– В мене, як ви знаєте, – Посередник зняв і ретельно протер окуляри, – дещо нетривіальний бізнес...

– Не треба так здалека, – нечемно перебив Кирило. – Про особливості вашого бізнесу мені добре відомо.

– Він з усіма клієнтами так розмовляє? – вражено повернувся Посередник до Сашка.

– Майже, – кивнув той. – Але зараз він правий. Про ваш бізнес нам відомо достатньо. А особисто мені...

– Потрібно, щоб я забрався звідси якомога скоріше, – іронічно перебив Посередник. – Добре, тоді коротка версія: – Хеміш Хогс зник. Вчора ввечері, просто із власної квартири в Лондоні.

На мить у кімнаті запанувала тиша. Потім Кирило спантеличено спитав:

– Хто в біса такий цей Хеміш Хогс?

– Якщо б ви дали мені почати спочатку, ви б знали!

– А не з початку?

– Це той, хто повинен зайняти вакантне місце найкращого детектива всіх часів, – невинно повідомив Посередник.

– Тобто... моє місце?! – ошелешено перепитав Кирило.

– Чому це – твоє? – скинувся було Сашко, але марно. Втрутитися в холмогорівську драму не вдалося.

– Я не зрозумів, ви що конкурсний відбір вирішили влаштувати? Ви геть подуріли, чи що?! Це я... Це ж я...

– Що – ви? – круглий нахаба відверто насолоджувався ситуацією. – Ви, наскільки я пам'ятаю, наказали мені більш не з'являтися на очі, і прийняли рішення повернутися до свого нудного повсякденного життя.

– Я вирішив?!

– Ми вирішили, – знову встряв Сашко. – Вірно, все так і було. Але ж ви не заспокоїлися, так? Приперлися сюди, щоб зваблювати пацана скаженими пригодами і нечуваними загадками. Так?!

– Ні! – Посередник знову прилаштував окуляри на ніс. – Я вже знайшов іншого кандидата, я ж вам сказав! Але, розумієте, – він розвів руками, – він зник.

– Коли?! – Кирило жбурнув кавник і чашки на стіл. Гаряча кава ледь не пролилася на скатертину.

– Що – коли? – перепитав Посередник. – Коли він зник? Чи коли я вирішив шукати іншого кандидата? Він зник вчора ввечері.

– Вчора ввечері – це якого року? – Сашко звично виступив перекладачем холмогорівського обурення. – Ви знову запхаєте нас у минуле, розгадувати ваші дурні загадки?

– А... Ви про це... – Посередник потупився і заходився розливати каву по чашках. – Ви щось маєте проти загадок минулого?

– Ні, – швидко відповів Кирило.

– Так, – одночасно з ним гарикнув Сашко.

– Пийте каву, хлопці, – турботливо запропонував гість і підсунув до них чашки з гарячим напоєм. – А я поки все ж розповім більш докладно, і, вже вибачайте, з початку! Отже, хм... Хєміш Хогс, який взявся розслідувати для мене одну цікаву справу...

– Для вас? – Сашко не пропустив повз вуха цю подробицю. – А хіба ви працюєте на себе? Ви ж весь час торочили нам про якогось замовника!

Він перевів погляд на Кирила. Той був напружений, наче кілок проковтнув, стискав кулаки і не звертав жодної уваги на каву, що остигала перед ним на столі.

– Хай продовжує, – буркнув Кирило, перехопивши його погляд. – Мені цікаво послухати!

– Ще б пак, тобі цікаво, – зітхнув Сашко. – Загадкова справа сторічної давнини – це ж набагато краще, ніж нудне наше сьогодення!

Посередник мовчав, але з помітним задоволенням стежив за їхньою перепалкою.

– Продовжуйте, – нарешті махнув рукою Сашко, не дочекавшись реакції Холмогорова.

– Отже, – слухняно завів Посередник, – ви праві, Олександре, я завжди, – він підкреслив останнє слово, – працюю на певного замовника. Але цей випадок – виключення. Я стикнувся з дещо нестандартною, я б навіть сказав, містичною... – тут Сашко не витримав і фиркнув, за що отримав одразу два суворі погляди – від Посередника і Кирила.

– Ой, та годі! – обурився він, – можна подумати ці ваші справи, заради яких ви жбурнули нас з пацаном на сто років назад – то було тривіально!

– Нічого містичного в ваших останніх справах і близько не було, – знизав плечима Посередник. – Така вже в мене робота.

Сашко закотив очі і одразу ж поперхнувся кавою.

– Я що – один тут реагую, як нормальна людина?

– Занадто – реагуєш, – нетерпляче зауважив Кирило. – Продовжуйте! – повернувся він до Посередника.

– Деталі тієї справи вас не обходять! – раптом визвірився той. – Все, що вам потрібно знати, що за неї взявся дехто Хеміш Хогс, у минулому військовий, а потім – гм... Можна сказати, що він, на моє прохання, спробував себе у амплуа приватного детектива. Так склалися обставини. – Кирило хмикнув. Уж хто-хто, а він добре знав, як вправно Посередник вміє створювати ті самі обставини. – Ніщо, як то говорять, не віщувало, – тим часом провадив Посередник, – бо справа не здавалася кримінальною. Але, як я вже казав, Хогс зник. Можливо – викрадений, а можливо і мертвий. А я – у розпачі, бо ніколи ще не опинявся у такій халепі, що не можу довести справу до кінця. То що скажете? – він зробив ковток кави і очікувально подивився на Холмогорова.

– Ви з глузду з'їхали, Посередник, чи що?! – Кирило сердито блимнув очима.

Сашко полегшено зітхнув.

– Радий, що ти... – почав він.

– Як, по вашому, я зможу розслідувати зникнення того нехлюя, якщо ви не кажете, що саме намагалась розслідувати та жалюгідна пародія на детектива? – Кирило з неабиякою злістю міряв кімнату довгими пружними кроками.

– ...при розумі, – тихо закінчив Сашко. – А ні, я помилився.

– Певний сенс у ваших словах є... – Посередник знову заходився протирати окуляри. – То ви згодні взятися за цю справу, пане...

– Ніякого сенсу в його базіканні немає! – заволав Сашко, відчуваючи, що зараз азартний пацан зробить крок прямо в дбайливо розставлені тенета. – Ми не згодні! І він не «пан Холмс»! Та що ж ти вчепився в цього шмаркача, потворо! Знайди вже собі іншого ідіота!

– По перше, чому тільки в нього? – щиро образився Посередник. – Вас, Олександре, я теж прошу про допомогу.

– Час від часу не легше!

– По друге, я і знайшов! Іншого, як ви кажете, ідіота! А насправді, розумного, сміливого, відчайдушного, симпатичного, привабливого...

– Досить!!! – гаркнув Кирило. – Просто скажіть вже: що то була за справа? На кого полював цей розумний, сміливий, дідько б його вхопив, Хеміш Хогс?!

Посередник задоволено посміхнувся:

– На привида.

На мить у вітальні запанувала тиша. Потім Кирило обережно відсунув чашку вбік.

– Дякую, що завітали, Посереднику, – сухо сказав він. – Але привиди – то не моя сфера. Допобач...

– Стійте! – з розпачем вигукнув той. – Кирило, ви ж нещодавно мали нагоду переконатися, що я ніколи не брешу!

– Про що це він? – з підозрою спитав Сашко.

– Гадки не маю!

– А-а... Ну якщо, не маєш... – і Сашко вхопив Посередника під лікоть, ніби, щоб допомогти піднятися, і заходився виштовхувати того із-за столу.

– Пан Холмогоров, скажіть вже йому! – заверещав Посередник.

– А-а! То він вже пан Холмогоров, а не містер Холмс! А скажи-но мені, пан Холмогоров, які ще справи з цим типом ти від мене приховав?!

Кирило вперто мовчав, Посередник міцно вперся ліктями в стіл, не даючи змоги Сашкові витягти його. Ситуація зайшла в глухий кут, і Кирило нарешті здався.

– Облиш його! – попросив він Сашка. – Хай говорить далі.

– І не тягніть мене так сильно, Олександре! Ви ж мені руки відірвете!

– Голови б вам відірвати! Обом! – геть розлютився Сашко. – Інтригани!

Кирило проігнорував його гнів і підійшов до вікна, уважно щось там роздивляючись.

– То що там далі про того привида? – нарешті спитав він. – Чому він так вас зацікавив?

– Бо Хеміш Хогс зник після того, як зустрівся з ним! – розсердився Посердник. – А я покладав на нього неабиякі надії після того, як ви, пане Холмогоров і до речі ви, Олександре, відмовилися від моєї пропозиції!