– Мені конче був потрібен детектив, – тихо і якось невпевнено сказав Посередник.

Що це? Він виправдовується?

– То я правий?! – мене аж струснуло від злості. – Ви! Ви зробили таке зі мною тому що вам конче закортіло погратися у Шерлока Холмса?!

– Ні, Кирило! – він зупинився і твердо поглянув мені в очі, – це вам закортіло погратися у Шерлока Холмса! – Посередник перейшов у наступ: – Це ви втрутилися в справи наркоділків, і геть їх розстроїли. Справи, я мав на увазі, не ділків... Ваш друг вас попереджав, але ви були настільки...

– Дурним? – я теж зупинився, дивлячись на нього зверху вниз і ледь утримуючись, щоб не вхопити за комір і не струснути, як шкідливого кошака.

– Скоріше – захопленим. А я... я просто скористався нагодою.

– Ви скористалися мною!

– Так, – схоже, йому набридло сперечатися. – Ми прийшли. Дивіться туди, – він махнув рукою на свіжий ряд могил. – Ось, що я хотів вам показати.

Я дивився. Ми стояли за деревами, і могли все добре бачити, а нас не бачив ніхто. Біля одного надгробка стояв Сашко.

– Власне, – сказав Посередник, – я хотів вам зробити одну пропозицію, але ви так розгнівалися, пане Холмс...

Я махнув рукою, щоб він стулив пельку. Мені було зараз не до нього.

Тобто... як це... Чому?

– Тому що він почувається винним, – м'яко сказав Посередник. – Він старший за вас, він був солдатом, але кожного разу поступався вашим... хм... божевільним ідеям, допомагав у ваших витівках, відпустив вас самого того вечора, і ось до чого це призвело.

– До цього призвели ви, – обурився я. – А зовсім не мої, як ви кажете, божевільні витівки. Я можу бути вільним і... живим?

– Впевнені, що вам цього хочеться?

– Глузуєте?! Ми ж домовлялися! Я вирішив вашу справу. Тож із власним другом якось сам порозуміюся.

– Ви не вислухали мою пропозицію.

– Добре, – я привалився спиною до дерева, не зводячи погляду з Сашка. – До речі, це він встановив кенотаф? Скільки часу пройшло тут, поки я бігав і розкривав для вас вбивство сторічної давнини?

– Він. Рік. Отже...

– Отже, – перервав я Посередника, – я повертаюся до звичного життя.

– Це не те, чого ви бажаєте.

Я вже відкрив рота, щоб цього разу послати його досить грубо, але чомусь так і закрив, не сказавши ані слова.

– Подумайте, Кирило, – м'яко вів далі Посередник. – Як я вже казав, мені конче потрібен гарний детектив. Уявіть тільки, скільки справ я можу для вас знайти. Як розкриється ваш блискучий талант у цих справах, і скільки насолоди ви отримаєте від цієї розумової гри. Хіба це не цікавіше, ніж, – він кивнув у бік мого друга, – це?

Я зітхнув.

– Історія нелінійна, так?

– Що? – здається мені все ж вдалося збити з нього пиху.

– Ви все повторювали мені, Посереднику, що історія нелінійна, і я подумав... Чисто теоретично... Вашій нелінійній історії потрібні не тільки реальні люди. Їй також потрібні і літературні герої... – я повернувся до нього.

Посередник навіть дихати перестав. Дивився на мене дуже уважно.

– І ось, одного разу, – продовжив я, – в цій нелінійній історії сер Артур Конан Дойль напише свої оповідання про детектива, який блискуче розслідує справи, ніколи не їсть під час розслідувань і, – я подивився на Сашка, котрий саме щось сердито виговорював моєму кентотафу, – має друга, який завжди підтримує його божевільні ідеї, хоч іноді і сердиться за них... І тоді коло вашої нелінійної історії – замкнеться.

Посередник кивнув, погоджуючись.

– Це була третя справа, над якою ви думали?

– Хто замовив вам Шерлока Холмса, Посереднику? Хто ваш справжній клієнт?

– Ви все дізнаєтеся, якщо пристанете на мою пропозицію.

– А якщо ні? – я знову подивився у бік Сашка.

– Мені буде дуже шкода, – просто відповів Посередник. – Бо ви мені до вподоби, Кирило, і дуже підходите. До речі, якщо хочете, – він також подивився на Сашка, – можете взяти його з собою. Мені однаково, де Холмс розшукає свого Ватсона.

– Прострелите йому голову, чи скините зі схилу?

– Ну що ви, ні! Звісно ж – ні! Є... інші методи, – він невизначено махнув рукою.

Я дістав з кишені люльку, покрутив її в руках.

– Я можу подумати?

– Так. У вас є три хвилини.

Я нарешті відліпився від дерева і зробив ще кілька кроків до свого кенотафу і Сашка, який вже збирався йти. Звісно ж, він мене не помічав.

– Що ж ти накоїв, пацан, що ж ти накоїв... – сердито сказав він, і мене скрутив напад такого сорому і такої огиди до себе, що я ледь встояв на ногах. – Як би ж ти міг... Ще один божевільний вчинок, пацан! Просто – будь живим... – прошепотів він, повертаючись, щоб йти геть.

– Дві хвилини, – сказав Посередник за моїм лівим плечем. – Всі – самі заплутані і самі цікаві – історії цього світу будуть ваші, Кирило! Тільки дайте згоду.

Я стояв, несила поворухнутися, дивлячись в спину другові, що невблаганно йшов від мене.

– Одна хвилина!

І тоді я зробив свій вибір.

– Ти довго плануєш стовбичити в мене за спиною, – роздратовано спитав Сашко. – Не знаю, звідки ти взявся, чи це ти, чи твій нахабний привид, але я вже дуже хочу тобі врізати, пацан!

– Ти мене бачиш? – здивувався я.

– І тебе, і цього... круглого. Авжеж бачу, я ж не сліпий!

Посередник застиг біля мене з роззявленим ротом. А кладовище поволі огортав сірий туман десь і колись. Я занервував.

– Посереднику, ми ж домовились!

– Це не я! – Посередник дійсно виглядав спантеличеним. – Клянуся, пане Холмс...

– Що?! – Сашко, рвучко розвернувся. – Як ти назвав його, круглий?!

– Охолонь, – швидко втрутився я, – і озирнися. Ти бачиш, де ми?

– Я знаю, хто я і де я, – сердито відповів мій товариш. – А ось хто ти, і хто цей типчик, тут ще потрібно розібратися!

Типчик поспішно зробив пару кроків назад.

– Ваш Ватсон завжди такий знервований, Шерлоку?

– А от тобі я вріжу прямо зараз, – з насолодою пообіцяв Сашко. – Бачиш, я трошки не в гуморі через дурну витівку пацана, але з ним я потім розберуся, а ось ти... – тут він зрозумів, що в нього негаразди з диханням, в цьому дивному місці десь і колись, і ненадовго стулив пельку, намагаючись вирішити цю проблему, як найбільш суттєву.

– Не панікуй і просто розслабся, – ризикнув підказати я. – Тут завжди так.

– Здається, ваш друг не занадто радий вашому чудесному воскресінню, – їдко зауважив Посередник, натягуючи круглий капелюх на свою круглу голову і невдоволено виблискуючи такими ж круглими окулярами.

– Не радий? Та він просто вбити мене готовий від щастя! До речі, як ви нас сюди запроторили, аферисте?

– Кажу ж – це не я! – палко заперечив Посередник. – Ти так довго вагався, Кирило... – я схвально кивнув. Нарешті хитрий товстун називав мене власним ім'ям. – ...що це місце вирішило все за тебе.

– І за мене? – обурився Сашко, нарешті опанувавши дихання. – До чого тут я? Що за чортівня? Куди ви мене запроторили? Де кладовище, де могили?!

– Ви ще спитайте, де трупи, – огризнувся Посередник. – Пристаньте на мою пропозицію, і вам їх буде вдосталь.

– Що за пропозиція? – кисло спитав Сашко. – Та заховай ти, нарешті, ту кляту люльку! – визвірився він на мене, – бо зараз я її тобі...

– Вже сховав! – я і не помітив, що весь час кручу в руках ту саму люльку, яку дав мені Посередник. – І не слухай ти цього хитрована, – менше за все я хотів, щоб в усі мої негаразди встряв ще й Сашко. – Ти тут взагалі ні до чого.

– Стули пельку, покійничку, – відрізав він. – З тобою ще буде окрема розмова, шукач пригод, щоб тобі!