— Але ж росіяни… — почав був Стентон, та МакКласкі лише розсміялася: 

— От про росіян не треба, прошу тебе. Гаразд, хіба що про царя. Про сердешного, боязкого, вічно зніченого Миколу. Він ніколи в житті не пішов би воювати з кузеном Віллі, якби мав хоч якийсь вибір. Але Віллі вибору йому не залишив, бо тільки те й робив, що нарощував перевагу. Ну, й Микола, певна річ, був союзником французів. Думаєш, їм хотілося воювати? Ха! Та вони після того, як пруссаки востаннє завдали їм гарту, тільки те й робили, що сорок років кутали в чорне свої статуї і побивалися за Ельзасом, але навіть пальцем об палець не вдарили і так би й сиділи далі та стогнали, якби кайзер не кинув супроти них мільйонне військо. Хто там іще зостався з суттєвих гравців? Ми і янкі. Американці тоді фактично всі поголовно схилялися до ізоляціонізму. У них це, знаєш, у крові було. Вони забралися на «Мейфлавері» з Європи і повертатися назад не бажали. Й узагалі ні у що не втручалися б, якби німці не почали топити їхні кораблі і під’юджувати всілякими телеграмами мексиканців. І залишаються нам британці. Глобальна панівна сила, якій є що втрачати. Але під захистом гармат королівського флоту вона у цілковитій безпеці. Фінансовий центр планети і головний морський перевізник торгових вантажів. І це абсолютне панування у світі повністю залежить від миру. Гадаєш, комусь у Вайтголі хотілося все це зруйнувати? Ні, Г’ю, правда неспростовна: завинила тут Німеччина, а якщо точніше — кайзер. Теревенити про війну всі, звісно, теревенили, як то завше з державами буває, та й було, без сумніву, чимало романтично налаштованих молодих людей, котрим кортіло стрибнути у сідло і повести кавалерію в атаку, як то завше з молодими людьми буває — особливо з тими, які ще не до кінця усвідомили, що може зробити з кавалерійською атакою один-однісінький кулемет. Але єдиним з-поміж світових лідерів, хто щиро прагнув війни, був кайзер. Це знаємо ми тепер і це знали вони тоді, бо якщо влітку 1914-го й панувала стосовно чогось загальна згода, то хіба стосовно того, що у разі війни то буде війна між Німеччиною і всіма решта. 

— У Німеччини були союзники, — спробував заперечити Стентон, якому вже починало здаватися, наче він сидить на лекції. 

— Я тебе прошу! Австро-Угорська й Османська імперії, ті старі нікчеми? То були не союзники, а горе якесь, зайвий клопіт і морока. Справжніми світовими потугами, які мали не тільки минуле, але й майбутнє, були Британія, Франція, Росія, Японія та Америка з одного боку і Німеччина — з іншого, ба навіть не Німеччина, а, властиво, кайзер. Він і його прусська воєнна кліка, яка сиділа у Потсдамі й виспівувала гімни війні. Решта Німеччини хотіла робити бізнес. То ж була «майстерня світу». Дай їм ще якихось десять років, і вони купили б Францію, а врешті-решт, безперечно, і Британію. Німеччина мала найбільшу у світі соціал-демократичну партію, Рейхстаг хотів миру. Одначе кайзерові жадалося повоювати, а командував парадом і далі він. Гонор у того навіженого придурка був із Бранденбурзькі ворота завбільшки, йому аж руки свербіли встряти у бійку. Тому-то він завжди й незмінно ходив у військовій формі. А де він на всіх фотографіях? От пригадай собі передвоєнні знімки кайзера Віллі. Де він позував перед фотоапаратом? 

Стентон бачив, до чого хилить МакКласкі, і розумів, що тут із нею, звісно, не посперечаєшся. 

— На маневрах, — відповів він. 

— Отож-бо! На маневрах, бавиться, сто чортів йому в печінку, у солдатики. Та він тільки цим і займався. Стояв на чолі найбільш просунутої в науковому та промисловому сенсі нації у світі, а насправді хотів стояти на полі битви, тримаючи на ефесі шаблі свою скалічену руку і роздивляючись мапу. Едвард VII як збавляв час? Пив, грав у карти і волочився за шльондрами в Парижі. Георг V? Колекціонував свої бісові марки. Цар Микола? Вдавав із себе дрібного поміщика і порпався собі в саду, вкупі зі своєю жінкою-командиркою, яка вклепалася по вуха в одного сільського недоумка, ще того баболюба. Французи танцювали la belle epoque. Американці намірялися підняти розвідний міст і забути про саме існування Європи. А хто ж у нас вештався по маневрах? Хто одягав шолом зі шпичаком навіть тоді, коли собаку виводив погуляти? Хто переозброювався таким темпом, що сам Чингісхан позеленів би від заздрощів? 

— Кайзер Вільгельм, — визнав Стентон. 

— Отож-бо й воно: кайзер Вільгельм! — вигукнула МакКласкі. — Ось тобі й причина всієї катастрофи, бодай би їй! Суть нашого плану, Г’ю, така: ми замінимо одного мертвого німецького можновладця королівського роду на іншого. Ти вирушиш у Сараєво, щоб запобігти вбивству спадкоємця австро-угорського престолу, а потім поїдеш до Берліна й уб’єш кайзера. 

— У 1914-му? 

— У 1914-му. 

Неподалік дзвони каплиці пресвятої Трійці вибили північ. Настало Різдво. 

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказала МакКласкі. 

— Думаю, що ми, певно, геть з глузду з’їхали, якщо взагалі про щось таке говоримо. 

— Звісно, але, крім того, ти думаєш: якщо вбивство ерцгерцога накоїло стільки лиха, то через убивство імператора все полетить узагалі шкереберть, тут нічого й сумніватися. 

— Ну, так, щось у цьому є. 

— Але цього не станеться, якщо провина ляже на кого треба. 

— На кого треба? 

— Авжеж. Бачиш, коли вбивають кайзера, то що насамперед роблять люди? Правильно, запитують, хто це зробив. 

— Звісно. 

— Але навряд чи комусь спаде на думку припустити, що завинив тут мандрівник у часі, який перестрибнув через замкнену петлю у просторово-часовому континуумі. 

— Справді, навряд. 

— Річ у тім, що Франца Фердинанда вбив іноземець, і це негайно спричинило глибоку міжнародну кризу. Якщо кайзера порішить німець, тобто якщо створити таке враження, то криза вибухне в Німеччині і тільки в Німеччині. А якщо раптом виявиться, що вбивця ще й був соціалістом, то розпочнеться такий шарварок, що Німеччина загрузне в ньому надовго. Німецький соціалістичний рух був найпотужнішим і найбільш передовим у Європі. Тамтешні правлячі кола вважали лівих ворогом суспільства номер один. Якщо у них буде змога показати вбивцею імператора когось із табору лівих, то це неминуче обернеться брутальними поліційними репресіями, а ліві, які жодної провини за собою не бачитимуть, теж у боргу не залишаться. Відтак Німеччина порине у внутрішні чвари. Британія натомість зосередить основну увагу на ірландському питанні, яке на той час просто роздиратиме її на частини, не кажучи вже про суфражисток. Росія й далі поволі просуватиметься до якоїсь подобизни сучасної держави. Франції принесе безмірну втіху агонія, у яку вкине сама себе Німеччина, адже цілий 1914-й, а може, й довше німці будуть перейматися виключно собою. І хоч якою вирине з цієї колотнечі Німеччина, вправо вона хилитиметься чи вліво, та принаймні на її чолі вже не стоятиме схиблений на війні психопат. А поза тим, на той час дедалі вищий рівень добробуту й економічної взаємозалежності європейських держав на пару з демократичними реформами зроблять війну взагалі неможливою. Ще ніколи дві сучасні капіталістичні демократії не вступали у війну між собою. І знаєш, що в цьому плані найкраще? Тих чарівних російських царівен не повбивають! Стули рота, Г’ю, а то ти його так роззявив, що на рибину схожий. 

Стентон ковтнув пива і закусив прецлем; сидів у «Східному барі» в готелі «Пера-палац» на Ґранд-Рю-де-Пера, по європейському боці Золотого Рогу. Після нещодавньої небезпечної ескапади в кав’яреньці біля мечеті він вирішив ні на які ризики більше не наражатися і поїхав фіакром прямо до готелю, де зупинився. 

Розглядаючи модно вичепурений люд навколо, що коротав час в очікуванні другого сніданку, Стентон уже шкодував, що кинув курити. У 1914-му курили геть усі. Сигарети в барі пропонували безкоштовно, а за кілька пенні можна було отримати сигару. На стінах красувалася реклама сигарет. Зловісної подоби персонаж у фесці втішався куривом марки «Мослем», а вельми самовдоволеного, схожого на султана чолов’ягу у велетенському тюрбані з ісламським півмісяцем оточував цілий гурт доволі легко одягнених танцівниць. Якусь хвилю Стентон розважався, пробуючи вирахувати, хто у двадцять першому столітті, з якого він сюди потрапив, обурився б цією рекламою сильніше і здійняв би більше галасу: прихильники здорового способу життя, феміністки чи правовірні мусульмани.