Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

– Так, але, – Кирило вказав на вітрину, – дивись, тут свіжа перепічка.

– Дійсно! – Сашко підійшов ще ближче, майже ткнувшись носом у скло. – А може, в нього є помічники, у цього Хогса? Посередник?

– Є, – не став заперечувати той. – Кілька хлопчиків, які розкладають товар на полиці та відносять його постійним покупцям.

– Може це вони?

– Може, – Кирило ще раз ретельно оглянув вітрину. – Проте давайте вже зайдемо.

– Але ж двері зачинені... – зауважив Сашко. – Упс... Посереднику?! Де це ви так вправно навчилися зламувати замки?

– Була така нагода, – просопів той, ховаючи в кишеню набір відмичок. – То ви заходите?

– Так, – Холмогоров відсторонив Посередника і зробив рішучий крок всередину. – Сашко, давай за мною.

Сашко переступив поріг і озирнувся. Невеличка акуратна хлібна крамничка, сходи на другий поверх, де, напевно, розташована квартира Хогса.

– Треба глянути, що там, – сказав він Кирилу, який вже заніс ногу над першою сходинкою.

– Стійте, де стоїте! – раптом роздалося зверху.

Хлопці одночасно підняли голови. З другого поверху, над перилами сходів, на них дивилося дуло пістолету.

Хеміш Хогс

– Хто ви в біса такі? – спитав різкий голос зверху. – І як сюди потрапили?

– А ви хто такий? – не розгубився Кирило, поки Сашко прикидав свої шанси обеззброїти невидимого поки що супротивника. – До речі, не раджу в нас стріляти, бо наш товариш за дверима вже викликав поліцію.

– Які нахабні грабіжники, – з тіні виступила висока фігура. Високий і стрункий чоловік з темним, гладко зачесаним волоссям, тонким хижим носом і досить великими вухами, у довгому халаті, накинутому поверх штанів і сорочки. Пістолет він як і раніше держав наставленим на хлопців. – Я володар цієї крамниці – Хеміш Хогс. Попереджую, я служив в армії і вмію поводитися зі зброєю.

– От і слава богу! – полегшено позіхнув Сашко. – Тобто, ніхто нікуди не зникав, і ми можемо бути вільними.

– Стояти! – вигукнув Хогс, коли Сашко зробив крок до дверей. Кирило, проте, і не думав йти.

– Мені потрібні докази, що ви – Хеміш Хогс. Я – приватний детектив, і мені доручено розслідувати зникнення одного нікчемного пекаря.

– Та ми зараз запитаємо у Посередника, – Сашко повернувся до дверей, але там вже нікого не було. – Ах ти ж бісова потвора! – просичав він. – Кирило, він нас підставив!

– Очевидно, – тихо відповів Холмогоров. – Ти тільки-но зрозумів?

– Підставив і покинув?! Я точно його вб'ю!

– Ви геть здуріли? – втратив терпець Хогс. – Вдираєтеся до мене в крамницю, торочите щось про зникнення, але я повинен вам щось доводити?

– Саме так, – кивнув Кирило.

– І сховайте вже, заради бога, вашу запальничку, – додав Сашко.

Хогс помовчав, потім заховав пістолет в кишеню довгого темного халату.

– Хм... Мабуть ви справді детективи, якщо з такої відстані побачили, що пістолет не справжній, панове...

– Кирило Холмогоров, – коротко кивнув Кирило. – А це мій друг і помічник – Алекс Вартовий.

– Добре, проходьте, – Хогс, вочевидь, прийняв остаточне рішення і спустився на перший поверх до несподіваних гостей. – І розкажіть мені більш докладно про моє... хм... зникнення.

– Ну, – сказав Сашко, все ще озираючись на двері. – Ви зникли... – Кирило закотив очі, але промовчав, – а містер... Посередник...

– Це той ввічливий, але слизький, пан? – Хогс махнув рукою. – Проходьте, нумо! Так, я дійсно маю деякі справи з паном Посередником, але я нікуди не зникав. І я не розумію, до чого тут ви.

– Маєте справи? – примружився Кирило. – Я думаю, що ви працюєте на нього, Хеміш. Точніше кажучи – працювали.

– Цікаві висновки!

– Боюся, ви розчарували свого замовника, – Кирило проігнорував останню репліку.

– Що ти верзеш?! – процідив Сашко.

– Я в змозі виконати свої домовленості з ним, і не потребую помічників, – гнівно відрубав Хогс.

– Посередник вважає інакше, і запросив нас з приятелем, щоб виконати ваші з ним домовленості. Чесно кажучи, ви його дуже розчарували, Хогс. І я цим геть не здивований.

– Припини... – знову спробував вгамувати друга Сашко, але наразився на фірмовий холмогорівский шалений погляд, і мимоволі стулив рота.

– Ви хочете сказати, що Посередник розриває нашу угоду? – спитав Хогс.

– Саме так! Як ви взагалі вплуталися в його справи, пекарю?

– Послухайте, містер...

– Холмогоров.

– Так, я пам'ятаю, – Хогс вже близький до вибуху, але Кирила це геть не хвилювало. – До вашого відома, я не завжди був пекарем.

– Служили в армії, так я пам'ятаю.

Сашко бачив, що Кирило навмисно передражнює та дратує Хогса, але не міг зрозуміти, навіщо його друг так поводиться з англійцем.

– І коли в моїй крамниці стали відбуватися дивні речі...

– Які саме?

– Чому я повинен вам про це розповідати?!

Сашко зітхнув. Схоже, другий кандидат Посередника був ще більш впертий, ніж його ліпший друг.

– Хлопці, – примирливо сказав він. – Ми всі опинилися в одному човні. Той покидьок Посередник нахабно втік, перед тим звівши нас докупи. Чи не здається вам, що ми повинні діяти злагоджено?

– Ні, – знизав плечима Хогс.

– Не здається, – одночасно з ним стенув плечима Кирило.

Сашко закотив очі.

– Слухайте, ви, детективи! Запхайте свою пиху куди подалі і давайте вже розберемося з тією справою клятого привида, бо інакше я за себе не ручаюся!

Будинок з привидом

– Все почалося десь тиждень тому, – Хогс зручно вмостився в кріслі біля каміну в кімнаті на другому поверсі. Кирило і Сашко сиділи навпроти в не менш зручних кріслах для гостей. – В домі і в крамниці почали відбуватися незрозумілі речі. Для початку, якось ввечері зі стелі у крамниці ні с того ні з сього посипалася штукатурка.

– А що тут дивного? – здивувався Сашко. – До такого, буває, призводить рух транспорту.

– Якого транспорту? – перебив його Кирило. – Ти пам'ятаєш, взагалі, де ми? Карети й кеби тут землю трусять по-твоєму?

– А, дійсно, не подумав...

– Не розумію, про що ви! – Хогс вийняв з кишені халату люльку, – але, як на мене, осипання штукатурки – то дивно. А потім, наступним вечором, я побачив його.

Він замовк, розпалюючи люльку.

– Кого – його? – нарешті не витримав Сашко.

– Того чоловіка. У дивному одязі. В крамниці після зачинення. Я вирішив, що це злодій. Власне, я і про вас так подумав.

– Ви і зараз ще не до кінця полишили цю думку, – Кирило з цікавістю роздивлявся люльку в руках Хогса. – Хоча більше схиляєтеся до того, що ми трішки не сповна розуму... До речі, у вас немає ще одної люльки? Це... знаєте, заспокоює.

– Ти не палиш, ми домовлялися, – прошипів Сашко.

– Ми домовилися про цигарки, – нахабно відмахнувся Кирило. – Про люльку мови не йшло.

– Ви доволі спостережливий, – Хогс встав з місця і взяв з камінної полки ще одну люльку та кисет з тютюном. – Тримайте.

– Я – детектив, – нагадав Кирило і заходився набивати тютюн в люльку.

– Власне, я мабуть вже теж.

Кирило зміряв конкурента пронизливим поглядом.

– І як з вами сталася така біда, Хогсе?

– Ну, після того як той візитер розчинився в стіні...

– Що, даруйте, він зробив? – перепитав Сашко.

– Я не сказав? – здивувався Хогс. – Той чоловік у яскравому лахмітті, якого я застав у крамниці після її зачинення, він пішов просто в стіну. Це мене дещо налякало, чесно кажучи.

– Я б не сказав, що ви з лякливих, – зауважив Кирило.

– Це так. Але привиди... – Хогс пересмикнув плечима. – Власне, саме тоді я вирішив, що від будинку треба позбавлятися. Я і раніше хотів... Думав про зміну роду діяльності. Але виявилися, що це не так вже й просто. Якимось чином вістка про привида розповсюдилися містом, і тоді до мене з'явився цей пан – Посередник. Він зробив мені пропозицію: я вистежу привида, а він купує мій будинок.

34
{"b":"681482","o":1}