКласкі була лиш одна світова війна — Велика. 

— Вистачило й однієї, — сказав він. — Понад десятиліття безглуздої бійні, яка вщент зруйнувала всі великі держави Європи — Британію, Францію, Німеччину, Австрію, Росію. 

— А як же Америка? — презирливо всміхнулася Кейті. — Вона у цій жахливій, великій, як ти кажеш, війні участі не брала? 

— Ні, американці тримались осторонь. Тому це так довго й тривало. Вудро Вільсон долучився б, але його застрелили на сходах Капітолію ізоляціоністи. Тож усе зайшло в глухий кут і тяглося й тяглося, аж доки в Німеччині та Росії не відбулися комуністичні революції: в Німеччині — під проводом Рози Люксембург, в Росії — під проводом Сталіна. Що було далі, тобі відомо з мого листа. Сталін виявився сильнішим. Він зрадив Люксембург. Підлаштував, щоб її з Лібкнехтом убили прямо на вулиці. Тоді росіяни заходилися ширити свою «революцію» на захід, через Україну і Польщу, через Німеччину — у Францію і ще далі, в Іспанію. До 1930-го вільною залишилася тільки Британія, яка тримала оборону під керівництвом Вінстона Черчілля. Ізольована, сам на сам із росіянами, які стояли на французькому боці Ла-Маншу. Решту Європи й усю Азію поневолив Сталін — страшний параноїк; його режим влаштував геноцид і винищував мільйони й мільйони людей аж до 1951-го, коли американці виготовили свою бомбу і знищили Радянську імперію Сталіна буквально за один день. І все це лихоліття, яке тяглося десятки років, почалося зі страшної Великої війни. З війни, яку я відвернув. 

— Авжеж, відвернув, — погодилася Кейті. — Через тебе в моєму столітті війни у 1914-му не було. Німеччину ніхто не довів до руїни. Тому Роза Люксембург влаштувала свою революцію не 1925-го, у виснаженій тривалою війною країні, а 1916-го. У відповідь на встановлення брутального поліцейського режиму, початок якому поклав, убивши кайзера, ти. І відбулася ця її революція не в країні, мало не доконаній нуждою, голодом і воєнним лихоліттям, як то було у твоєму столітті, — аж ніяк. Вона почалася у найбагатшій, найрозвиненішій країні світу, у країні, яка мала найпотужнішу армію і володіла найбільш передовими технологіями. У моєму столітті головними комуністами були не росіяни, а німці. Німецький СРСР, який заснувала у 1916-му Люксембург, був найбільшою потугою в цілому світі. Тож коли паразит Штрассер підлаштував убивство Люксембург і сам зробився німецьким радянським диктатором, то став одночасно і наймогутнішою людиною на землі. Червоним кайзером. Революція докотилася до Росії, і зупинити її було вже неможливо. А тоді Штрассер розпочав свою війну і разом зі своїм російським холуєм Сталіним захопив усю Європу, зокрема і Британію. Ніякий «Черчілль» — хто це в біса такий, поняття не маю, — ані на чолі держави, ані «сам на сам» із росіянами не стояв. Британію, та й цілу Британську імперію тоді фатально знекровила і розділила громадянська війна в Ірландії, і воювати вона була взагалі не в стані. Штрассерівська «революція» поширилася на Китай, Індію, Південну Америку. Невдовзі непідконтрольними німецькому радянському режимові залишилися тільки Сполучені Штати. Але світу вони не врятували. Бо атомну бомбу врешті-решт виготовили не в Америці, а в Німеччині. Берлін завдав ядерного удару. Я була серед солдатів, які зайняли руїни Нью-Йорка. Все, земну кулю було захоплено! І ти вважаєш, що жив у гівняному столітті? Одна-одненька війна, геноцидик і паршивенький, геть слабенький ядерний удар. А потім ніяких тобі клопотів, тільки якесь глобальне, чорт забирай, потепління — не знаю, що це, і знати не хочу. Спробував би ти пожити у столітті, де цілою планетою править психопат-комуніст — і так уже четверте покоління поспіль! Де цілу планету вкриває широченна мережа концтаборів! Де любов — це зрада, і за кару матерів змушують власноручно топити своїх немовлят! Де кожнісінька людина у світі — це мурашка, дистанційно керований апарат, робот. Де кого завгодно можуть просто так забити до смерті. Де люди вмирають від непосильної праці у шахтах і від голоду на полях. Або цілими тисячами танцюють, мов заводні ляльки, на Червоних площах Берліна, Лондона, Москви і Вашингтона. Або розмахують червоними стрічками, а партійні викопні динозаври стоять на трибуні й тільки зловтішаються. Це світ, де немає свободи. Немає індивідуальності. Немає жодної радості. І цей світ заповів нам ти, коли застрелив кайзера і спровокував цим революцію. Дурень ти, Г’ю Стентоне. Тупий, тупезний дурень. Твоє століття — то ж був справжній рай! Чому ти просто не залишив усе, як було? 

І вона розридалася. 

Стентон сидів мов мішком прибитий. За коротке знайомство з Кейті він якось звикся з думкою, що серце і душа в неї — з того самого матеріалу, що й тіло, а тому не міг уявити її у сльозах. 

Марно намагався він виправдати свій учинок. Пояснити, чому хроносити з його світу поставили перед ним саме таке завдання. 

— Кейті, ти ж читала в моєму листі опис історії мого світу. Російський СРСР убив десятки мільйонів, перш ніж зазнав поразки. 

— Але ж той Союз поразки таки зазнав! Його таки зупинили! Як ти міг викинути у смітник століття, де масові вбивства припинилися, справді припинилися? Ба більше, припинилися на цілих сімдесят років? 

Підвести на неї очі Стентон не міг. Надто вже приголомшливим було усвідомлення, що вся покладена на нього місія, місія, яка розпочалася, властиво, з убивства його родини, призвела до поневолення цілого світу. 

Для остаточного одужання Кейті знадобився ще один тиждень. Зрештою вона погодилася на непевне перемир’я зі Стентоном, і вони уклали так само не надто певну спілку, а потім, сидячи у своєму номері в готелі «Кемпіньскі», розробили план. 

Було очевидно, що світ, у якому вони тепер жили, прямував до неуникної катастрофи. Завадити Стентонові вбити кайзера Кейті не зуміла, тож історія розвивалася в тому самому напрямі, що й у її столітті — стрімко та нестримно мчала до всесвітнього тоталітарного лихоліття без кінця-краю. 

Якщо нічого не зміниться, моторошний ланцюжок подій, внаслідок яких світ опинився під владою чотирьох поколінь диктаторів-психопатів, повториться знову точнісінько так, як і минулого разу. 

І Стентон, і Кейті розуміли, що просто зобов’язані, скориставшись своєю унікальною обізнаністю з двома попередніми версіями століття, спробувати змінити обриси цієї вже третьої за рахунком петлі. Постаратися знайти спосіб відвернути історію від шляху, яким вона пішла у другому часовому витку, і пустити її в інше русло, хай навіть наближене до версії, що реалізувалася у першому витку, себто у столітті, в якому народився Стентон і якого він сам допоміг позбутися. 

Кейті й далі сприймала його місію дуже гостро і болісно. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому хроноситам Стентонових часів узагалі спало на думку, буцім століття, у якому глобальному тоталітаризму завдали поразки, можна зробити ще кращим. 

— Думаю, ми хотіли отримати століття, в якому тоталітаризму не існувало б узагалі, — намагався пояснити Стентон, — а ще, мабуть, світ, де людську винахідливість не застосовували б для такого тупого нищення всього підряд, зокрема й довкілля.