Він зайшов у воду. Його пронизало холодом. Штани враз обліпили тіло. Крізь підошви черевиків відчувалося рінисте дно. Пронизливий холод води піднімався дедалі вище.

Течія вдарила його по ногах, завирувала навколо них. Там, де він вступив у річку, вода сягала вище колін. Він побрів за течією. Черевики ковзали по камінцях. Нік подивився на водоверть навколо своїх ніг і труснув пляшку, щоб дістати коника.

Перший коник вистрибнув із шийки пляшки і впав у воду. Його закрутило навколо Нікової правої ноги й винесло на поверхню трохи далі за течією. Він швидко віддалявся, шарпаючи лапками. Раптом на гладенькій поверхні розпливлося коло, і коник зник. Його схопила форель.

Другий коник вистромив голову з пляшки. Його вусики ворушились. Він силкувався випростати передні лапки, щоб стрибнути, Нік узяв його за голову і, не попускаючи, настромив на гачок, загнавши жало під щелепи й далі крізь увесь тулуб аж до кінця черевця. Коник обхопив гачок передніми лапками й випустив на нього краплю тютюнової рідини. Нік кинув його на воду.

Тримаючи вудлище у правій руці, він відпускав жилку слідом за коником, якого понесло течією. Він спускав жилку з котушки лівою рукою і давав їй вільно плисти. Якийсь час коника було видно на дрібній хвилі течії. Потім він зник з очей.

Раптом жилка напнулася. Нік потяг її на себе. От перша і взяла. Тримаючи напружене, мов живе, вудлище поперек течії, він лівою рукою вибирав жилку. Вудлище раз у раз сіпалось і згиналося, коли форель смикала назад. Нік відчував, що то невелика рибинка. Він поставив вудлище сторч. Воно вигнулося за жилкою.

Він побачив у воді форель, що шарпала головою і всім тілом, опираючись жилці, кут нахилу якої дедалі меншав. Нік узяв жилку в ліву руку й підтяг форель, що стомлено билась у воді, до самої поверхні. Її спинка була плямиста, під колір камінців, видимих крізь товщу води, боки зблискували проти сонця. Затиснувши вудлище під пахвою, Нік нахилився й занурив праву руку у воду. Тоді схопив змоченою рукою форель, яка й далі чимдуж опиралась, вийняв у неї з рота гачок і кинув її назад у річку.

Форель на якусь хвилю непевно зависла в потоці, тоді шаснула на дно, до великого каменя. Нік сягнув рукою туди, зануривши її у воду до ліктя. Форель непорушно лежала на рінистому дні біля каменя. Та коли Нік торкнувся її пальцями і відчув, яка вона гладенька й холодна під водою, вона вмить зникла, тінню майнувши по дну.

«З нею все гаразд, — подумав Нік. — Стомилася, ото й тільки».

Беручись знімати форель з гачка, він намочив руку, щоб не порушити тонкої плівки слизу, яка вкривала рибину. Якщо взяти форель сухою рукою, місце дотику вразить білий грибок. Коли в ті далекі літа Нік рибалив на велелюдних річках, де попереду й позаду нього брели інші рибалки з вудками, йому часто траплялися дохлі рибини, обліплені білою пліснявою, що їх прибило до якоїсь скелі чи занесло в заводь черевом догори. Нік не любив рибалити в місцях, де були інші люди. Якщо вони не з твоєї компанії, то псують усю ловлю.

Із зусиллям переставляючи занурені вище колін ноги, він побрів за водою по мілкому, що тяглося кроків на п'ятдесят, до того місця, де річку перетинали корчі. Він не настромив на гачок нової принади і, бредучи, ніс його в руці. Він знав, що дрібної форелі можна наловити й на мілкому, але дрібна була йому не потрібна. А великої форелі о цій порі на мілководді бути не могло.

Тепер пронизливо-холодна вода вже стискала йому стегна. Попереду, над загатою з корчів, линув гладенький опуклий потік. Вода була темна й лискуча. Ліворуч тягся низький край луки, праворуч — мочарі.

Нік відхилився назад проти течії і дістав з пляшки коника. Настромив його на гачок і поплював на щастя. Тоді спустив з котушки кілька ярдів жилки й закинув коника на темну бистрину. Коника понесло до загати, потім вагою жилки затягло під воду. Нік тримав вудлище в правій руці, перепускаючи жилку між пальцями.

Раптом він відчув довгий посмик. Він підсік, і вудлище враз ожило загрозливо зігнулося мало не вдвоє, а жилка туго напнулась, виходячи з води, й напиналася все дужче за тією потужною, невпинною, небезпечною тягою. Нік відчув, що поводок ось-ось урветься, і попустив жилку.

Жилка стрімко побігла у воду, і котушка аж завищала, розкручуючись. Надто швидко. Нік уже не міг її притримати, і жилка чимдуж збігала далі, а котушка вищала все пронизливіше.

Ось уже зблиснуло осереддя котушки, і серце Нікове злякано завмерло. Відхилившись назад проти води, що крижаним холодом обдавала йому стегна, він притиснув котушку великим пальцем лівої руки. Він насилу втрапив пальцем в один з отворів розкрученої котушки.

Коли він спинив котушку, жилка враз напнулася й стужавіла, мов струна, і за корчами скинулась високо над водою величезна форель. Коли вона вистрибнула, Нік приспустив кінець вудлища, щоб послабити натяг. Та, вже приспускаючи, відчув ту мить, коли натяг став надто сильний і жилка надто туга.

Авжеж, поводок урвався. Помилки бути не могло: наступної миті жилка втратила будь-яку пружність, стала суха й жорстка. А тоді зовсім провисла.

В роті у Ніка пересохло, серце похололо, і він почав змотувати жилку. Йому ніколи ще не траплялося бачити такої великої форелі. Важенна, дужа — де там її вдержати; а здоровенна яка, коли ото вистрибнула. Не менша за лосося.

Нікові руки тремтіли. Він поволі намотував жилку на котушку. Надто велике було збудження. Його аж наче трохи млоїло, тягло посидіти.

Поводок урвався там, де був прив'язаний гачок. Нік узяв його в руку. Він думав про ту велику форель, що була тепер десь там на дні, непорушно лежала в підводному присмерку під корчем з гачком у щелепі. Нік знав, що гострі зуби форелі зрештою перекусять гачок. А от жало так і залишиться у неї в щелепі. Ну й лютує ж вона, певно. Та ще б не лютувати такому здоровилу. Ото була форель. А на гачку як міцно сиділа. Наче кам'яна. Та й важка була, мов каменюка, поки не зірвалася. Еге ж, достобіса добренна була форель. Він про таких і не чув ніколи.

Нік виліз із річки на луку й постояв. Вода збігала зі штанів, у черевиках хлюпало. Він пройшов до загати й сів на ближчий корч. Йому не хотілося надто швидкої зміни вражень.

Він поворушив пальцями ніг у воді, що набралася в черевики, й витяг з нагрудної кишені сигарету. Закурив і кинув сірника на бистрину за корчами. Коли сірник закрутило течією, за ним метнулася маленька форель. Нік засміявся. Він собі спокійно покурить.

Він сидів на корчі й курив, обсихаючи на осонні; сонце пригрівало йому спину, попереду була річка, що заходила в ліс і, повернувши, зникала з очей, миготливі відсвіти на мілководді, великі, відшліфовані водою валуни, надбережні кедри та білі берези; а корч під ним був теплий від сонця, зручний, зовсім без кори, сірий і гладенький на дотик; і почуття досади поступово залишало Ніка. Воно відходило поволі, те почуття досади, що враз наринуло на нього після недавнього гострого збудження, від якого йому аж посудомило плечі. Тепер усе знову було гаразд. Поклавши вудку перед собою на корчі, Нік прив'язав до поводка новий гачок і так затяг вузлик, що він майже злився з самою жилкою.

Він настромив на гачок принаду, взяв вудлище й по корчах перебрався на той берег, щоб зайти в річку, де не так глибоко. Попід корчами й одразу ж за ними вода була надто глибока. Нік обігнув мілину, що вганялась у річку з боку мочарів, і вийшов на мілководдя.

Ліворуч, де кінчалася лука й починався ліс, лежав великий, вирваний з корінням берест. Його повалило бурею, і верхівка його заходила в ліс, а коріння було замулене, поросло травою і випиналося при березі чималим горбиком. Знизу його підмивала річка. Звідти, де стояв Нік, було видно глибокі, наче борозни, вимоїни, прориті течією в мілкому річищі. Там, де він стояв, дно встеляла галька, далі за водою воно теж було кам'янисте, повне великих голяків, а там, де річка обгинала коріння поваленого дерева, на дні лежав мул, і між вимоїнами колихалися на течії зелені пасма водоростей.