– Ти і не помітив, – засопів Кирило. – Здогадався?

– Застосував дедукцію! Давай сюди!

– Що, всі? – неабияк засмутився детектив.

– Та не гроші, йолоп! Їх можеш лишити собі. Дай мені мапу Лондону!

– А, це! – Кирило з полегшенням поліз у кишеню піджаку, і раптом зупинився: – Тільки з поверненням! Вона мені ще стане у нагоді!

– Не блазнюй! – розлютився Сашко. – Не тільки в тебе бувають гарні ідеї, звикни вже до цього!

Детектив норовливо відкрив було рота, але чомусь передумав сперечатися і мовчки витяг з кишені згорнуту в декілька разів мапу міста.

– Дивіться, хлопці, – Сашко розстелив мапу на столі. – Пекарня Хогса знаходиться тут. – Він ткнув пальцем у карту на розі Мерілебон-роуд і Бейкер-стріт. – Тут, – палець перемістився на півмилі правіше, – будується нова станція метро «Регент-парк». – А тут, – палець вказав на точку майже поряд з пекарнею, – вже існуюча станція «Бейкер-Стріт», до речі, перша у світі. Як думаєте, що повинно з'єднувати ці станції?

– Підземний тунель, – прошепотів Хеміш Хогс.

– Підземний тунель, що наразі будується, – виправив його Кирило. – Ось вам і штукатурка зі стелі, Хогс! – Визнаю, – звернувся він до Сашка, – іноді тобі вдається міркувати досить логічно. Звісно, це мене дивує!

– Ви ніколи не думали викликати його на дуель, Алекс? – Хогс несхвально дивився на кучеряву маківку детектива, що схилився над мапою і більше геть ні на що не звертав уваги. – Я міг би бути вашим секундантом.

– Дати йому прочухана? – стенув плечима Сашко. – Це я завжди встигну.

– Кулачний двобій, розумію... – кивнув Хогс. – Це дуже чемно, а ви – справжній джентльмен! Моя пропозиція щодо секунданта лишається в силі.

– А це що? – Кирило підняв очі від мапи. Його палець був посередині між пекарнею і рестораном, де вони зараз знаходились.

Хогс зацікавлено перегнувся через стіл.

– Дайте подивитися, пане... Холмос-го...

– Коротко кажучи, Холмс, – буденним тоном виправив його Кирило і ледь помітно підморгнув Сашкові, який ледь кавою не вдавився від такого нахабства.

– Це музей воскових Фігур мадам Тюссо, – сказав Хогс. – Він не так давно переїхав сюди з Бейкер-Стріт.

– Ага, – задоволено мугикнув Кирило. – А ось і наш привид намалювався!

– Та ну! Облиш! – недовірливо сказав Сашко. – Ти хочеш сказати...

– Невже ви думаєте, що якась з воскових фігур музею ходила вночі моєю крамницею?! – обурено вступив Хогс.

– А чом би й ні? – Кирило із задоволеним виглядом відкинувся на стільці. Схоже, ідея йому сподобалася. – Такий собі утікач від жалюгідного буденного життя експонатів.

– Ти ж не віриш у привидів! – обурився Сашко.

– Так, – коротко відповів детектив. – Але, якщо ми відкинемо все неможливе, те, що залишиться, яким би неймовірним воно не здавалося, і має бути правдою.

– Гарна сентенція! – захоплено вимовив Хогс, поки Сашко очманіло кліпав очима на приятеля.

– Занотуйте, – недбало кинув Кирило.

– Похизувався? Тепер давай по-людськи.

Холмогоров театрально позіхнув, покосився на кулак, який показав йому Сашко, і перейшов до пояснень.

– Отже, панове шукачі пригод, які в нас є факти? З недавнього часу в крамниці Хогса відбуваються незрозумілі речі. Зі стелі валиться штукатурка – але цьому ми вже знайшли логічне пояснення, а хатою вештається привид у брудному простирадлі і згодом – розчиняється у повітрі.

– Зникає у стіні, – прискіпливо поправив його Хогс. – І він був досить пристойно, хоч і яскраво, вдягнений.

– Так. Деталі мають значення.

– Ти сьогодні так і сиплеш цитатами, – їдко сказав Сашко.

– О! Ти помітив? – Кирило посміхнувся. – Маю вас розчарувати. Ніякого логічного пояснення другій загадці наразі в мене немає. Але! – він рвучко перехилився через стіл, – невже ви справді вірите в такі збіги?

Сашко і Хогс перезирнулися.

– Не знаю, – Хогс нервово потер довгого носа, – але маю погодитися з вами, пане Холмс, на збіг це не схоже.

– А на що це схоже? – спитав Сашко.

– А схоже на те, що, наш бідолашний пекар, сам того не відаючи, опинився в центрі невідомих і небезпечних подій ще до того, як зв'язався з Посередником. А ми з тобою, Сашко, повинні з'ясувати, що це за події. І саме для цього ми тут! – Кирило прийняв гордовитий вигляд, як і завжди, коли був впевнений в своїх висновках.

– Ну не знаю... – засумнівався Сашко. – Ти буваєш таким самовпевненим індиком! Думаєш, що справді викрив плани Посередника?

Кирило лише коротко хмикнув.

– Що ж, – сказав Хогс. – Я згодний прийняти вашу допомогу, панове. Бо твердо вирішив позбутися будинку. А без прояснення історії з привидом це неможливо. Чи можу я запропонувати вам ночівлю?

– Так, – відповів Сашко.

– Ні, – рішуче заперечив Кирило. І під здивованими поглядами обох пояснив: – Це небезпечно.

Хогс іронічно хмикнув, і Холмогоров одразу ж вибухнув:

– Не фиркайте, бовдуре! Кажучи про небезпеку, я у першу чергу мав на увазі вас!

– Що ви собі дозволяєте?! – обурився Хогс, підхоплюючись на ноги. – Знаєте, пане Холмс, я маю всі підстави вважати, що впораюсь із своєю справою без вас!

– Знаєте, пане Хогс, я теж маю всі підстави вважати, що впораюсь з вашою справою без вас, – іронічно заперечив Кирило. – Сідайте! – різко додав він, і Хогс слухняно сів. – Ви справді хотіли змінити свою пекарню на кар'єру детектива? З таким маленьким і неповоротким мозком?! Ви не розумієте, що комусь ви добряче заступили шлях?! Це вчора вас трохи полякали привидом у ночі, щоб ви зникли з будинку і не відсвічували, а сьогодні, якщо ви натяку не зрозуміли, приб'ють і закопають без зайвого галасу!

– Він правий, – втрутився Сашко. – Він – зухвалий гівнюк і часто поводиться нечемно, але зараз він правий, Хогсе!

– Чому я взагалі вас слухаю? – пробурмотів той, втупившись в чашку з чаєм.

– Бо ми вам потрібні, – відрубав Холмогоров.

– Я не ваш клієнт.

– Наш клієнт – Посередник. Він же, за сумісництвом, ваша остання надія на продаж будинку і спокійне життя в майбутньому.

– З чого ви взяли, що мені потрібне спокійне життя? – з викликом спитав Хогс. – Я, може, сам в хотів розгадати цю загадку!

Кирило скривився, як від зубного болю, а Сашко покачав головою:

– Боюся, одному це вам не під силу.

– Ну? – звернувся він до Кирила. – То де ми будемо ночувати, розумник?

– Як це – де? – здивувався той. – Ну звичайно ж, на Бейкер-стріт!

– Звідки ви все знаєте? – здивувався Хогс, поки Сашко очманіло кліпав очима. – Буквально на днях я читав у газеті, що поряд з моєю пекарнею на Бейкер-Стріт купила будиночок літня леді, і тепер здає там в оренду кімнати. Оскільки купила вона його нещодавно, думаю, що вільні кімнати в неї ще не закінчилися.

– Буду радий бачити пані Хану! – засміявся Кирило.

– А це ти з чого взяв? – Сашко вже втомився дивуватися.

– Поб'ємося об заклад?

– Ще чого! Обійдешся!

– Як скажеш!

– Про що це ви? – Хогс ніяк не міг припинити дивуватися.

– Про нашу давню знайому. Ходімо, – Кирило кинув на стіл гроші і попрямував до дверей, не дуже турбуючись, чи йде за ним взагалі хоч хтось. Хогс і Сашко перезирнулись і рушили за ним.

Не встиг Кирило вийти на вулицю, як дорогу йому заступив брудний волоцюга.

– Містере, подайте пені бідоласі! На корку хліба! Подайте!

– Бог подасть, – гидливо кинув Кирило. – Хоча... – Він зупинився, риючись у кишені, і, користуючись тим, що Сашко і Хогс трохи затрималися у приміщенні, рвучко нахилився до волоцюги. Той, на диво, не відсахнувся.

– Тримайтеся подалі від пекарні на Мерілебон-роуд, містере, – погрозливо прошепотів він майже у саме холмогрівське вухо.

– З чого б це? Я заважаю чиїмось планам?