– Моє діло – попередити.

– Я зрозумів. Тримай! – Кирило кинув йому дрібну монету. – Я буду триматися подалі, і Хогса притримаю. – Так і передай. Зрозуміло?

Волоцюга мовчки дивився на детектива. Той зітхнув і знову поліз в кишеню.

– Добре. Тримай ще.

Ще декілька монет зникли в брудних лахміттях волоцюги.

– Що це ти тут робиш, пацан? – загрозливо спитав Сашко. Він вийшов з дверей і з подивом дивився на цю сцену. Тим не менш, він миттю опинився між Кирилом і волоцюгою, прикривши Холмогорова собою. – Нашими спільними грошима розкидаєшся? Треба таки було їх в тебе відібрати!

– Облиш, я дав йому лише одну монету, – посміхнувся Кирило. Маневри товариша не сховалися від його уваги. – Добре, дві, – виправився він під недовірливим поглядом. – Може, три...

– Топай, давай, генію! – гаркнув Сашко. – Ані на мить тебе одного залишити не можна!

– Так, сер! – Кирило додав швидкості, ухиляючись від стусана.

Хеміш Хогс, що вийшов трохи згодом, з посмішкою дивився на друзів. Волоцюги вже і сліду не було.

– То куди ж ми все ж таки йдемо? – Хогс випередив Сашка і прилаштував свої кроки під розмашисту ходу Холмогорова.

– Ви ж самі сказали – на Бейкер-стріт!

– То це не жарт? – здивувався Хогс.

– Чому це повинен бути жарт? – цього разу здивувався вже Кирило.

– Але ж... Хіба ви знайомі з літньою леді?

– Можливо, що так.

– Але звідки?

– Одного разу вона вже була така ласкава, і надала нам з Алексом притулок на декілька ночей.

– Як її звуть?

– Тоді її звали пані Хана. Але ми прийшли.

Кирило зупинився під масивними чорними дверима, на яких золотими літерами було виведено «221В».

– О господи! – видихнув Сашко за його спиною. – Це було б смішно, якби не було так моторошно...

– Моторошно? – криво посміхнувся Холмогоров. – Облиш! Я б сказав – це було передбачувано.

«Хіба від цього легше?», – подумав Сашко, але промовчав.

– Про що ви, панове? – розгубився Хогс.

Йому ніхто не відповів. Кирило повільно, ніби вагаючись, підняв руку і подзвонив у дверний дзвоник. Сашко стиснув кулаки і коротко зітхнув, пошепки згадавши бісову потвору Посередника. За дверима почулися швидкі дрібні кроки.

Нарешті, двері дома 221В прочинилися, і на порозі виникла невисока сива леді.

Уважно оглянувши трійцю молодих джентльменів, вона стримано кивнула:

– Вітаю!

– Добрий день, пані Хана, – після невеличкої паузи привітався Сашко.

Кирило мовчав, напружено дивлячись на домогосподарку.

– Мене звати Хадсон, – відповіла та. – Міссіс Хадсон, до ваших послуг. Якщо ви прийшли по оренду кімнати.

– Так, ми саме для цього прийшли, – порушив мовчання Холмогоров. – А мій приятель, він... мабуть сплутав вас з кимсь.

– Але ви ж говорили, пане Холмс... – втрутився Хеміш.

– Я мабуть помилився! Ви дозволите? – звернувся Кирило до літньої леді.

– Заходьте, – кивнула та і непомітно від Хогса підморгнула Сашкові.

– Що за цирк ви тут влаштували, пані Хано?! – роздратовано прошипів той, проходячи повз неї. – Як ви тут опинилися? А! Міг би і не питати. Знову витівки Посередника!

– Проходьте, – повторила пані місіс Хадсон.

Хлопці увійшли у передпокій і роззирнулися. Домогосподарка зайшла за ними.

– На першому поверсі – кухня, вітальня і одна спальня. На другому – дві спальні і маленька вітальня. Вирішуйте самі, хто з вас яку кімнату займе.

– Ми тут ненадовго, – сказав Хогс.

– Сподіваюсь, – додав Сашко.

– А що з оплатою? – спитав Хогс.

Міссіс Хадсон тільки покачала сивою головою:

– Спершу чай. Тим більше, вже наближається п'ята година. Про платню поговоримо згодом.

– Ми з Вартовим займемо кімнати на другому поверсі, – сказав Кирило. – Зустрінемося через півгодини на файв'о'клок. – І він почав підніматися сходами.

Хогс знизав плечима і повісив свій дерстокер на гачок у передпокої. Домогосподарка зникла на кухні, а Сашко, очманілий від такого швидкого перебігу подій, рвонув слідом за Кирилом.

– Агов, пацан! Що тут, в біса, відбувається?!

Кирило стрімко озирнувся, вхопив Сашка за руку і різко втягнув у кімнату. Захлопнув двері, і тільки після цього зашипів:

– Тш-ш! Не галасуй!

– Ти здурів?! – обурився Сашко, видираючись. – Що ти, в біса, коїш?!

– І що ж я кою? – хижо примружився Кирило.

Сашко схопився за голову і впав у крісло, що дуже влучно опинилося посеред кімнати.

– Ти справді не розумієш, що тут відбувається? – тихо спитав він друга, що став біля вікна, сунувши руки в кишені і витягнувшись, немов голоблю проковтнув. – Лондон, Бейкер-стріт 221В, нарешті – місіс Хадсон і... Звіть мене Холмсом, містер Хогс! – відчайдушно передражнив він.

– То й що? – не дуже дружелюбно перепитав Кирило.

– Ти вважаєш це грою?! – знов вибухнув Сашко. – Ти всерйоз вирішив, що можеш переграти Посередника? Що можеш розважитися тут за його милістю і не сплатити по рахунках?! Онде з'явилася і пані Хана! Ти бачиш, що вона на його боці?

– А ти? – все так же напружено спитав Кирило, вперто дивлячись у вікно.

– Що – я?

– Ти – на чиєму боці?

– Та на твоєму ж, бовдур!!! Але...

– Але?! – Холмогоров повернувся до Сашка, дивлячись на нього із непідробною люттю. – Ну, дякую!

– Ти що, справді хочеш спаскудити своє життя заради цієї гри у великого детектива? – суворо спитав Сашко. – Тобі не обридло робити вигляд, що нічого дивного не відбувається?

Кирило сіпнув плечем.

– Не драматизуй.

– Я не драматизую. Я просто бачу до чого це все призведе! А ти – ні.

– Хочеш сказати, що я бачу, але не спостерігаю? – іронічно спитав Кирило.

– Та припини вже шпарити цитатами з Конан Дойля!!!

– Я... – Кирило розсіяно заморгав. – Я не помітив, чесно кажучи! Слухай, – він зробив широкий крок до друга, нависнувши над ним, – давай просто розкриємо справу, а вже потім поговоримо про все інше.

– Сядь, не стовбичь, – зітхнув Сашко. – Господи, ну за що це мені?! Ти зараз, як мале цуценя, що вчепилося в нову іграшку! Геть шалений від азарту! Тебе ловлять на твої слабкості, пацан.

– В мене немає слабкостей, – огризнувся Кирило, але Сашко помахом руки відсторонив цю дурницю.

– Посередник! Ось хто головний гравець в цій історії. І Пані Хана, чи місіс Хадсон, як вона тут себе називає, йому допомагає. А ти – ти лише здобич.

– Маячня, – фиркнув Кирило, повертаючи собі самовпевненість. – Я просто гарно роблю справу детектива, на відміну від того ж Хогса. Маю дещо важкуватого замовника, згоден. Але його проблеми мене не обходять.

– Який же ти самовпевнений йолоп! – кинув Сашко, і Кирило миттєво ображено набурмосився. – Добре, – здався Сашко. – Нехай буде по-твоєму. Завжди – по-твоєму! – він майже у розпачі вдарив кулаком по бильцю крісла. – Але ми ще повернемося до цієї розмови. Не думай, що я тобі так подарую!

– Я згодний! – неабияк зрадів Кирило закінченню цієї важкої розмови. – Ходімо донизу, чай остигає. До речі, в мене є план.

У вітальні на першому поверсі вже був накритий невибагливий стіл для справжнього англійського файв'о'клоку. З кавником, печивом та вазочками з варенням. За ним сиділа пані Хана, вона ж місіс Хадсон, вона ж можливий таємний агент Посередника і просто – приємна літня жінка.

– Рада вас бачити знову, хлопчики! – вона підвелася і обійняла Кирила, а за ним і почервонілого Сашка. – Поки до нас не приєднався мій третій квартирант, хочу попросити вибачення насамперед у вас, пан Вартовий, за той спектакль, що була вимушена розіграти при нашій зустрічі, – вона привітно посміхнулася Сашкові. – У вас, пан Холмогоров, вибачення просити не буду.

– В цьому немає потреби! – засміявся Кирило. – Невже ви тримаєте мене за дурня, пані Хана?