– Так, але, – Кирило вказав на вітрину, – дивись, тут свіжа перепічка.
– Дійсно! – Сашко підійшов ще ближче, майже ткнувшись носом у скло. – А може, в нього є помічники, у цього Хогса? Посередник?
– Є, – не став заперечувати той. – Кілька хлопчиків, які розкладають товар на полиці та відносять його постійним покупцям.
– Може це вони?
– Може, – Кирило ще раз ретельно оглянув вітрину. – Проте давайте вже зайдемо.
– Але ж двері зачинені... – зауважив Сашко. – Упс... Посереднику?! Де це ви так вправно навчилися зламувати замки?
– Була така нагода, – просопів той, ховаючи в кишеню набір відмичок. – То ви заходите?
– Так, – Холмогоров відсторонив Посередника і зробив рішучий крок всередину. – Сашко, давай за мною.
Сашко переступив поріг і озирнувся. Невеличка акуратна хлібна крамничка, сходи на другий поверх, де, напевно, розташована квартира Хогса.
– Треба глянути, що там, – сказав він Кирилу, який вже заніс ногу над першою сходинкою.
– Стійте, де стоїте! – раптом роздалося зверху.
Хлопці одночасно підняли голови. З другого поверху, над перилами сходів, на них дивилося дуло пістолету.
Хеміш Хогс
– Хто ви в біса такі? – спитав різкий голос зверху. – І як сюди потрапили?
– А ви хто такий? – не розгубився Кирило, поки Сашко прикидав свої шанси обеззброїти невидимого поки що супротивника. – До речі, не раджу в нас стріляти, бо наш товариш за дверима вже викликав поліцію.
– Які нахабні грабіжники, – з тіні виступила висока фігура. Високий і стрункий чоловік з темним, гладко зачесаним волоссям, тонким хижим носом і досить великими вухами, у довгому халаті, накинутому поверх штанів і сорочки. Пістолет він як і раніше держав наставленим на хлопців. – Я володар цієї крамниці – Хеміш Хогс. Попереджую, я служив в армії і вмію поводитися зі зброєю.
– От і слава богу! – полегшено позіхнув Сашко. – Тобто, ніхто нікуди не зникав, і ми можемо бути вільними.
– Стояти! – вигукнув Хогс, коли Сашко зробив крок до дверей. Кирило, проте, і не думав йти.
– Мені потрібні докази, що ви – Хеміш Хогс. Я – приватний детектив, і мені доручено розслідувати зникнення одного нікчемного пекаря.
– Та ми зараз запитаємо у Посередника, – Сашко повернувся до дверей, але там вже нікого не було. – Ах ти ж бісова потвора! – просичав він. – Кирило, він нас підставив!
– Очевидно, – тихо відповів Холмогоров. – Ти тільки-но зрозумів?
– Підставив і покинув?! Я точно його вб'ю!
– Ви геть здуріли? – втратив терпець Хогс. – Вдираєтеся до мене в крамницю, торочите щось про зникнення, але я повинен вам щось доводити?
– Саме так, – кивнув Кирило.
– І сховайте вже, заради бога, вашу запальничку, – додав Сашко.
Хогс помовчав, потім заховав пістолет в кишеню довгого темного халату.
– Хм... Мабуть ви справді детективи, якщо з такої відстані побачили, що пістолет не справжній, панове...
– Кирило Холмогоров, – коротко кивнув Кирило. – А це мій друг і помічник – Алекс Вартовий.
– Добре, проходьте, – Хогс, вочевидь, прийняв остаточне рішення і спустився на перший поверх до несподіваних гостей. – І розкажіть мені більш докладно про моє... хм... зникнення.
– Ну, – сказав Сашко, все ще озираючись на двері. – Ви зникли... – Кирило закотив очі, але промовчав, – а містер... Посередник...
– Це той ввічливий, але слизький, пан? – Хогс махнув рукою. – Проходьте, нумо! Так, я дійсно маю деякі справи з паном Посередником, але я нікуди не зникав. І я не розумію, до чого тут ви.
– Маєте справи? – примружився Кирило. – Я думаю, що ви працюєте на нього, Хеміш. Точніше кажучи – працювали.
– Цікаві висновки!
– Боюся, ви розчарували свого замовника, – Кирило проігнорував останню репліку.
– Що ти верзеш?! – процідив Сашко.
– Я в змозі виконати свої домовленості з ним, і не потребую помічників, – гнівно відрубав Хогс.
– Посередник вважає інакше, і запросив нас з приятелем, щоб виконати ваші з ним домовленості. Чесно кажучи, ви його дуже розчарували, Хогс. І я цим геть не здивований.
– Припини... – знову спробував вгамувати друга Сашко, але наразився на фірмовий холмогорівский шалений погляд, і мимоволі стулив рота.
– Ви хочете сказати, що Посередник розриває нашу угоду? – спитав Хогс.
– Саме так! Як ви взагалі вплуталися в його справи, пекарю?
– Послухайте, містер...
– Холмогоров.
– Так, я пам'ятаю, – Хогс вже близький до вибуху, але Кирила це геть не хвилювало. – До вашого відома, я не завжди був пекарем.
– Служили в армії, так я пам'ятаю.
Сашко бачив, що Кирило навмисно передражнює та дратує Хогса, але не міг зрозуміти, навіщо його друг так поводиться з англійцем.
– І коли в моїй крамниці стали відбуватися дивні речі...
– Які саме?
– Чому я повинен вам про це розповідати?!
Сашко зітхнув. Схоже, другий кандидат Посередника був ще більш впертий, ніж його ліпший друг.
– Хлопці, – примирливо сказав він. – Ми всі опинилися в одному човні. Той покидьок Посередник нахабно втік, перед тим звівши нас докупи. Чи не здається вам, що ми повинні діяти злагоджено?
– Ні, – знизав плечима Хогс.
– Не здається, – одночасно з ним стенув плечима Кирило.
Сашко закотив очі.
– Слухайте, ви, детективи! Запхайте свою пиху куди подалі і давайте вже розберемося з тією справою клятого привида, бо інакше я за себе не ручаюся!
Будинок з привидом
– Все почалося десь тиждень тому, – Хогс зручно вмостився в кріслі біля каміну в кімнаті на другому поверсі. Кирило і Сашко сиділи навпроти в не менш зручних кріслах для гостей. – В домі і в крамниці почали відбуватися незрозумілі речі. Для початку, якось ввечері зі стелі у крамниці ні с того ні з сього посипалася штукатурка.
– А що тут дивного? – здивувався Сашко. – До такого, буває, призводить рух транспорту.
– Якого транспорту? – перебив його Кирило. – Ти пам'ятаєш, взагалі, де ми? Карети й кеби тут землю трусять по-твоєму?
– А, дійсно, не подумав...
– Не розумію, про що ви! – Хогс вийняв з кишені халату люльку, – але, як на мене, осипання штукатурки – то дивно. А потім, наступним вечором, я побачив його.
Він замовк, розпалюючи люльку.
– Кого – його? – нарешті не витримав Сашко.
– Того чоловіка. У дивному одязі. В крамниці після зачинення. Я вирішив, що це злодій. Власне, я і про вас так подумав.
– Ви і зараз ще не до кінця полишили цю думку, – Кирило з цікавістю роздивлявся люльку в руках Хогса. – Хоча більше схиляєтеся до того, що ми трішки не сповна розуму... До речі, у вас немає ще одної люльки? Це... знаєте, заспокоює.
– Ти не палиш, ми домовлялися, – прошипів Сашко.
– Ми домовилися про цигарки, – нахабно відмахнувся Кирило. – Про люльку мови не йшло.
– Ви доволі спостережливий, – Хогс встав з місця і взяв з камінної полки ще одну люльку та кисет з тютюном. – Тримайте.
– Я – детектив, – нагадав Кирило і заходився набивати тютюн в люльку.
– Власне, я мабуть вже теж.
Кирило зміряв конкурента пронизливим поглядом.
– І як з вами сталася така біда, Хогсе?
– Ну, після того як той візитер розчинився в стіні...
– Що, даруйте, він зробив? – перепитав Сашко.
– Я не сказав? – здивувався Хогс. – Той чоловік у яскравому лахмітті, якого я застав у крамниці після її зачинення, він пішов просто в стіну. Це мене дещо налякало, чесно кажучи.
– Я б не сказав, що ви з лякливих, – зауважив Кирило.
– Це так. Але привиди... – Хогс пересмикнув плечима. – Власне, саме тоді я вирішив, що від будинку треба позбавлятися. Я і раніше хотів... Думав про зміну роду діяльності. Але виявилися, що це не так вже й просто. Якимось чином вістка про привида розповсюдилися містом, і тоді до мене з'явився цей пан – Посередник. Він зробив мені пропозицію: я вистежу привида, а він купує мій будинок.