– Стоп! – здійняв руку Сашко. – Я геть заплутався! Хто до кого приходив, хто куди зникав?

– Привид декілька разів навідувався до пекарні... – почав терпляче пояснювати Посередник.

– Якої ще пекарні?!

– Яку тримає Хогс.

– То він пекар, чи детектив?!

– Був – пекарем, а стане – детективом, якщо, звичайно, ви його знайдете.

– На біса його шукати, того пекаря, – знизав плечима Кирило, – якщо він спекся, даруйте за таку алегорію, на першому ж простому завданні! Краще пошукайте собі іншого кандидата.

Настрій Кирила значно покращився, коли він почув, що конкурент – не такий вже й вправний!

– Мене цілком влаштовував цей! – набундючився Посередник. – Крім того, привид...

– Привидів не існує!

– Сперечатися не буду, пане Холмогоров, але були свідки, яки теж його бачили, і знаєте що? Я знаю, хто цей привид! – Посередник поліз у кишеню і виклав на стіл пачку газетних вирізок. – Ось, дивіться!

На фото був молодий хлопець середнього росту та статури, але з такою кудлатою рудою шевелюрою і таким видатним носом, що це відразу ж кидалося в очі.

– Погодьтеся, його важко з кимсь сплутати!

– Тут написано, що це – випадкова жертва! – Кирило гарно володів англійською, тому без проблем прочитав текст. – Його вбито при спробі пограбування будинку. Кому і навіщо знадобилося грабувати пекарню?

– Ходили чутки, що замість неї збираються відкрити ювелірний магазин. Можливо, грабіжники вирішили, що в будинок вже завезли майбутній крам. І тоді ж було вбито випадкового відвідувача – їм виявився актор початківець Террі Вільямс. Але найголовніше – не це, пан Холмогоров, – Посередник мав вигляд кота, що нарешті дістався до сметани, – а те, що ви бачите, але, нажаль, не спостерігаєте!

Сашко подумки вхопився за голову. Круглий маніпулятор поцілив просто в яблучко! Бо заради того, щоб довести, хто тут самий розумний, пацан може утнути будь-що!

Кирило гордовито задер голову.

– І що ж я, по-вашому, не спостерігаю?

– Якого року ця стаття? – спитав Посередник. – І в якому році мешкає Хогс?

– А ви не говорили, де здибали цього Хогса! – Сашко зробив спробу хоч трішки пом'якшити удар по холмогорівському самолюбству, але марно.

– Хеміш Хогс мешкає в Лондоні наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя, це очевидно! – Кирило знову відвернувся до вікна, глибоко засунувши руки в кишені.

– Ну, мені ось це зовсім не очевидно, – пробурмотів Сашко і теж підійшов до вікна. Вулицю швидко затягував густий туман. Сусідній будинок вже розчинився в щільному сірому мареві.

– Отже уявіть моє здивування, – м'яко сказав Посередник, – коли до звичайної лондонської пекарні почав навідуватися привид актора, який на той момент ще не народився, і якого вб'ють на тому самому місці лише п'ятдесят років потому. Ви б зацікавилися такою справою, пане Холмогоров?

– Думаю, що так, – крізь зуби процідив Кирило.

– От і я зацікавився! Крім того, мені все ще потрібен детектив. І я домовився з Хогсом. Він спробував вистежити того привида і зник! – Посередник розвів руками. – Тому я знову прийшов до вас!

– От радість! – не втримався Сашко.

– Допомогти мені знайти Хогса, то і в ваших інтересах, Олександре! – Посередник говорив м'яким вкрадливим тоном, що ніби гіпнотизував хлопців. – Ви ж розумієте, якщо в мене нарешті буде свій детектив, я залишу вас у спокої назавжди.

– Ви вже обіцяли це в будинку Септера!

– І я виконав обіцянку! Але саме ви, Олександре, сьогодні покликали мене!

– Та не покликав, а лише згадав! Як чорта згадують!

– Але ж я не чорт! І тепер мені потрібна згода не лише Кирила, але і ваша.

– Так, я поставив таку умову в останній раз, – кивнув Кирило.

– В передостанній, – прискіпливо виправив його Посередник.

– Передостанній?! – підняв голову Сашко. – Тобто, ти бачився з ним ще раз?

– Ми говорили на дачі у професора Моріарті, поки не з'явився ти з поліцією, – вичавив з себе Кирило.

– І ти мені нічого не сказав?!

– Я думав, мені це примарилося...

– Ні, пане Холмогоров, ви так не думали, – сумно похитав головою Посередник. – Але то вже ваші особисті справи! То що? Ви допоможете мені?

Сашко тоскно подивився за вікно, де вився сірий туман десь і колись, ніби вичікуючи на його рішення. Перевів погляд на Кирила, який аж тремтів від нетерпіння кинутися з головою в нові пригоди, і зрозумів, що це єдиний розумний вихід.

Посередник дійсно ніколи не бреше. Сашко дійсно покликав його сам. І Посередник дійсно відчепиться від них, якщо знайде Кирилу заміну. Треба ризикнути. Інакше це не закінчиться ніколи. Сашко ледь помітно опустив вії, і Холмогоров одразу ж випалив:

– Я згодний!

Посередник навіть не глянув в його бік. Він очікувально дивився на Сашка. Той зітхнув і твердо вимовив:

– Я теж!

І туман десь і колись ринувся в кімнату, миттю заполонив її і занурив хлопців зовсім в іншу реальність.

– Розташовуйтесь зручніше! – сказав Посередник. – Сподіваюся, тут нам запропонують справжній англійській чай.

Кирило і Сашко роззирнулися. Ще хвилину тому вони були у власній вітальні, а зараз сиділи за столом з картатою скатертиною у невеличкій і затишній кав'ярні.

– Нічого собі! – присвиснув Сашко. – Швидко! Ви б хоч раз дали валізу зібрати, Посереднику!

– Все за рахунок замовника, – той лагідно посміхався та із задоволенням сьорбав чай з великої чашки.

– Май на увазі, це – останній раз, пацан! – Сашко повернувся до Кирила, який насилу зберігав непорушний вигляд. – Останній раз, коли я пішов у тебе на поводу! Чого щиришся? Задоволений?

– Так, – Кирило все ж таки не втримав посмішки. – Дуже задоволений!

– І вже точно буде спокійніше, ніж витримувати напади хандри у пана Холмогорова, – підморгнув Сашкові Посередник.

– Ну добре, – Сашко роздратовано відсунув стілець і різко піднявся, – Якщо вже вийшло по-вашому, то годі тут сидіти! Ходімо шукати привида. Чи кого там ми підрядилися знайти? Хеміша Хогса? Та яка, в біса, різниця...

– Оце я називаю діловим підходом! – із захопленням вигукнув Посередник.

Але, – Сашко раптово зробив крок впритул до нього і міцно стиснув за плече, – якщо на цьому знову все не закінчиться... Якщо ви знову знайдете спосіб нас надурити... Я вб'ю вас, Посереднику! Я ще не знаю як, але я знайду спосіб, клянуся!

– Це буде дуже справедливо, – Посередник скривився від сашкової залізної хватки і обережно вивільнився. – Проте, вам немає чого турбуватися, Олександре! Я ніколи не брешу і завжди виконую домовленості.

Сашко відпустив Посередника і пішов до виходу, не звертаючи уваги на дещо розгубленого Кирила, який широким кроком поспішив слідом. Посередник дріботів останнім.

– Де ми? – спитав Сашко, оглядаючи вузьку вулицю, вимощену бруківкою. Три, чотири і п'ятиповерхові будинки стояли впритул один до одного.

– Мерілебон-роуд, – коротко відповів Посередник.

– Це – серце Лондону! – захоплено видихнув Кирило. – Агов, докторе, ти ж завжди хотів побачити Лондон! – він штрикнув ліктем Сашка.

– Вгамуйся, пацан! Ми тут заради діла, а не розваг!

– Ходімо до пекарні, – нетерпляче сказав Посередник. – Там ви зможете зорієнтуватися на місці злочину.

– Не факт, що саме там – місце злочину, – Кирило швидко обігнав своїх менш довгоногих супутників. – Гасаючи за привидом, Хогс насправді мав змогу зникнути будь-де! Викрали? Пхе! Кому міг знадобитися цей нехлюй? Хіба що, все тому ж привиду? Але...

– Самі побачите, – обірвав Посередник розлогі міркування детектива. – Та не біжіть ви так, пане Холмогоров, я вже захекався! – він зупинився і витер спітнілого лоба. – Ми прийшли.

– Хм... – Кирило не поспішав заходити всередину і заходився оглядати будинок ззовні. – Не схоже, що помешкання лишилося без власника.

– З чого ти це взяв? – Сашко і собі підійшов ближче. – Здається, двері зачинено.