Дві години проблукавши вулицями, Страйк прийняв рішення щодо подальших своїх дій. На шляху до офісу він побачив, що офіціантка в чорній сукні відчиняє двері «Кафе Верньяно 1882» на Чаринг-Кросс-роуд, зрозумів, що страшенно зголоднів, і завітав усередину.

В маленькій кав’ярні пахло теплим деревом та еспресо. Вдячно опустившись на твердий дубовий стілець, Страйк усвідомив неприємну правду: що останні тринадцять годин ненастанно курив і спав одягнений, а ще їв стейк і пив червоне вино, а зуби не почистив. Чоловік у дзеркалі поруч вигляд мав пом’ятий і брудний. Він постарався не дати молодій офіціантці занюхати сморід у себе з рота, коли замовляв паніні з сиром, пляшку води й подвійний еспресо.

Засичала кавоварка під мідною круглою покришкою на шинквасі, і Страйк поринув у роздуми, шукаючи у власній совісті відповідь на незручне питання.

Чи кращий він за Карвера? Чи складає він ризикований, небезпечний план лише тому, що має його за єдиний спосіб зупинити вбивцю? Чи обрав такий карколомний варіант, бо знає: коли вдасться – коли саме він спіймає та обвинуватить убивцю – це відшкодує всі збитки, яких зазнали його репутація та бізнес, і поверне Страйкові славу чоловіка, який перемагає там, де поліція зазнала краху? Коротше кажучи, що це штовхає його до заходів, які будь-хто назве відчайдушними і божевільними: необхідність чи еґо?

Офіціантка поставила перед ним каву й паніні, і Страйк почав їсти зі скляним поглядом чоловіка, який надто зайнятий, щоб розбирати смак своєї їжі.

Це найгучніша серія злочинів, з якою Страйк колись мав справу: поліцію зараз аж закидали інформацією та зачіпками; кожну треба розбирати, але жодна (тут Страйк був ладен битися об заклад) не приведе поліцію навіть близько до справжнього вбивці, підступного й успішного.

Досі лишається варіант вийти на зв’язок з начальством Карвера, але Страйк нині на такому кепському рахунку в поліції, що його, мабуть, навіть не підпустять до розмови з суперінтендантом – і крім того, той перш за все стоятиме за своїх людей. Спроба діяти через голову Карвера аж ніяк не зменшить враження, ніби Страйк копає під керманича розслідування.

Ба гірше: Страйк не має доказів, тільки теорію про те, де шукати докази. Хоч і є невелика вірогідність, що хтось у поліції може сприйняти Страйка серйозно і піде шукати те, що він пообіцяє, страшно, що затримка вартуватиме ще чийогось життя.

Він доїв паніні й дуже цьому здивувався. Досі дико голодний, замовив друге.

«Ні, – з раптовою рішучістю сказав собі Страйк, – усе має бути саме так».

Ту тварюку слід зупинити якнайшвидше. Час уперше отримати фору перед ним. Однак – щоб приспати совість і щоб довести самому собі, що перш за все він прагне зупинити вбивцю, а не зажити слави – Страйк знову дістав мобільний і набрав детектива Ричарда Анстиса, свого найдавнішого знайомого в поліції. Нині стосунки в них були не найкращі, але Страйк хотів упевнитися, що зробив усе можливе, щоб поліція все зробила замість нього.

По довгій паузі почулися якісь закордонні звуки набору номера. Слухавки ніхто не взяв. Анстис був у відпустці. Страйк подумав, що можна лишити повідомлення на автовідповідачі, але передумав. Якщо повідомити подібне, коли людина не може нічого вдіяти, відпустку буде зіпсовано – а наскільки Страйк знав дружину Анстиса і його трьох дітей, давній знайомий дуже потребував відпочинку.

Поклавши слухавку, Страйк неуважно переглянув останні дзвінки. Карвер дзвонив з прихованого номера. На кілька рядків нижче висвітилося ім’я Робін, і це вдарило змученого і зневіреного Страйка просто в серце. Він водночас страшно злився на неї і хотів з нею поговорити. Відклавши мобільний на стіл, Страйк опустив руку у внутрішню кишеню піджака і дістав ручку і записник.

Поглинаюче друге паніні так само швидко, як і перше, Страйк почав складати перелік.

1. Написати Карверу.

Це була почасти ще одна поступка власній совісті, а почасти – спроба «прикрити собі дупу». Страйк не думав, що до Карвера, чиєї прямої адреси він не мав, дійде електронний лист: на Скотленд-Ярд, понад сумнів, нині наплинуло ціле цунамі підказок. Люди традиційно серйозніше ставляться до написаного на папері чорнилом, надто коли в отриманні треба розписатися, а отже, старомодний рекомендований лист точно потрапить до Карвера на стіл. Тоді Страйк залишить по собі точно такий слід, як убивця, показавши, що в усі можливі способи повідомив Карверу, як зупинити лиходія. Це буде дуже до речі, коли всі вони постануть перед судом – а Страйк не сумнівався, що це станеться незалежно від того, чи успішним виявиться план, що його він склав, коли брів на світанку по сонному Ковент-Гардену.

2. Газовий балон (пропан?).

3. Жінка – хто?

Тут Страйк зупинився, трохи посперечався сам із собою, похмуро дивлячись на аркуш. По довгих роздумах він неохоче написав:

4. Шпеник.

З цього випливав наступний пункт:

5. 500 фунтів – звідки?

Нарешті – ще хвилину подумавши – Страйк додав:

6. Дати оголошення про заміну для Робін.

Sole survivor, cursed with second sight, Haunted savior, cried into the night.

Blue Oyster Cult, “Sole Survivor”[50]

Минуло чотири дні. Оніміла, приголомшена, нещасна Робін попервах сподівалася і навіть вірила, що Страйк їй подзвонить, бо пожалкує про те, що сказав їй; що зрозуміє, яку помилку скоїв. Лінда вже поїхала. Вона до останнього була добра й підтримувала доньку, але, як підозрювала Робін, потай раділа, що та більше не працюватиме з детективом.

Метью висловлював величезне співчуття до горя Робін. Казав, що Страйк не розуміє, наскільки йому пощастило. Перелічував усе, що Робін зробила для детектива, і найперше – нагадав про те, за які смішні гроші вона працювала, маючи неймовірно довгий робочий день. Також Метью нагадав, що її статус партнера в агенції – то суцільна ілюзія, а ще вказав на численні ознаки того, що Страйк її не поважав: не склав угоди про партнерство, не платив за роботу понад норму, а ще саме Робін зазвичай готувала чай і виходила по сандвічі.

За тиждень до того Робін постаралася б захистити Страйка від таких обвинувачень. Сказала б, що сама природа ремесла потребує працювати понад норму, що не можна просити про підвищення, коли треба боротися за саме виживання бізнесу, і що Страйк робив для неї чай не рідше, ніж вона для нього. Також вона могла б додати, що Страйк тяжко заробленими кревними заплатив за її курси стеження та протидії стеженню і що нерозумно чекати, що він – старший партнер, єдиний інвестор і засновник агенції – поставить її на один щабель із собою.

Однак нічого з цього Робін не сказала, бо останні два слова, які сказав їй Страйк, щодня переслідували Робін, мов власне серцебиття: грубе порушення. Згадка про те, з яким обличчям Страйк те зробив, допомагали прикидатися, ніби вона повністю поділяє думку Метью і що нею володіє головно гнів; що роботу, яка була для Робін усім, легко замінити чимось іншим і що Страйк – людина без совісті й моралі, якщо не здатен поставити безпеку Енджел понад інші речі. Робін не мала ні волі, ні енергії вказати Метью на різку зміну курсу, яку він показав у останньому твердженні; адже він сам розлютився, коли тільки-но дізнався, що Робін їздила до Брокбенка.

Минали дні, від Страйка не було звісток, і Робін відчувала прихований тиск з боку свого нареченого: треба вдавати, що їхнє весілля в суботу не лише компенсує той факт, що її вигнали з роботи, а й узагалі займає всі її думки. Оскільки в присутності Метью треба було зображати захоплення, Робін краще почувалася на самоті, поки він був на роботі. Щовечора – перед його поверненням – вона стирала історію пошуку на своєму ноутбуці, щоб Метью не бачив, що вона постійно шукає новини про Шеклвелльського різника, а ще – так саме часто – гуглить ім’я Страйка.