Чоловік її вдарив. Не варто було, він це сам розумів: тепер його переслідувало її перелякане обличчя, великі від подиву очі, пальці, притулені до щоки, де слід від його рук наливався червоним на білому тлі...

Та то вона сама винна! Чоловік просто не стримався: протягом останніх двох тижнів Ота вимагала дедалі більше. Прийшовши додому з повними очима червоної фарби, чоловік прикинувся, ніби то алергія, але холодносерда сука анітрохи йому не співчувала. Ота тільки розпитувала, де він був і – оце вона вперше наважилася – де гроші, які він буцімто заробляв. Вони

з хлопцями останнім часом небагато крали, бо весь свій час чоловік віддавав полюванню.

Ота притягла додому газету, де писали, що тепер Шеклвелльський різник може мати червоні плями від фарби навколо очей. Чоловік спалив газету в садку, але Ота може прочитати статтю деінде. Позавчора він наче заскочив Оту зненацька, коли вона дивилася на нього з дивним виразом на обличчі. Ота насправді не тупа; невже щось запідозрила? Бракує тільки цього клопоту – і це після того, як напад на Секретарку його практично принизив.

Нападати вдруге сенсу немає – Секретарка пішла від Страйка назавжди. Чоловік бачив замітку в інтернеті, коли втік до інтернет-кафе, щоб бодай трохи відпочити від Отієї. Той факт, що його мачете відстрашив дівку і що тепер вона житиме з довгим шрамом на руці, який лишило його лезо, трохи втішав.

Довгі місяці ретельного планування мали на меті одне: затягнути Страйка у справу про вбивство, забруднити його тінню підозри. Спершу приплести його до смерті тієї малої сучки, що хотіла відтяти собі ноги, щоб на нього напосілася поліція, щоб дурна громадськість вирішила: він таки до чогось причетний. А тоді – вбити його Секретарку. Хай спробує, хай викульгає сухий з такої води. Хай спробує лишитися детективом з доброю славою.

Але той виродок раз у раз викручувався. Про листи у пресі нічого не писали: про ті, що він ретельно склав від імені Келсі й що мали на меті зробити зі Страйка підозрюваного номер один. Тоді ще преса змовилася з тим гадом і не стала називати імені Секретарки, не дала пов’язати її зі Страйком.

Мабуть, розумно було б на цьому і спинитись... але чоловік не міг спинитися. Він зайшов задалеко. Жодного разу за ціле життя він не будував таких ретельних планів, як план знищення Страйка. Той жирний паскудний каліка вже написав оголошення про пошук заміни Секретарці; не схоже на чоловіка, який збирається покинути бізнес.

Одне добре: ознак присутності поліції на Денмарк-стріт більш немає. Копів відкликано. Мабуть, вирішили, що коли немає Секретарки, то й стежити нема за ким.

Мабуть, не варто було повертатися до Страйкового офісу, але чоловік сподівався побачити, як дезертирує з коробкою в руках налякана Секретарка, чи й подивитися на самого Страйка, пригніченого, побитого... але ні, невдовзі після того, як чоловік став стежити за вулицею з ретельно дібраного сховку, той виродок пройшов по Чаринг-Кросс-роуд у компанії приголомшливо гарної жінки і навіть оком не зморгнув.

Дівчина, мабуть, була з агенції з тимчасового найму, бо часу на співбесіду з постійною працівницею Страйк мати не міг. Велике цабе, бачте, сам пошту не переглядатиме. У дівки на ногах були туфлі з такими підборами, що та мала шльондра позаздрила б: виступає, крутить гарненькими сідницями. Темношкірі чоловікові завжди подобалися. Власне, якби мав вибір, то за всяких обставин обрав би цю, а не Секретарку.

Ця стеженню не вчилася: одразу стало очевидно. Чоловік цілий ранок спостерігав за офісом Страйка, коли її побачив; дівка ходила на пошту й назад, повсякчас теревенила по телефону, нічого навколо не чула й не бачила, все перекидала довге волосся через плече так і сяк; нікому не дивилася в очі, раз у раз впускала ключі, горлала у телефон, горлала до людей, з якими доводилося мати справу. О першій годині чоловік став у черзі в кіоск із сандвічами просто за її спиною і чув, як вона гучно обговорює плани завтра піти до «Корсика Студіос».

Чоловік знав цей заклад і знав, де він. Його охопило збудження: довелося відвернутися від неї і задивитися у вікно, щоб вираз обличчя не виказав його з головою... Якщо прикінчити її, поки працює на Страйка, план буде виконано: Страйк буде пов’язаний з двома порубаними на шматки жінками, і ніхто – ні поліція, ні люди – більше йому не довірятиме.

І це буде так просто! Стежити за Секретаркою – то був кошмар; вона була уважна, сторожка, ходила додому до свого

красунчика-бойфренда тільки людними і добре освітленими місцями. А ця – Стажерка – просто підносить себе на тарілочці. Повідомивши цілій черзі, де саме вони побачаться з подружками, дівка подрібцювала на своїх пластикових підборах назад, ще й Страйків сандвіч дорогою впустила на долівку. Коли Стажерка нахилилася підняти пакет, чоловік помітив, що ні обручки, ні заручної каблучки на ній немає. Стримуючи радість, чоловік пішов, складаючи новий план.

Настрій був би просто чудовий, піднесений, якби він не дав Отій ляпасу. Ляпас не провіщає вдалого вечора. Не диво, що чоловік так нервується. Не було часу затриматися, заспокоїти її, підсолодити: чоловік просто пішов собі, рішуче налаштований схопити Стажерку, але нерви, нерви... Що коли Ота подзвонила в поліцію?

Та ні, не подзвонила. То просто ляпас. Ота його кохає – вона йому це повсякчас казала. Коли вони тебе кохають, то навіть убивство пробачать...

Чоловік відчув якийсь лоскіт у потилиці й роззирнувся з дикою думкою: то Страйк дивиться на нього з кутка вагона. Але навколо не було нікого й близько схожого на жирного виродка, тільки якась компанія нечупар. Один з них – тип зі шрамом на обличчі й золотим зубом – таки дивився на чоловіка, та коли той звів на нього очі за окулярами, тип відвів погляд і поринув у свій телефон...

Мабуть, коли вийде з метро, дорогою до «Корсика Студіос» треба набрати Оту і сказати, що кохає її.

With threats of gas and rose motif.

Blue Oyster Cult, “Before the Kiss”[51]

Страйк з мобільним у руці стояв у тіні й чекав. Глибока кишеня придбаної у секонд-генді куртки – надто теплої для приємного червневого вечора – напиналася й провисала під вагою предмета, який Страйк там ховав. Його план потребував темряви, але сонце не спішило потонути за розмаїтими дахами, які було видно з його сховку. Страйк знав, що треба зосередитися на небезпечному завданні цього вечора, але його думки верталися до Робін. Вона так і не передзвонила. Страйк установив для себе крайній строк: якщо Робін не подзвонить до цього вечора, то не подзвонить уже ніколи. Завтра опівдні вона вийде за Метью у Йоркширі, і Страйк вважав, що то буде фатальна точка, з-за якої немає вороття. Якщо вони не поговорять до того, як на її пальці з’явиться обручка, то не поговорять уже ніколи. І як щось на світі мало сказати Страйку, як багато він втратив, таким нагадуванням стала обтяжлива й галаслива присутність жінки, з якою доводилося останнім часом ділити офіс, хоча жінка ця була напрочуд гарна.

На заході небо над дахами палало ясними, мов крило папуги, кольорами: червоногарячим і жовтогарячим, і навіть трохи зеленим. Над цим строкатим буйством тягнулося блідо-фіалкове море, подекуди припорошене зірками. Вже майже час іти.

Шпеник ніби почув його думки. Мобільний завібрував, і Страйк побачив повідомлення.

По пінті завтра?

Це був код, який вони погодили між собою. Якщо дійде до суду – а Страйк був певний, що дійде, – він планував не допустити Шпеника до дачі свідчень. Сьогодні вони не повинні обмінюватися підозрілими повідомленнями. «По пінті завтра?» означало «він у клубі».

Страйк опустив мобільний у кишеню і вийшов зі свого сховку. Перетнув темну парковку, що лежала під вікнами порожньої квартири Дональда Лейнга. Будівля «Ярусу» дивилася на нього згори вниз, чорна й величезна; у зубчастих вікнах жевріли останні сліди кривавого світла.