– Чому ви захотіли зустрітися з Кел... – звернулася до Джейсона Робін, але Буревія знову втрутилася:

– Звісно ж, вони обоє цікавилися вами, – сказала вона до Страйка. – Келсі заразила цим інтересом Джейсона, так, Джейсоне? Вона про вас знала все-все, – додала Буревія з хитрою усмішкою, ніби вони мали ганебний спільний секрет.

– То що саме Келсі тобі про мене сказала? – спитав Страйк у хлопця.

Від Страйкового звертання Джейсон густо почервонів, і Робін подумала: а чи не гей він? Уважно вивчаючи форуми, вона виявила, що фантазії дописувачів часто-густо (хоч і не завжди) мають еротичне забарвлення. Найбільш відверто фантазував <<Devoti>>.

– Келсі казала, – промимрив Джейсон, – що з вами знайомий її брат. Що ви працювали разом.

– Правда? – здивувався Страйк. – Ти впевнений, що вона говорила про брата?

– Так.

– Бо в неї немає брата. Тільки сестра.

Косі очі Джейсона поблукали по всіх предметах на столі, а тоді він знов звів їх на Страйка.

– Я досить-таки впевнений, що вона говорила про брата.

– І ми з ним разом служили в армії і працювали з ним, так?

– Ні, не в армії. Здається, ні. Пізніше.

«Вона була така брехуха... На вівторок казала, що то середа».

– Та ну, гадаю, їй то сказав її бойфренд, – влізла Буревія. – Вона казала нам, що має бойфренда на ім’я Ніл, пам’ятаєш?

– Найл, – промимрив Джейсон.

– Га? Аж так? Ну добре, Найл. Він її ще забрав після кави, пам’ятаєш?

– Постривай-но, – підняв руку Страйк, і Буревія слухняно замовкла. – Ви бачили Найла?

– Так, – відповіла Буревія. – Він її забрав. На своєму мотоциклі.

Коротка мовчанка.

– Чоловік на мотоциклі забрав Келсі з... де ви зустрічалися? – спитав Страйк, і його спокійний тон не видав того, як пришвидшився його пульс.

– У «Кафе Руж» на Тоттенгем-Корт-роуд, – відповіла Буревія.

– Це неподалік нашого офісу, – відзначила Робін.

Джейсон почервонів ще густіше.

– О, Келсі та Джейсон це знали, ха-ха! Ти сподівався, що побачиш десь там Корморана, так, Джейсоне? Ха-ха-ха, – весело зареготала Буревія. Якраз повернувся офіціант з її закусками.

– її забрав чоловік на мотоциклі, так, Джейсоне?

У Буревії був повен рот їжі, тож Джейсон отримав змогу говорити.

– Так, – відповів він, крадькома глянувши на Страйка. – Він чекав на неї на вулиці.

– Ти бачив його зовнішність? – запитав Страйк, але правильно вгадав відповідь.

– Ні, бо він так... так ніби за рогом стояв.

– І шолома не знімав, – додала Буревія, запиваючи їжу вином, щоб скоріше приєднатися до розмови.

– Якого кольору був мотоцикл, не пам’ятаєте? – спитав Страйк.

Буревія гадала, що мотоцикл був чорний, а Джейсон – що червоний, але обоє погодилися, що стояв він надто далеко і марку було не роздивитися.

– Не пригадаєте, що ще Келсі казала про свого хлопця? – спитала Робін.

Обоє похитали головами.

Основні страви принесли десь на середині довгої промови Буревії про заступництво й підтримку, що їх пропонує створений нею сайт. Тільки коли вона набила рота картоплею, Джейсон набрався сміливості прямо звернутися до Страйка.

– А це правда? – зненацька спитав він і знову густо почервонів.

– Що – правда? – запитав Страйк.

– Що ви... ви...

Буревія, енергійно жуючи, нахилилася до Страйка з візка, поклала долоню йому на руку і ковтнула.

– Що ви самі це зробили, – прошепотіла вона, ледь помітно підморгнувши. Гі товсті стегна явно посовалися у візку, коли вона перехилилася з нього; вони тримали власну вагу, а не тягнулися за рухом торса. У шпиталі Селлі-Оук Страйк бачив чоловіків, що втратили контроль над ногами і навіть над всіма кінцівками після отриманих на війні поранень, бачив, як вони вчаться пристосовувати рухи верхньої частини тіла до мертвого тягаря внизу. Уперше до нього дійшло, що саме робить Буревія. їй не потрібне це крісло. Вона не має цієї інвалідності.

Дивна річ, силу лишатися спокійним і ввічливим Страйк узяв з виразу обличчя Робін. Йому ніби полегшало від того, з яким обуренням і огидою вона глянула на Буревію. Він звернувся до Джейсона:

– Ти маєш розповісти мені, що саме чув, перш ніж я підтверджу, правда це чи ні.

– Ну, – почав Джейсон, який навіть не торкнувся свого бургера з м’ясом сорту «чорний ангус», – Келсі казала, що ви пішли з її братом до пабу і... і напилися, і розповіли йому правду. Вона вважала, що в Афганістані ви відійшли якнайдалі від бази, потім вистрілили собі в ногу, і лікар вам її ампутував.

Страйк зробив великий ковток пива.

– І навіщо я таке зробив?

– Що? – здивовано глянув на нього Джейсон.

– Я хотів піти у відставку по інвалідності чи...

– О ні! – Джейсон ніби образився. – Ні, ви... – він почервонів так сильно, що, напевно, в решті тіла вже не мав крові. – Ви просто... як ми. Вам це було потрібно, – прошепотів він. – Вам потрібно було стати ампутантом.

Робін раптом виявила, що не може дивитися на Страйка, і натомість прикинулася, що зацікавилася картиною, де рука тримає черевика. Принаймні їй це було схоже на руку з черевиком. Могло бути й так, що то коричневий вазон, з якого росте рожевий кактус.

– Той... брат... який розповів про мене Келсі, – а він знав, що вона хоче відтяти собі ногу?

– Не думаю, ні. Вона казала, що мені єдиному розповіла про це.

– Гадаєш, то збіг, що він сказав їй про...

– Люди про таке мовчать, – влізла Буревія, скориставшись нагодою повернутися до розмови. – Ці речі ганьблять, ой як ганьблять. Я на роботі не зізнаюся, – додала вона весело, вказуючи на свої ноги. – Довелося сказати, що пошкодила спину. Якби розповіла про свою трансвалідність, там би не зрозуміли. А про упередження з боку медиків навіть не питайте, то просто неймовірно. Двічі довелося переходити до іншого лікаря; ще бракувало, щоб мені знову хтось пропонував психіатричну допомогу! Ні, Келсі нам казала, що ніколи не мала змоги комусь розповісти, сердешна. їй нікуди було піти з цим. Ніхто не розумів. Саме тому вона зв’язалася з нами – ну і з вами, звісно, – додала вона, дивлячись на Страйка з дещо зверхньою усмішкою, бо ж він, на відміну від неї, проігнорував Келсі. – Знайте, що ви не один такий. Щойно людям вдається отримати бажане, вони йдуть зі спільноти. Ми це розуміємо – ой розуміємо, – але якби хтось лишився і принаймні розповів, як воно – нарешті опинитися у своєму тілі, це дуже багато означало б для багатьох людей.

Робін боялася, що Страйк вибухне – просто тут, у цьому чемному білому просторі, де провадять притишені розмови поціновувачі мистецтв. Однак вона не взяла до уваги самоконтролю, якого офіцери-спецрози набувають за довгі роки допитів. Увічлива усмішка Страйка, звернена до Буревії, була хіба що не дуже радісна. Він спокійно розвернувся до Джейсона і спитав:

– Отже, ти не думаєш, що брат Келсі підказав їй зв’язатися зі мною?

– Ні, – відповів Джейсон, – гадаю, то вона сама вирішила.

– І що саме вона від мене хотіла?

– Ну, вочевидь, – утрутилася зі сміхом Буревія, – вона хотіла спитати поради: як зробити те, що зробили ви!

– Ти теж так гадаєш, Джейсоне? – спитав Страйк, і хлопець кивнув.

– Так... вона хотіла дізнатися, наскільки сильно треба пошкодити собі ногу, щоб її відтяли, а ще ніби сподівалася, що ви познайомите її з лікарем, який робив вам ампутацію.

– Оце вічна проблема, – заявила Буревія, явно не розуміючи, яку реакцію викликає у Страйка, – знайти надійного хірурга. Вони, як правило, дуже неприхильні. Люди гинуть, намагаючись усе зробити самостійно. У Шотландії був чудовий хірург, який зробив для наших кілька ампутацій, але його зупинили. Це було років десять тому. Люди їдуть за кордон, але без грошей не наїздишся... ось чому Келсі хотіла добути ваш перелік помічних людей!

Робін з брязкотом впустила ніж і виделку, поділяючи зі Страйком обурення, яке той, понад сумнів, відчував. «Перелік»! Ніби його ампутація – то якийсь рідкісний артефакт і Страйк купив її на чорному ринку...