Нік випив кави — кави, звареної за приписами Гопкінса. Кава була гірка. Нік засміявся. То була б добра кінцівка для оповідання. Почала працювати уява. Та він знав, що зможе погамувати її, бо добре стомився. Він вилив з кавника решту кави, а гущу витрусив на багаття. Тоді закурив сигарету й забрався в намет. Сівши на ковдрах, він роззувся, зняв штани, замотав у них черевики, поклав той згорток замість подушки й заліз під ковдру.

Крізь отвір намету він дивився, як жевріє від подмухів нічного вітру пригасле багаття. Ніч була тиха. З мочарів не долинало ані звуку. Нік зручніше простягся під ковдрою. Раптом над самим його вухом задзижчав комар. Нік сів і запалив сірника. Комар сидів на полотні над його головою. Нік швидко підніс до нього сірник і з задоволенням почув, як комарі зашкварчав у вогні. Сірник погас. Нік знову ліг під ковдру. Він повернувся на бік і заплющив очі. Його брав сон. Він відчував, як сон обволікає його. І тоді він згорнувся під ковдрою і заснув.

Сема Кардінеллу повісили о шостій годині ранку в коридорі окружної в'язниці. Коридор був високий і вузький, з рядами камер по обидва боки. Усі камери були зайняті. Засуджених до страти привели туди завчасно. П'ятеро, яких мали повісити, сиділи в перших п'ятьох камерах. Троє з них були негри. Вони дуже боялися. Один з білих сидів на ліжку, затуливши обличчя руками. Другий лежав крижем, обгорнувши голову ковдрою.

До шибениці вони вийшли крізь двері в стіні. Всіх було семеро, разом з двома священиками. Сема Кардінеллу несли на руках. Він був у такому стані десь від четвертої години ранку.

Поки йому зв'язували ноги, двоє конвоїрів підтримували його, а священики щось шепотіли до нього. «Тримайся, сину мій», — сказав один священик. Коли до Сема Кардінелли підійшли, щоб надіти йому на голову каптур, у нього відмовив анальний м'яз. Обидва конвоїри, у яких він висів на руках, кинули його і гидливо відступили. «Може, стільця йому, Віллє?»— спитав один з них. «То принеси», — відказав чоловік у котелку.

І коли всі, хто був на помості, відійшли від люка, — дуже важкого, з дуба й заліза, із шарнірами на кулькових підшипниках, — Сем Кардінелла залишився на стільці посередині, міцно зв'язаний, а молодший із священиків молився, стоячи на колінах обік стільця. Священик відскочив назад в останню мить перед і тим, як провалився люк.

Вранці зійшло сонце, і полотно намету почало нагріватися. Нік виліз із-під запони, що затуляла отвір намету, подивитись, як там надворі. Вилазячи, він відчув, що трава мокра від роси. У руках він тримав штани й черевики. Сонце тільки-но зійшло над узгірком. Довкола були лука, річка та мочарі. На зелених мочарах за річкою росли берези.

Цієї вранішньої пори річка була прозора, гладенька й бистра. Кроків за двадцять за водою її від берега до берега перетинали три великих корчі. Набігаючи на них, вода лисніла і глибшала. Поки Нік дивився туди, на корчах з'явилася норка, перебігла по них на той берег і гайнула на мочарі. Нік відчував радісне збудження. Його збуджував цей ранній ранок і річка. Він ладен був навіть і не снідати, але розумів, що попоїсти треба. Отож він розпалив невеличке багаття й поставив на вогонь кавник.

Поки нагрівалася вода, він узяв порожню пляшку й спустився з узгірка на луку. Лука була зарошена, і Нік хотів наловити коників на принаду, поки ще сонце не висушило траву. Він знайшов безліч добрячих коників. Вони сиділи при самому корінні трави, а деякі почіплялися за стебла. Всі вони були холодні, мокрі від роси й не могли стрибати, поки не обсохнуть. Нік легко ловив їх, вибираючи тільки брунатних, середньої величини, і вкидав у пляшку. Натрапивши на якусь колоду, він перевернув її і побачив під нею, з самого краю, сотні коників. То був у них справжній нічліжний дім. Нік вкинув у пляшку ще з півсотні брунатних середньої величини. Поки він збирав їх, решта обігрілися на сонці й пострибали хто куди. Стрибаючи, вони розгортали крильця й злітали в повітря. Та після першого злету ще довго сиділи нерухомо, наче неживі.

Нік знав, що на той час, коли він поснідає, коники стануть жваві, як завжди. Якби він пропустив ранішню росу, йому б довелося згаяти цілий день, щоб наловити пляшку добрих коників, а скількох би він передушив, припліскуючи їх капелюхом. Він спустився до річки й помив руки. Біля води його знов охопило збудження. Потім він пішов назад до намету. Коники вже мляво стрибали по траві. А в пляшці, нагрітій сонцем, вони поривалися скакати всі разом. Нік застромив у шийку пляшки сосновий патичок. Саме такий завтовшки, щоб коники не вилізли, а до пляшки проходило повітря.

Нік перекотив на місце зрушену колоду: тепер він щоранку міг збирати тут коників.

Пляшку з кониками, що все поривалися скакати, Нік приставив до стовбура сосни. А сам швидко розчинив рідке тісто, змішавши гречане борошно з водою — на чашку борошна чашку води. Тоді всипав у кавник жменю кави, виколупав з бляшанки кавалок смальцю й пустив його шкварчати на гарячій сковорідці. А коли сковорідка закурілася, обережно влив туди гречаного тіста. Воно розпливлося лавою, і смалець із шкварчанням бризнув на всі боки. Тісто швидко загусло по краях, тоді загнітилось і врешті стало хрустке. Його поверхня почала братися пухирцями. Нік узяв чисту соснову тріску й підсунув її під загнічений спід млинця. Тоді струснув сковорідку, і млинець відстав від дна. «Ні, перекидати не буду», — подумав Нік.

Він просунув тріску аж до краю сковорідки і обережно перевернув млинець. Недопечене зверху тісто зашкварчало.

Коли млинець був готовий, Нік знову поклав на сковорідку смальцю. Так він випік усе тісто. Вийшов ще один великий млинець і один менший.

Нік з'їв великий і менший млинці з яблучним джемом. А третій намастив джемом, склав удвоє і, загорнувши у проолієний папір, запхав у кишеню сорочки. Тоді сховав банку з джемом у тюк і нарізав хліба на два бутерброди.

Понишпоривши в тюку, він видобув звідти велику цибулину. Розрізав цибулину навпіл і обчистив шовковисту верхню шкірку. Потім покраяв одну половину на тонкі скибочки й зробив бутерброди. Загорнув і їх у проолієний папір, запхав у другу кишеню своєї сорочки кольору хакі й застебнув гудзик. Тоді, перевернувши сковорідку догори дном, поклав її на решітку, попив кави, солодкої і жовтаво-рудої від згущеного молока, і прибрав коло намету. Табір у нього був чудовий.

Нік вийняв з чохла вудку, склав її і засунув чохол назад у намет. Тоді припасував котушку й перепустив жилку крізь кільця. Жилку довелося перепускати з руки в руку, а то б вона випадала з кілець від власної ваги. То була важка подвійна жилка для ловлі на муху. Колись Нік заплатив за неї вісім доларів. Її робили важкою, щоб вона стрімко й прямо летіла вперед навіть з майже невагомою принадою. Нік відкрив алюмінієву коробочку з поводками. Поводки лежали згорнуті в кільця між двома вологими фланелевими прокладками. Нік змочив ті прокладки ще в поїзді, коли їхав до Сент-Ігнаса. Від вологи поводки розм'якли, і Нік, розправивши один із них, прив'язав його вузликом до кінця важкої жилки. Тоді прив'язав до поводка гачок. Гачок був маленький, дуже тонкий і пружний. Нік вийняв його з пласкої коробочки з набором гачків, поклавши вудлище на коліна.

Він туго напнув жилку, випробовуючи міцність вузлів і пружність вудлища. То було приємне відчуття. Але Нік не забував пильнувати, щоб гачок не встромився у палець.

Нарешті він рушив до річки. В руках у нього була вудка, на грудях висіла пляшка з кониками, обкручена під шийкою ремінцем. На гачку при поясі теліпався підсак. За плечима звисав довгий мішок від борошна з перев'язаними мотузкою верхніми ріжками. Мотузка була перекинута через Нікове плече. Мішок хляпав його по ногах.

Обвішаний усім тим спорядженням, Нік ішов незграбно, але відчував професійну рибальську гордість. Пляшка з кониками метлялась у нього на грудях. Кишені сорочки важко віддималися від бутербродів та коробочок з рибальським дріб'язком.