Тристрам винайняв в іншому, розкішно-європейському, кінці Хартума на березі Нілу маєток із садочком. Переважно там було таке відчуття, ніби стояв спекотний літній день „au bord de la Seine“[123]. Сховавшись на своїй віллі, де міг спокійно „дозволити собі свою примху“, тим паче, що тут ніхто не має жодного наміру кпити з того, як поводиться громадянин Британської Співдружності, пишучи статті, якими він розраховував оплатити свою подорож, почав випробовувати використання „philosophie du boudoir“[124]. Ось, наприклад, протягом усього часу, поки він сидів за столом, пишучи статті, він примушував свою чорну рабинечку Джану сидіти за столом із членом свого хазяїна в роті, навіть тоді, коли він геть не стояв. Нехтування цим обов’язком передбачало наперед визначене, ніби за справедливим законом, покарання батогом: батожив двічі, якщо дівча хоч на одну мить, чи то за покликом природи, чи то через дівчачу неуважність, відірвалось від хазяйського довбня: звісно, кількість ударів неухильно зростає пропорційно силі непокори. Отак, уткнувши члена Джанні в ротик, Тристрам просиджував останні три години до обіду і аж до пізнього пообіддя (це були його робочі години). Майбутні покарання записувались у нотатник й увечері видавалися всі заразом. Дитина вважала таку поведінку цілком природною, тож і оком не кліпала, хоч який був привід чи хоч яка ххх: власне рабство вкоренилося у її свідомості. Й що більш покірно вона мирилася з тим, що вона рабиня, із болем та тортурами, побиттям, яке чинив над нею її хазяїн, тим жорстокішим та задоволенішим цей хазяїн ставав. Поза тим, він зрозумів, що дівчина без жодного здивування ставилася до перепадів його настрою та змін у поведінці.

Тристрам, певна річ, був із нею ввічливим, ласкавим і добрим, окрім часу, коли вирішував зайнятися своїми садистськими розвагами. Без жодного насильства, лише завдяки нагальному наказу, він переходив до своїх забав. Та й, власне, сама дівчинка ніколи не замислювалася, як же її „хазяїн“ може із доброго, майже співчутливого до її долі ставлення, якого вона раніше ніколи до себе не відчувала, так несподівано, під будь-яким безжальним приводом перетворюватись на карателя, що завдає їй ще безжалісніших додаткових покарань. Тристрам зауважив, що саме через це він знову ставав поводитися по-хазяйському, ба навіть церемоніально. Та так само природно, як дівчина ставилася до його жорстокості та покарань, вона сприймала і його доброту та увічливу прихильність: вона ані краплі не була йому за це вдячна, втім, зрештою, як і не відчувала образи за те зло, яке він заподіював їй. Під час їхніх сексуальних церемоній, які вона виконувала так само старанно, із почуттям гідності та навіть, прагнучи зробити якнайкраще, як діти виконують доручення чи обов’язки, які на них покладено, — годі було зрозуміти, які думки сновигають у її голові. Вона вже не була така гарна, як тоді, коли він уперше побачив її на балконі готелю „Національ“, вона змарніла, змиршавіла, посмутніла: лише так опосередковано виявлялися її почуття. Коли він карав її, дівчина, як належить, спочатку кричала й плакала, а потім різко замовкала. Коли чоловік, перервавши свої церемонії, був у гарному гуморі й добре з нею поводився, вона не виявляла до нього жодних почуттів. Лише коли дівчина їла, в її очах світилося пожадливе блаженство. Врешті-решт, Тристрамові це теж впало в око. Тоді до його церемоніалу увійшло ще й „позбавлення рабині їжі“. Вчинивши так уперше, Тристрам відчув неабияку насолоду. Того дня вона насправді перед ним нічим не завинила й, відчуваючи, як завжди, тиху радість, подумки вже передчувала, як смакуватиме усі ті чудові страви, які подають у домах багатіїв, коли, не встигла Джана й рота розкрити, як хазяїн суворо забрав миску з-під носа, як „Коли творив свій суд Юпітер-пан“ (4)[125], додатково караючи її за ранкові провини. Серед її обов’язків було також ретельне купання Тристрама у великій ванні у лазничці колоніального стилю: саме того ранку вона не виявила достатнього старання, коли терла йому член та анус. Коли він уперше відібрав у неї її собачий харч, він помітив у її очах розпачливе розчарування й те, як вона поглянула на нього спідлоба, майже болісним поглядом. Віднині навіть те, чи погодують її, залежало від непередбачуваної волі хазяїна, проте Джана змирилася з цим, як і з рештою.

Усе це тривало лише кілька днів. Тристрам, як уже цілком зрозуміло, був зовсім позбавлений шляхетності. Отож, недовго поекспериментувавши над своїми садистськими розвагами, рішуче налаштований пронести спогад про цей досвід через усе життя, пронести з іронією, без ностальгії за його першою частиною, рабинею, та без найменших сентиментів через частину другу, її звільненням.

Для того, щоб звільнити її, чоловік обрав найліпший спосіб: хоча, якщо сказати правду, вибір був неширокий. Власне, вихід був лише один — залишити її в місії. У Хартумі була лише одна католицька місія, керував якою падре, голландець на ім’я ххх, він мав густющу шевелюру та довжелезну руду бороду, був ще зовсім молодий, не було йому ще й тридцяти, а на ˃ додаток до такої зовнішності мав ще й очі, що вічно навіжено сміються. Коли Тристрам вирішив передати дівчинку в місію, уже стояло на вечірньому, було страшенно спекотно, й буґенвілеї та червоні акації безживно звисали у тиші африканської ночі, десь удалині чувся тамбурин, і з мулових хатинок червоно-вохряного кольору у величезному кварталі, вкритому на дві п’яді розсипчастою пилюкою, не долинало ані звуку. Місія розташовувалася у маєтку, дещо подібному до того, що Тристрам винайняв на нільському узбережжі, але був він нескінченно більш жалюгідний. Щойно падре ххх, який уже знав про Тристрамові наміри й чекав на нього, побачив, що чоловік підходить до маєтку, почав надміру широко махати долонями, власне, сказати б, усіма довжелезними руками. Помахавши так, він неодмінно прикладав кістлявого вказівного пальця до губ, а в ласкавих очах мелькав веселий смішок: безсумнівно, так він показував Тристрамові, що тому слід поводитися тихо. Тож потому махання руками теж змінилися, втім, досі маючи цілком зрозумілий зміст. Цього разу вони Означали йти, знову ж таки тихенько, слідом за братом. Отак Тристрам, ведучи дівчинку за руку, опинився в кімнаті, що розташовувалася неподалік (звісно, це, мабуть, була вітальня), у якій були розчинені настіж двері на веранду, що виходила у погрозливо загущений ххх та пальмами, запилений сад. Стояла жарінь і непроглядний морок. Повсюдно на долівці у вітальні виднілися десь із чотири десятки майже непорушних тілець: це спали діти. Сон застав їх у найрізноманітніших та найбезладніших позах. Якби не незворушна тиша та особливість їхнього убогого біленького вбрання, можна було б подумати, що це тіла розстріляних дітей. Падре ххх, поклавши обидві ручищі собі на довбня, споглядав їх і від того майже розчулився й, безперечно, мав з того неабияку втіху. По його невідривному, наївно-блискучому поглядові, що втупився у гостя, було зрозуміло, яким кумедним видавалося для падре все це. Показавши свій організаційний шедевр Тристрамові у всій красі, виконаний простодушно та по-християнському скромно, — падре ххх прошепотів Тристрамові пройти до його кабінетика. У кімнаті було душно, але до всього на диванах та на стільцях, що їх було наставлено навколо маленького письмового столу, заваленого паперами, лежали важкі укривала. У цьому місці швиденько відбулося те, що насправді було перепродажем Джани, яка, нічогісінько не тямлячи, спостерігала за панами, котрі розмовляли між собою. Нарешті новий хазяїн взяв її за руку, збираючись відвести у спальню, до інших дітей. Але спершу він провів Тристрама до дверей. Тристрам погладив дівчинку по голові, як зазвичай іронічно усміхаючись, ніби зарано постарілий молодий американський морський піхотинець, потис руку падре. Брат, як завжди, зробивши надто різкий та веселий пірует, розвернувся, повертаючись у будинок. Джана пішла слідом, і попри те, що Тристрам так і лишився стояти на м’якому килимі пилу, що простелився широким запиленим шляхом, дивлячись дівчинці вслід, вона навіть на мить так і не озирнулася.