Страйк був не дурний і не планував заохочувати Робін до нелояльних учинків щодо Метью; в менш стресовому стані вона би про них ще пошкодувала.

– Надіслати ногу тобі замість мене – це він передумав, – сказав Страйк. – Спершу на пакунку написали моє ім’я. Гадаю, або мене хотіли налякати, показавши, що знають твоє ім’я, або тебе хочуть відстрашити від роботи.

– Ну, мене цим не відстрашать, – сказала Робін.

– Робін, героїзм тут недоречний. Хай хто це був, він хоче показати, що багато про мене знає, що знає твоє ім’я, що – як виявилося цього ранку – знає тебе в обличчя. Він бачив тебе зблизька. Мені це не до вподоби.

– Ти явно вважаєш, що я не помічу, коли хтось за мною стежитиме.

– Зважаючи на те, що ти розмовляєш з людиною, яка записала тебе на найкращий курс протидії стеженню, який тільки знайшовся, – почав Страйк, – і яка читала листа з найкращими рекомендаціями, що його ти мені після тих курсів показала...

– Тоді ти не віриш у мої навички самооборони.

– Я не бачив, щоб ти їх застосовувала на практиці, тож мушу хіба вірити на слово.

– Ти хоч раз чув, щоб я брехала, ніби умію щось, а сама не вмію? – обурилася Робін, і Страйкові довелося визнати, що такого не було. – От і добре! Я не наражатимуся на дурний ризик. Ти навчив мене звертати увагу на підозрілих типів. І хай там як, дати мені відпустку тобі не по кишені. Ми вдвох ледь даємо раду всім справам.

Страйк зітхнув і потер обличчя волохатими руками.

– Поночі не ходи, – сказав він. – І слід тобі купити пристойну кишенькову сирену.

– Гаразд, – кивнула Робін.

– І в будь-якому разі, з наступного понеділка береш Радфорда, – додав Страйк, заспокоюючи себе цією думкою.

Радфорд – багатий підприємець, який хотів найняти до себе в офіс детектива під виглядом тимчасового працівника, щоб той розкрив махінації старшого менеджера. Взятися мала Робін, бо Страйка після другої гучної справи про вбивство впізнавали. Допивши третє пиво, Страйк подумав, що можна домовитися з Радфордом, щоб Робін проводила в його конторі більше часу. Він був би радий знати, що вона в безпеці в тому офісному палаці з дев’ятої ранку до п’ятої вечора, поки не спіймають маніяка, який надіслав ногу.

Робін тим часом боролася з утомою і нудотою. Сварка, безсонна ніч, шок через ту відрізану ногу – а тепер треба їхати додому і знову доводити, що вона має право лишатися на небезпечній роботі за мізерні гроші. Метью, колись одне з основних джерел підтримки та втіхи, тепер перетворився на ще одну перепону, навколо якої доводиться лавірувати.

Непроханий і небажаний, до неї повернувся образ холодної відрізаної ноги в картонній коробці. Коли взагалі вдасться про це забути? Кінчики пальців, що торкнулися тієї кінцівки, неприємно поколювало. Несвідомим жестом Робін стиснула долоню на колінах у кулак.

Набагато пізніше, безпечно відпровадивши Робін додому на метро, Страйк повернувся до офісу і довго сидів за її столом, мовчазний і задуманий.

Він удосталь надивився розчленованих трупів – чи то зогнилих у братських могилах, чи то свіжих, щойно розірваних вибухом, на узбіччях доріг: відірвані кінцівки, фарш замість м’яса, потрощені кістки. Неприродна смерть: саме нею займався відділ спеціальних розслідувань, детективи в цивільному при Королівській військовій поліції, і рефлекторною реакцією Страйка та його колег на такі речі незрідка був гумор. Так вони давали раду видовищу мерців, пошматованих і понівечених. Бачити трупи вмитими та красивими у вистелених атласом ящиках – розкіш не для спецрозів.

Ящики. Коробки. Вона здавалася цілком звичайною – та картонна коробка, у якій принесли ногу. Жодних позначок, що вказували б на походження, жодних слідів попереднього адресата. Все було дуже організовано, ретельно, акуратно – і саме це непокоїло Страйка, а не нога як така, хоча штука була, звісно, неприємна. Його лякав цей ретельний, продуманий, якийсь клінічний modus operandi.

Страйк глянув на годинник. На сьогодні була запланована вечеря з Елін. Жінка, з якою він зустрічався вже два місяці, перебувала в процесі розлучення, і процес цей просувався з прохолодною небезпечністю партії між парою шахових гросмейстерів. Чоловік, який з Елін уже не жив, був дуже багатий; Страйк цього не усвідомлював, поки його не допустили до оселі подружжя, яка виявилася великою квартирою з паркетною підлогою і Риджентс-парком під вікнами. Оскільки йшлося про спільну опіку, Елін могла бачитися зі Страйком лише в ті вечори, коли п’ятирічної донечки не було вдома, а коли вони десь вечеряли, то ходили до малолюдних і маловідомих місцин, бо Елін не хотіла, щоб майже колишній чоловік її з кимсь побачив. Страйкові все цілком підходило. Вічна проблема в його особистому житті полягала в тому, що стандартні вечори для відпочинку виявлялися часом, коли він мав стежити за чиїмись невірними партнерами, а ще Страйк не дуже хотів знайомитися з донькою Елін. Він не збрехав Робін: Страйк справді не вмів спілкуватися з дітьми.

Він потягнувся по мобільний. До вечері можна ще встигнути те й се.

Перший дзвінок натрапив на автовідповідач. Страйк лишив повідомлення, в якому просив Грема Гардакра, колишнього колегу-спецроза, передзвонити. Він не знав, куди Гардакра перевели тепер. Коли востаннє спілкувалися, той мав виїхати з Німеччини.

На Страйкове розчарування, другий дзвінок, адресований давньому другу, чиє життя рушило в напрямі, протилежному життю Гардакра, теж не прийняли. Страйк лишив друге повідомлення – майже ідентичне першому – і повісив слухавку.

Підтягнувши стілець Робін ближче до монітора, він увімкнув комп’ютер і втупив невидющі очі в домашню сторінку. Його думки – абсолютно проти волі – заповнював образ голої матері. Хто міг знати про те татуювання? Гі чоловік, це безперечно, і всі ті численні бойфренди, якими повнилося її життя, і взагалі будь-хто, хто бачив її голою в усіх тих сквотах-самозахопах і брудних комунах, де час до часу проживала родина. Був також варіант, що спав Страйкові на думку ще в «Тоттенгемі» (але з Робін він вирішив не ділитися): що Леду могли сфотографувати оголеною. Таке було б дуже в її дусі.

Пальці Страйка піднялися над клавіатурою. Він устиг набрати запит «Леда Страйк то...» – а тоді все стер літеру по літері, сердито клацаючи по клавішах одним пальцем. Є місця, куди нормальний чоловік не піде, фрази, які не хочеться лишати в своїй історії пошуків – і, на жаль, завдання, які не передаси нікому іншому.

Страйк деякий час дивився на порожній рядок пошуковику, на безстороннє блимання курсора, а тоді швидко набрав двома пальцями: «Дональд Лейнг».

Таких знайшлося багато, надто в Шотландії, але Страйк одразу викреслив усіх, хто платив за житло чи ходив на вибори, поки його Лейнг сидів у тюрмі. Провівши ретельний відсів і тримаючи в пам’яті приблизний вік Лейнга, Страйк сфокусувався на чоловікові, який у 2008 році жив з такою собі Лорейн Макнотон у Корбі. Нині Лорейн Макнотон проживала там, якщо вірити записам у реєстрі, сама.

Страйк витер ім’я Лейнга і набрав натомість «Ноель Брокбенк». Цих у Британії було менше, ніж Дональдів Лейнгів, але кінець кінцем Страйк так само зайшов у глухий кут. Був один Н. К. Брокбенк, що самотою проживав у Манчестері в 2006 році, але якщо то був потрібний Страйкові персонаж, то виходило, що він розлучився з дружиною. Страйк не знав, на краще це чи на гірше...

Відкинувшись на стільці Робін, Страйк обміркував перспективи, що їх відкривало це отримання відрізаної ноги. Незабаром поліція звернеться до громадськості по інформацію, але Вордл обіцяв попередити Страйка до прес-конференції. Такі дикі й гротескні історії завжди потрапляють у пресу, але тут буде підвищений інтерес – неприємно було навіть думати про це, – бо ногу надіслали на адресу його офісу. Корморан Страйк нині цікавив пресу. Просто під носом у столичної поліції він розкрив два вбивства, кожне з яких вразило б громадськість і без втручання приватного детектива: перше – бо жертвою була вродлива молода жінка, друге – бо то було вбивство химерне, ритуальне.