– Що вони забули долучити до діагнозу, – сказав Страйк, який знав кількох чоловіків з травмами мозку і ставився до них приязно, – це що він від початку був кінчений.

– Чиста правда, – озвався Гардакр, відпиваючи кави і не підводячи очей від роботи. Страйк закрив файли Брокбенка і відкрив Лейнгові. Його фото цілком відповідало спогадам Страйка про шотландця, якому на час їхнього знайомства було всього двадцять років: широкоплечий, блідий, з низькою лінією волосся і маленькими темними очима, мов у тхора.

Страйк добре пам’ятав недовгу армійську кар’єру Лейнга, яку сам і завершив. Записавши адресу матері Лейнга в Мелроузі, він переглянув решту досьє і відкрив долучений до нього файл психіатричного висновку.

«Сильні прояви антисоціального розладу й пограничного розладу особистості... висока вірогідність, що є тривалою загрозою для свого оточення...»

Гучний стукіт у двері змусив Страйка закрити файли і схопитися на ноги. Гардакр не встиг дійти до дверей, як до кімнати увійшла сувора на вигляд жінка в костюмі зі спідницею.

– Маєш щось на Тимсона для мене? – гавкнула вона до Гар-дакра, а на Страйка кинула сердитий і підозрілий погляд, з якого той виснував, що вона вже в курсі його присутності.

– Гарді, то я піду, – одразу сказав він. – Радий був побачитися.

Гардакр коротко представив його пані ворент-офіцеру, в двох словах розповів, як вони працювали разом, а тоді вивів Страйка.

– Буду на роботі допізна, – сказав він, у дверях потискаючи Страйкові руку. – Подзвони, як знатимеш, коли зможеш повернути машину. Щасливої дороги.

Обережно спускаючись кам’яними сходами, Страйк мимохіть думав про те, що і сам міг би працювати тут з Гардакром, дотримуватися звичної рутини й вимог відділу спеціальних розслідувань. Армія не проти мати його на службі навіть без половини ноги. Страйк ніколи не шкодував, що вирішив піти у відставку, але це несподіване коротке занурення у старе життя не могло не збудити ностальгії.

Вийшовши під слабке сонце, що прорвалося крізь проріху в щільних хмарах, Страйк гостро відчув те, як сильно змінився його статус. Тепер він вільний від вимог нерозважливого начальства й обмеженого простору офісу-кам’яниці, але також не має статусу, якого надавала Британська армія. Він абсолютно самотній і озброєний лише кількома адресами на цьому полюванні – можливо, марному, оманливому – на чоловіка, який надіслав Робін жіночу ногу.

Як Страйк і очікував, керувати «міні», навіть якнайдалі відсунувши крісло, було вкрай незручно. Без правої ноги тиснути на газ доводилося лівою, а для цього – через тісноту – всім тілом вигинатися в дуже хитромудрий і незручний спосіб. Тільки виїхавши зі столиці Шотландії і попрямувавши до Мелроуза по трасі А7, Страйк зміг забути про складнощі управління чужою машиною і подумати про рядового Дональда Лейнга з Прикордонного полку короля, з яким познайомився одинадцять років тому на боксерському ринзі.

Сталося це ввечері в темному й лункому спортзалі, де бриніли веселі вигуки п’ятисот піхотинців. Він тоді був капралом Кормораном Страйком з Королівської військової поліції, мав чудову форму, треновані міцні м’язи, двоє сильних ніг і готовність показати себе на Міжполковому турнірі з боксу. Лейнга підтримувало втричі більше людей, ніж Страйка. Нічого особистого: військову

поліцію в принципі не любили. Чудове завершення вечора, присвяченого боксу: подивитися, як виб’ють памороки з «червоного берета». Обидва супротивники були великі й дужі; то був останній бій вечора. Ревіння натовпу відлунювало у венах обох бійців, мов другий пульс.

Страйк пам’ятав маленькі темні очиці супротивника і його коротке жорстке волосся, яке мало темно-рудий колір, мов хутро лисиці. По всьому лівому передпліччі – татуювання: жовта троянда. Шия в Лейнга була ширша за доволі вузьку нижню щелепу, а на блідих безволосих грудях напиналися м’язи, мов у мармурового Атланта. Ластовиння, що пересипало його руки і плечі, на тлі блідої шкіри здавалося укусами комарів.

За чотири раунди прийшли до нічиєї; молодший чоловік, можливо, рухався швидше, але Страйк мав кращу техніку.

У п’ятому раунді Страйк блокував удар, удав, що цілить в обличчя, а тоді вдарив Лейнга по нирках і поклав на підлогу. Коли суперник ліг на долівку, його вболівальники замовкли, а потім залою розлетілися несхвальні викрики – ніби ревло стадо слонів.

Лейнг піднявся на рахунок шість, але частину самовладання лишив на долівці. Дикі вимахи п’ястуками; відмова вчасно припинити бій, на яку рефері видав суворе попередження; джеб, коли уже продзвенів дзвоник; друге попередження.

У першу хвилину шостого раунду Страйк скористався погіршенням техніки у свого опонента і кинув Лейнга, в якого з носа струменіла кров, на огорожу. Коли рефері розвів їх і дав сигнал продовжувати, Лейнг скинув останню тонку мембрану цивілізованості й спробував буцнути Страйка головою. Намагався втрутитися рефері, й тут Лейнг геть ошалів. Страйк ледь ухилився від удару в пах, а тоді опинився у Лейнга в обіймах, а той вчепився зубами йому в обличчя. Страйк чув нерозбірливі крики рефері й те, як раптово притихнув натовп, коли ентузіазм перетворився на тривогу під тиском потворної сили, що струменіла від Лейнга. Рефері розтягнув боксерів, почав кричати на Лейнга, але той ніби не чув і тільки зібрався з силами, щоб знову кинутися на Страйка з кулаками. Той відступив убік і сильно ударив Лейнга у живіт кулаком. З Лейнга вийшов дух. Він склався удвічі й опустився навколішки. Страйк під слабкі аплодисменти вийшов з рингу. Укус на вилиці болів і сочився кров’ю.

Страйк посів на турнірі друге місце, поступившись сержанту з Третього парашутного батальйону. За два тижні його перевели з Олдершота на ротацію, але він устиг почути, що за порушення дисципліни і жорстокість на рингу Лейнгові заборонено виходити з казарм. Покарання могло бути суворішим, але, як почув Страйк, старший офіцер прийняв клопотання Лейнга про пом’якшувальні обставини. За його словами, він вийшов на ринг у неврівноваженому емоційному стані через новини про викидень у нареченої.

Навіть тоді, за багато років до того, як новоздобуті знання про Лейнга змусили Страйка поїхати сільською дорогою на чужому «міні», він не повірив, що мертвий плід щось означав для тварини, яку Страйк роздивився в молочно-блідій безволосій особі Лейнга. Сліди від зубів ще лишалися на його обличчі, коли він полишав країну. За три роки Страйк прибув на Кіпр, щоб розслідувати зґвалтування. Увійшовши до кімнати для допитів, він удруге постав віч-на-віч з Дональдом Лейнгом, який трохи набрав вагу й оздобив себе новими татуюваннями; обличчя в нього вкрилося ластовинням під кіпрським сонцем, у кутиках очей з’явилися зморшки.

Звісно ж, адвокат Лейнга заперечив проти того, щоб розслідування проводив колись покусаний його підопічним чоловік, тож Страйк помінявся справами з колегою, який на Кіпрі розслідував мережу поширення наркотиків. Минув тиждень, і зустрівшись із колегою за випивкою, Страйк з подивом виявив, що той схильний повірити у версію Лейнга, згідно з якою він мав з гаданою жертвою, місцевою офіціанткою, не дуже вдалий секс у стані сп’яніння і за взаємною згодою, а та пожалкувала про це, бо до бойфренда дійшли чутки, що вона вийшла з закладу з Лейнгом. Свідків гаданого нападу (за версією офіціантки, Лейнг погрожував їй ножем) не було.

«Та ще весела дівиця», – так оцінив жертву колега-спецроз.

Страйк не мав повноважень йому суперечити, але не забув того, що Лейнг уже схиляв до співчуття старшого за званням після брутальної поведінки і вияву непокори, свідками яких стали сотні людей. Коли Страйк розпитав, що Лейнг каже і як тримається, колега сказав, що той – меткий приємний чоловік з неочевидним почуттям гумору.