– А поні ти часом не мала?

Робін здивовано глянула на Страйка. Побачивши її обличчя анфас, хай мимохідь, той розгледів набряклі повіки, блідість. Вона явно спала недовго.

– А навіщо тобі це знати?

– На такій машині якраз на сільські перегони на кониках їздити.

Робін озвалася з тінню зухвалості:

– Ну, мала.

Страйк розсміявся, опустив скло наскільки зміг і поклав на вікно ліву руку з цигаркою.

– А що смішного?

– Та не знаю. А як поні звали?

– Ангус, – відповіла Робін, закладаючи поворот ліворуч. – Дуже вередливий. Вічно як понесе!

– Я коням не довіряю, – сказав Страйк, затягуючись цигаркою.

– А ти хоч раз сидів верхи?

Тепер усміхалася вже Робін. Вона подумала, що спина коня – то одне з небагатьох місць, де Страйкові буде дійсно не по собі.

– Ні, – відповів Страйк. – І маю намір продовжувати у тому ж дусі.

– У мого дядька є кінь, який навіть тебе витримає, – сказала Робін. – Клайдесдельська порода. Здоровезний.

– Натяк зрозумів, – сухо озвався Страйк, і Робін засміялася.

Вона зосередилася на маневруванні ранковими вулицями, де рух ставав чимдалі інтенсивніший, а Страйк мовчки курив і відзначив, як йому подобається її смішити. Розумів він і те, наскільки радісніше й затишніше йому було сидіти в цьому пошарпаному «лендровері» і теревенити з Робін про дурниці, аніж вчора за вечерею розмовляти з Елін.

Страйк не мав звички розповідати собі втішну брехню. Можна було б сказати, що Робін – то невимушеність дружби, а Елін – складнощі й радощі сексуальних стосунків. Але він розумів, що правда не така проста, і все навіть сильніше ускладнилося, коли з пальця Робін зникла заручна каблучка з сапфіром. Майже з першої миті знайомства Страйк зрозумів, що Робін становить небезпеку для його душевного спокою, але поставити під загрозу найкращі робочі стосунки за все життя – це буде акт самосаботажу з чистої примхи. Після багатьох років нестабільних стосунків, після всіх жертв, що він приніс на вівтар своєї справи, Страйк не хотів, щоб таке сталося. І не дозволить цього.

– Ти мене навмисно ігноруєш?

– Що?

Цілком нормально було її не почути за гарчанням старого двигуна.

– Я спитала – як там справи з Елін?

Раніше Робін не ставила йому прямих питань про особисте життя. Страйк вирішив, що позавчорашня відвертість додала до їхніх стосунків новий вимір близькості. Якби можливо було, він би цього не допустив.

– Нормально, – вичерпно озвався він, викинув недопалок і підняв скло. Стало трішки тихіше.

– Вона тобі пробачила?

– За що?

– Що ти цілковито забув про своє побачення! – відповіла Робін.

– А, це. Так. Ну, ні – але потім так.

Звертаючи на трасу А40, Робін (після двозначної Страйкової відповіді) раптом дуже живо уявила собі: Страйк, великий, волохатий, без половини ноги, сплітається з біляво-мармуровою Елін на білосніжних простирадлах... Робін була певна, що постільна білизна в Елін біла, нордична, чиста. Мабуть, пере її хтось інший. Елін була з верхніх прошарків середнього класу – надто багата, щоб самій прасувати простирадла перед телевізором у тісній віталеньці в Ілінгу.

– А що Метью? – спитав Страйк, коли машина виїхала на трасу. – Як усе пройшло?

– Нормально, – відповіла Робін.

– Брешеш, – сказав Страйк.

Робін знову засміялася, але була трохи обурена тим, що він отак розпитує, коли сам їй так мало розповів про Елін.

– Ну, він хоче помиритися.

– Та звісно, – озвався Страйк.

– Чому «та звісно»?

– Якщо ти мені не відповідаєш, я тобі теж не буду.

Робін не знала, як на це реагувати, але стало тепліше на душі. Мабуть, це вперше Страйк показав, що сприймає її як жінку, і вона мовчки відійшла від теми, щоб обміркувати це пізніше, на самоті.

– Він вибачався, все просив мене знову надягнути каблучку, – сказала Робін. Непозбувна відданість Метью не дозволила розповісти про сльози та вмовляння. – Але я...

Тут вона замовкла, і хоча Страйк хотів почути більше, він не ставив нових питань, а просто опустив скло і знову закурив.

На заправці Гіллтон-Парк зупинилися випити кави. Робін пішла до вбиральні, Страйк лишився стояти в черзі у «Бургер Кінгу».

Перед дзеркалом Робін зазирнула в мобільний. Як вона й очікувала, було повідомлення від Метью – але вже не благально-примирливе.

Якщо ти з ним переспиш, нашим стосункам край. Може, ти гадаєш, що це око за око, але то відмінні речі. Сара була багато років тому, ми були дітьми, я не хотів тебе скривдити. Подумай, від чого відмовляєшся, Робін. Я тебе кохаю.

– Вибачте, – пробурмотіла Робін, пропускаючи нетерплячу дівчину до сушарки.

Вона перечитала повідомлення від Метью. Приємний спалах гніву розвіяв суміш жалощів і болю, яку заронила та ранкова гонитва. Ось, подумала Робін, ось справжній Метью. «Якщо ти з ним переспиш, нашим стосункам край». Тобто він подумав, що то жарт, коли вона зняла каблучку і сказала, що весілля не буде? Гадає, що «стосункам край» настане тільки тоді, коли так вирішить Метью? «То відмінні речі». Невірність із її боку – гірша, ніж з його, за визначенням. На погляд Метью, її мандрівка – то просто акт помсти: мертва жінка і вбивця на волі – тільки привід для жіночої мстивості.

«Та пішов ти», – вирішила Робін, запхнула мобільний у кишеню і повернулася до кав’ярні, де Страйк споживав подвійний «круасандвіч» з ковбасою і беконом.

Страйк помітив її почервонілі щоки і стиснуті зуби і зрозумів, що з Робін зв’язався Метью.

– Все гаразд?

– Нормально, – відповіла Робін і, не даючи йому слова сказати, додала: – То ти мені розкажеш, що там з Брокбенком?

Питання прозвучало агресивніше, ніж хотілося Робін. Тон повідомлення від Метью розізлив її, як і той факт, що після того в її думках постало питання: а справді, де вони зі Страйком сьогодні ночуватимуть?

– Якщо хочеш, – м’яко відповів Страйк.

Він дістав з кишені мобільний, відкрив фото Брокбенка, яке зробив з комп’ютера Гардакра, і передав телефон Робін.

Та вдивилася у довговиде смагляве обличчя під кучмою темного волосся – незвичне, але привабливе. Ніби прочитавши її думки, Страйк мовив:

– Нині у нього вигляд гірший. Це фото зробили, коли він вступив до армії. Тепер у нього запала очниця і вухо-вареник.

– Який він на зріст? – спитала Робін, пригадавши, як вивищувався над нею кур’єр у шкірі й дзеркальному шоломі.

– Як я чи навіть вищий.

– Кажеш, познайомився з ним в армії?

– Так, – відповів Страйк.

Протягом кількох секунд Робін гадала, що він не буде розповідати далі, але потім зрозуміла, що Страйк просто чекав, поки літня пара, яка шукала собі місце, вийде з зони чутності. Коли пара пішла, Страйк провадив:

– Він був майором. Сьома бронетанкова бригада. Одружився з удовою загиблого однослуживця. Вона мала двох маленьких доньок. Також у них була спільна дитина – хлопчик.

Викладати факти було легко. Страйк нещодавно перечитав досьє на Брокбенка, але, власне, ніколи того всього не забував. Такі справи лишаються з людиною назавжди.

– Старшу падчерку звали Британі. У віці дванадцятьох років вона розповіла своїй однокласниці в Німеччині про сексуальне насильство. Однокласниця розповіла мамі, та звернулася до поліції. Запросили нас. Сам я з Британі не розмовляв – це робила жінка-поліціянтка, я тільки бачив запис.

Найбільшого болю Страйкові завдало те, якою дорослою хотіла здаватися Британі, якою зібраною. Вона боялася того, що буде з близькими після її обмовки, намагалася взяти свої слова назад.

Ой ні, та вона не казала Софі, ніби вітчим погрожував убити меншу сестру, якщо вона патякатиме! Ні-ні, Софі не бреше – то просто жарт, та й годі. Вона питала в Софі, як не завагітніти, бо... бо просто цікаво, всі ж хочуть про таке знати. Ні, вітчим не казав,

що поріже її маму на дрібні шматочки, якщо вона розповість... А що з ногою? Ой, та це теж жарт... це все несерйозно... вітчим сказав, що хотів відрізати їй ногу, коли була зовсім мала, але мама заскочила його за цим і не дозволила. Вітчим казав, це за те, що вона дитиною потоптала йому клумбу, – але то він так жартує, от спитайте маму. Він її не різав. Ні, не різав, тільки не татусь, ви що.