Анджело Нікосія, сицилієць, депутат від Соціалістичної партії з 1953 p., який зупинився біля великого вікна зали поряд з Піно Рауті, калабрійцем, який у 1972-му знов обраний від Соціалістичної партії. «Добрий гумор», про який говориться у романі, є наслідком його зустрічі з Аттіліо Монті, а також ще однієї зустрічі між Рауті та Бруно Ріфезером, які говорили про «те, як розгортається судове розслідування стосовно Рауті щодо замахів крайніх правих та звинувачень, які висунули Монті у нібито фінансуванні екстремістського руху Піно Рауті». Про першу зустріч йдеться у доповіді спецслужб про Рауті під назвою «Депутат Піно Рауті (СПІ), док. Бруно Ріфезер. Зв’язки», яку в романі відтворено дослівно, автор узяв ці слова в лапки, починаючи з «через замахи крайніх правих»). А про другу — з доповіді під назвою «Депутат Анджело Нікосія (СПІ), парламентське розслідування щодо Коні», з якої взято вислів у лапках, який є в романі, про «страшні речі»: «Нікосія певен, що випливуть назовні [звісно, від парламентської комісії, яка провадить розслідування щодо Коні] страшні та негідні речі, які зачеплять не одного політичного діяча» (с. 10). Навіть жарт, який вкладено у вуста Нікосії, взято слово в слово з доповіді спецслужб.

Закриває огляд адмірал (не генерал) Евдженіо Хенке, що оповитий блискучим пилом з великого вікна, командувач оборонної розвідки з 1966-го по 1971-й, якого на посаді змінив Віто Мічелі. Відтворюючи вражаючу зовнішність Хенке, — про це свідчить Йоланда Ромуальді, — Пазоліні використовує не статтю, а дивовижно точно, аж до найменших подробиць описує світлину військового, яка була у тому ж таки номері «Еспрессо» на с. 9 у статті Каталано. У певному сенсі коло замикається, зашифровуючи своє джерело. Дивовижно, та у «Крадіжці» з боку Пазоліні номера «Еспрессо», який вийшов 4 серпня, немає жодних ознак, що він посилався на статтю Каталано, про яку вже йшлося: «Евдженіо Чефіс та контррозвідка. Й тоді адмірал сказав», яка вийшла слідом 11 серпня у цьому ж виданні. У другій статті, загальна назва якої «Ранкові доповіді, частина друга», йдеться про допит Андреотті, міністром оборони, Маріо Касарді, який був головою оборонної розвідки з 1974-го аж до того, як її розпустили, щодо інформації, яку передавали Чефісу, й загалом про стосунки Чефіса та спецслужб. У «Ранкових доповідях, частині другій» теж є чимало «маленьких доповідей вартових Чефіса» (принаймні так про це пише Каталано).

Кікеон — ритуальний напій із ячменю, м’яти, води, який пили перед посвяченням на Елевсинських містеріях (обряди ініціації в культах богинь плодючості Деметри та Персефони).

Наступний уривок (про уретральний та анальний еротизм, які цілковито ніколи не розрізняють) взято з книги Шандора Ференці «Таїаса. Психоаналіз витоків сексуального життя» («Таласа, досвід геніальної теорії»), «Астролабіо», Рим, 1974, яка згадується в одному з розділів «Піратських записок», який так і називається «Таласа» (згодом у «Нарисах про політику та суспільство», цит. с. 385—389). «Таласа» згадується у переліку авторів та праць на форзаці, у Нотатці 19а, а також у Нот. 102а, де згадуються погляди Фройда, який вважав працю Ференці «найсміливішим застосуванням психоаналізу з усіх, які колись були» (с. 500).

«Лавсаїк, чи Оповідь про життя святих» Паладія Еленопольського (10, 8) розповідає про те, як відлюдник Пріор, пішовши шукати відлюдника Памва, «приніс із собою хліб, а коли йому за це докорили „Чому так зробив?“, відповів: „Щоб не бути тобі тягарем“. Без жодного слова Памво дав йому яскравий урок [Оν ότγητώς έπαίδενόε]: він пішов, а за якийсь час повернувся, принісши із собою змочений хліб. А коли його спитали, нащо він те зробив, то Памво відповів: „Щоб тобі не було тяжко, як уже змочив твій хліб“.»

Порівнюючи роман Пазоліні з «Жінкою-блискавкою» Фальделли, бачиш цікавий приклад того, як має працювати «мозаїка цитат», яку Пазоліні хотів використати в «Нафті»: починаючи від «На могилі» він цитує Фальделлу дослівно аж до слів «…зомлів» (роблячи лиш одну цікаву заміну: «заснований Сан Мауро» перетворюється у Пазоліні на «заснований Сан Евтиціо»); наступної фрази «та звісно…» у Фальделли немає, тоді як у примітці (1) цитується дослівно текст Фальделли після «…зомлів». Наступна фраза «По суті…» у Фальделли дійсно є, але тут пропущено цілу сторінку. Роман Фальделли вийшов у виді «Адельфі» 1974-го, й рецензував для «Темпо» його Пазоліні «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2164—2168.

Багатонаціональна американська корпорація «International Telephone and Telegraph Corporation», відчувши загрозу націоналізації, поміж іншого підтримала у 1973-му державний переворот у Чилі, який скинув президента Альєнде. У своєму виступі у Військовій академії Модени у 1972-му Евдженіо Чефіс посилався на неї, як на «сучасну» багатонаціональну компанію.

Вислів узято з 14 розділу твору «Лавсаїк, чи Оповідь про життя святих» й означає «Насправді Павло сказав те ж саме: „Плодом духу є“ тощо». Вислів Апостола Павла (який дослівно звучить як ό δε καρπός του πνεύματός έστιν άγάπη, χαρα, ειρήνη…), у свою чергу взято з «Послання до Галатів» (5, 22) святого Павла. Коли Пазоліні рецензував для «Темпо» «Лавсаїка», написав, що «короткий вислів (який, я не скажу), й справді, принаймні тимчасово, став назвою моєї нової комедії». («Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2168). «Тà kai tà» й справді якийсь час було назвою, що її мав задум фільму з актором та режисером Едуардо Де Філіппо, який потім вирішили назвати «Порно-Тео-Колоссаль».

«Outis» — так називається низка сатирико-полемічних віршів, які написав Пазоліні, проти письменника та літ. критика Евдженіо Монтале, у відповідь на «Лист знехотя» (у Щоденнику за 71-й та 72-й), надруковані у «Нуові аргоменті» у травні-червні 1972-го, наводячи суперечку Пазоліні та Монтале). «Outis» («Ніхто») — така була відома відповідь Одіссея кіклопу Поліфему в IX пісні «Одіссеї»: «Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати, Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають» (пер. Б. Тена).

Годоари (вигадане варварське плем’я, яке отаборилося на Паданській рівнині біля покинутої вілли) — головні дійові особи оповідання Анни Банті «Римська вілла», яке увійшло до збірки «Je vous ecris d’un pays lointain». Оповідання. «Мондадорі», Мілан, 1971, яке Пазоліні згадує, коли рецензує для тижневика «Темпо» іншу книгу Банті «Спалена сорочка» (пор. «Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 1783).

Марсело дес Невес Альвес Каетано — відомий економіст, мав значний вплив у часи диктатури Антоніо де Олівейра Саласара у Португалії (1932—1968), у 1968-му заступив на посаді власне Саласара; утім, 25 квітня 1974-го мусив передати владу через так звану «революцію соняшників». Антоніо де Спінола, заступник голови генштабу у війську за часів диктатури Саласара, очолив безкровний державний переворот, яким було скинуто Каетано, а потім став президентом Республіки, але за кілька місяців пішов з посади, не спромігшись змиритися з поворотом уряду до лівих. Пазоліні цитує й того й іншого разом у «Дослідженні антропологічної революції в Італії» та «Розширюючи „нарис“ про антропологічну революцію в Італії» з «Піратських записок» (згодом у «Нарисах про політику та суспільство», цит. с. 106—118, 325—335).

Самовиставляння (anasyrma) — хвастливе оголення власних статевих органів, геніталій, описане ді Нола в розділі «Сміх та сороміцькість» у його «Антропології релігії», «Валеккі», Флоренція, 1974, яку Пазоліні рецензував для «Темпо» й з такою жадібністю використав у «Нафті», що втілив у слова зображення на обкладинці (пор. прим. 49). Щодо anasyrma, себто «стягування з себе штанів (чи спідниці) й показ своїх геніталій», розлоге посилання на ді Нола є в рецензії на «Люстро моєї жаги» Альберто Арбасіно, «Ейнауді», Турин, 1974 («Опис описів», згодом у «Нарисах про літературу та мистецтво», цит. с. 2203—2207). З «Антропології релігії» ді Нола взято також парочку Baubon-Bauba та Polyhymnon-Polyhymnia «обожені яви з чоловічими та жіночими статевими органами». У Нотатці 74а є ще одне посилання на працю антрополога, «олісбос» — річ, яка має фалічну форму й використовується під час жіночої мастурбації, а також на закони, прийняття яких домагався Арістотель, проти непристойних балачок та будь-яких непристойних наслідувань (с. 436).