Невдалі крадії вирячилися на детектива, розкривши рота.
– Хто ви в біса такий?! Як ви визнали?! – вигукнув волоцюга.
Кирило розплився в задоволеній посмішці.
– Холмс. Я – Шерлок Холмс.
– Бонд. Джеймс Бонд, – тихо пробурмотів Сашко. – Хвалько!
І отримав невдоволений погляд від друга.
– Ви вчасно, Холмсе, – долинуло з кута. – Але все ж таки трохи запізнилися.
– Здається, полонений оклигав, – посміхнувся Холмогоров. – Чого це я запізнився?
Хеміш Хогс із стогоном сів і схопився руками за голову.
– Біллі, ти мерзотник! – повідомив він своєму помічникові. – Розв'яжи мені руки! – Хлопчик мовчки виконав наказ. – Тебе звільнено!
– Легко відбувся, – вишкірився волоцюга. – Чи не хочеш розповісти поважним панам, як все було насправді? Я не маю наміру самотужки вигрібати за всіх!
Кирило повернувся до юнака і виразно підняв брови. Біллі зіщулився.
– Я розповім, – сказав Хогс, розминаючи долоні. – Цей маленький покидьок влаштувався до мене помічником кілька тижнів тому.
– Бо будівництво тунелю вже почалося, і план пограбування банку саме дозрів, – перебив його Кирило, – і Біллі...
– Мовчить! Я перший здогадався! – повернув собі слово Хогс. – Поки ви пили чай на Бейкер-Стріт, я поміркував, хто у мене у сусідах, і до чого тут може бути будівництво метрополітену...
– І тоді згадали про банк в сусідньому будинку...
– Через будинок...
– Неважливо...
– Деталі важливі, містер Холмс! Я пішов сюди, щоб захопити всю банду на гарячому...
– Один і без зброї. Я казав – ви не дуже розумний, як для детектива, Хогс!
– У мене був револьвер!
– Запальничка!
– Ні! В шафі в спальні був справжній револьвер!
– Але до спальні ви не дійшли.
– Так! Бо отримав по голові! Але все ж таки я перший...
– Бо головою – треба думати, а не отримувати по ній, містере Хогс!
– На що ви натякаєте, містере Холмс?!
– Хлопці, ви такі кумедні, – втомлено сказав Сашко. – Але ж нам треба якось вибиратися звідси, поки не з'явилися інші члени банди.
Постріл в пітьму
Детективи замовкли, але пропалювати один одного обуреними поглядами не припинили. Сашко подумки знову згадав незлим тихим словом Посередника, який підступно підкинув йому цей дитячий садок на прогулянці, і спитав:
– Що будемо робити з цими двома? – він кивнув на Біллі і його старшого товариша.
– Зв'яжемо, – не довго думаючи, відповів Хогс. – Вартуйте їх, а я піднімусь на гору і викликаю поліцію. Ми тут гарненьку справу для них розкрили.
– Ми?! – неабияк обурився Кирило. – Оце так маєш!
Біллі розридався в голос, а волоцюга, обравши слушну мить, кинувся на Хогса, звалив його з ніг, та миттю зник в глибині тунелю.
– Стій! – заволав Кирило, хапаючись за револьвер, але було пізню. – От бачите, що ви наробили, Хогсе! – обурився він. – Ви хоч щось можете зробити нормально?!
Хогс піднявся, обтрусив одяг, та хмуро відповів:
– Це через те, що ви весь час вихваляєтеся, Холмс! А це неабияк нервує.
– Ні, ти чув? – Кирило повернувся до Сашка. – Я його нервую, виявляється! А я вважав, що рятую.
– Чув. Припиніть вже, обоє! – гарикнув Сашко. – Через ваші дурні сварки вся справа йде шкереберть! Свідка ви вже проґавили. То може відпустите і малого?
– Особисто я – згодний, Кирило опустив зброю. – Я б його відпустив під три чорти! Пограбування відкладається на невизначений час, бо той волоцюга точно попередить своїх подільників. До речі, готовий укласти парі на пляшку гарного віскі, що той, хто за цим стоїть, працює на будівництві метрополітену. І він там велика шишка. Що скажете, Хогсе?
– Приймаю парі, – жваво відгукнувся той. – Думаю, ця банда грабіжників просто втерлася в довіру керівництву і найнялася звичайними робітниками.
– І хто ж це? – поцікавився Сашко.
– Гадки не маю! – одночасно відповіли обидва детективи.
– Але я з'ясую! – додав Кирило.
– Ні, я з'ясую першим, – заперечив Хогс.
– Ви нестерпні! Обидва! – обурився Сашко.
– Я можу йти? – боязко спитав Біллі.
– Ти можеш бігти, поки я не навісив тобі копняків для швидкості, – розсердився Хогс.
Хлопчина підхопився на ноги і теж зник у пітьмі тунелю. Кирило, Хогс і Сашко залишилися на самоті.
– Ходімо, – кивнув Кирило. – Треба підніматися нагору, в будинок, і викликати нарешті поліцію. Думаю, офіційне розслідування «Скотланд Ярд» поставить крапку в нашому парі, Хогс.
– Підтримую, – кивнув той.
Хогс, незадоволено потираючи потилицю, яка ще свербіла після невдалою спроби самотужки затримати банду грабіжників, пішов вперед.
Кирило і Сашко йшли трохи позаду, тримаючи зброю напоготові.
– Власне, – тихо сказав Сашко, – тут вже все зрозуміло, генію, чи не так?
– Що саме тобі зрозуміло? – розсіяно відгукнувся Кирило.
– Я маю на увазі, що цю справу розкрито, – Сашко трохи розсердився на його демонстративну нетямущість.
– Я б так не сказав. І я, і я Хогс, виказали декілька припущень. Деякі з них підтвердились, деякі – ще під питанням.
– До речі, як ви знали про сторожа музею Мадам Тюссо, Холмс? – спитав Хогс, що мимоволі прислухався до їхньої розмови.
– Постріл в пітьму! – Кирило був явно задоволений питанням. – Коли я почув про дивно одягненого привида, то логічно припустив, що одяг може бути театральним, або музейним, реквізитом. А коли почув про музей воскових фігур, який нещодавно переїхав на вашу вулицю...
– Але чому саме – сторож?
– Чесно кажучи, це перше, що спадає на думку. Це міг бути будь-який працівник музею. Але на такі авантюри зазвичай погоджуються люди низького соціального статусу – як отой ваш хлопчик Біллі...
– Зрозуміло. Так би й сказали, що навмання!
– Ні, то була дедукція.
Сварка в підземеллі
– І все ж таки справу розкрито! – вперто повторив Сашко. – І Хеміш Хогс знайдений. Ми саме на це і підписувалися. Все! Ти допоміг Посереднику. Його кандидат – живий і здоровий. Хай тепер робить з ним, що хоче! – Кирило вперто задер підборіддя, не відповідаючи. – О-о! Так я і думав! Тепер тобі цього вже не достатньо! І що далі? Повернемося на Бейкер-Стріт до місіс Хадсон? Допоможемо «Скотланд Ярду» розставити крапки над «і»?
– Чом би й ні? – відвів очі Кирило.
– Чом би й ні?! – вибухнув Сашко. – Я обіцяв Посереднику, що голову йому відкручу, якщо він знову спробує нас надурити! Але зараз мене дуриш ти!!!
Він зупинився, Кирило – також. Хогс, нічого не помічаючи, продовжував йти по тунелю.
– Не влаштовуй мені тут істерику! – процідив Кирило, нависнувши над другом. Сашко мимоволі подумав, що той вже не в перший раз, і мабуть цілком свідомо, використовує їх різницю в зрості. – Зараз ми тихо й спокійно виберемося з цієї нори, викличемо копів і дамо свідчення. Сподіваюсь, я зрозуміло пояснюю? А вже потім поговоримо про всі твої побоювання, і про те, хто кого і навіщо дурить. Хочеш – на Бейкер-Стріт, а хочеш – у будь-якій іншому місці. Думаю, Посередник до нас залюбки приєднається.
– Ого! – Сашко відступив на крок, з подивом роздивляючись друга, який раптом вдався йому таким чужим. – То ось як ти заговорив?
– А що мені з тобою робити?! Я не можу прямо зараз дістати тобі з-під землі Посередника й вимагати в нього, щоб він відправив нас додому! До речі, ми і так під землею.
Кирило рвучко розвернувся і поквапився наздоганяти Хогса. Сашко вперто стояв, тримаючи у кишенях стиснуті кулаки, поки ті двоє не зникли за рогом. Він розумів, що поводиться не дуже розумно. Як ідіот поводиться, відверто кажучи. Але не міг заставити себе рушити з місця. Поведінка Холмогорова неабияк зачепила його. Здається, Кирило робив все, щоб залишитися тут, в Лондоні, якомога довше. І всі його обіцянки, які він давав Сашкові раніше, не вартували й ламаного шелягу.
