Даний текст залишився майже незмінним з часу останнього перегляду рукопису, котрий вийшов у «Романах та оповіданнях 1963–1975», за участі Вальтера Сіті та Сільвії Де Лауде у видавництві «Мондадорі», у Мілані, 1998 року (це другий том повного зібрання творів П’єра Паоло Пазоліні, що вийшли друком у «Мерідіано»). Звісно, нам у свою чергу не вдалося цілком абстрагуватися від видання роману, яке вийшло вже після смерті автора у 1992 році за участі Марії Карері та Ґрацієли К’яркоссі за редакцією Ауреліо Ронкалья, котрий також написав «Філологічну примітку» до роману, яку ми надрукували майже без змін.

«Нафта» є незавершеним романом, над яким Пазоліні працював у той час, коли його було вбито, у ніч з 1-го на 2 листопада 1975 року. Що ж стосується матеріалів твору, єдине свідчення роману — чернетка, що складається з лише частково пронумерованих аркушів, частина з них машинописні, інші — рукописні, у яких містяться викреслення та виправлення, внесені автором у різні відрізки часу, іноді вони суперечать одне одному. На початку твору автор власноруч переклав аркуші чернетки, часом геть не узгоджуючи нумерацію сторінок з тим, як їх перекладено. Маючи на думці згодом перечитати текст, автор часто позначав слова, вислови, словосполучення скріпленнями чи помітками на полях. У творі на полях чимало «пташок» √, написаних від руки, що позначають місця, де викреслений текст треба замінити чи розширити новими уривками.

З огляду на такі складні обставини, пов’язані зі змістом роману, ми намагалися якнайретельніше додержуватись вигляду рукопису, що зберігається у «Сучасному архіві Алесандро Бонсанті» у науково-літературній бібліотеці «Кабінет В’єсо», що у Флоренції, у течці, прикріпленій до ще однієї теки з неавторською позначкою V («різне»). У ній разом з різноманітними статтями шістдесятих років зберігаються деякі матеріали, відкладені особисто Пазоліні, що мав намір використати їх згодом у своєму творі. Серед них газетні статті (Масімо Ріви у «Кор’єре делла Сера» за 7 вересня 1973 року «Жорстокі нападки Джиротті та таємниці „Національного нафтогазового об’єднання“»; «ЕНІ[1], Соціалістична партія Італії покидає Франческо Форте» П’єтро Вігорелі у газеті «Темпо» за 23 вересня 1973-го; Бруно Брунера «Поклали руки на „Монтедісон“[2]», надрукована в газеті «Уніта» 30 вересня 1974-го); номер журналу «Ерба Вольйо», II, 6, у якому з коментуванням наведено промову Евдженіо Чефіса у Військовій академії Модени 23 лютого 1972-го (у журналі стаття називається «Моя Батьківщина зветься Мультинаціональною», має шапку у вигляді коментарю та висновки до статті, які написав Джорджіо Радіче); оригінал промови Чефіса у Модені, котра теж вийшла у «Ерба Вольйо», а також ще кілька промов фінансиста («Хімічна промисловість і проблеми її розвитку», виголошена у «Вищій військовій школі» у Римі 14 червня 1974-го, та «Цікавий випадок. „Монтедісон“», яку на обкладинці журналу називають «лекцією Евдженіо Чефіса у Школі католицької культури» у Віченці 11 березня 1973 року); фотокопія книги Джорджіо Штеймеця (насправді це псевдонім) «Отакий він, Чефіс. Інша подоба шановного президента», «Амі», Мілан, 1972.

У тій же течці зберігається оригінал листа від психоаналітика Ельвіо Факінеллі, за 20 вересня 1974-го, з якого випливає, що саме ця людина передала Пазоліні оригінал моденської промови Чефіса та фотокопію книги Штеймеця («Шановний Пазоліні, передаю Вам лекцію Чефіса та фотокопію секретної книги про нього. Можливо, це стане вам у нагоді»).

У даному виданні рукопис цього роману надруковано без скорочень і позначок, які означали слова, фрази чи уривки тексту, що, ймовірно, були скорочені Пазоліні власноруч. Збережено також порядок аркушів у теці, навіть попри те, що іноді він різниться з нумерацією, яку раніше робив автор, ми залишили також «цілковитих невідповідностей, які автор за логікою мав, безсумнівно, викреслити з остаточної редакції твору»[3]: одначе як саме — передбачити напевне неможливо.

Унизу сторінки в абетковому порядку зазначені альтернативні варіанти виразів (тобто ті слова, які автор вставив у текст, не викресливши попереднього варіанта). Цифрою у дужках в основному тексті твору позначено примітки, зроблені самим автором, і винесено також у низ сторінки, а от примітки редактора (с. 627—650) мають позначкою виноски.

Позначка ˃, розташована на полях, позначає уривки, які не є частиною роману, але коментують і уточнюють його посиланнями a latere[4], записаними наприкінці книги у розділі «Виноски» (с. 623—626), а також деякими філософськими нотатками, які мають виняткове значення для розуміння роману: звісно, аби співвіднести їх із «прошарками» роману, ці примітки слід вивчати ґрунтовніше, однак ми все одно залишимо їх для вас, щоб показати, яких напрямків набувала розповідь у процесі роботи над твором.

Крім того, ми використали ще й такі позначки:

˂ ˃ — пустота, яку залишив автор, щоб згодом додати одне чи кілька слів.

ххх — кілька знаків х, залишених автором на місці, де він мав намір вставити якесь слово, часто назву, в якій наразі не був упевненим.

˂…˃ — одне чи кілька нерозбірливих слів.

˂?˃ — одне чи кілька слів, які можна прочитати по-різному.

˃ ˂ — викреслена фраза, яка конче необхідна для розуміння тексту.

Інші позначки ми створили, щоб виправити очевидні огріхи під час друку, ляпсуси, описки, а також аби привести текст у відповідність із сучасними нормами правопису іноземних назв, скорочень тощо.

Роман «Нафта» (починаючи з другої редакції) має постати у вигляді текстології невиданого тексту (що вважається монументальним твором, сучасним «Сатириконом»[5]). Увесь роман складається з чотирьох-п’яти рукописів, які часом узгоджені між собою, часом не узгоджені, деякі з них містять факти, а інші — ні і т. д. Отож відтворення слід проводити, звіряючи з різними рукописами, що збереглися (з яких, приміром, два є несправжніми, що містять цікаві, карикатурні варіанти, наївні чи «створені у стилі»); крім того, слід послуговуватися додатковими матеріалами: листами автора (питання справжності яких є не вирішуваною філософською проблемою), листи друзів автора, які згадують про свою обізнаність з рукописом (які суперечать один одному), усні свідчення, які переказували у газетах, збірках чи збірниках канцон тощо. Також існують ілюстрації до твору, зроблені вочевидь автором власноруч. Ці малюнки неабияк допомагають відтворити сцени чи уривки, яких у тексті бракує: вони дуже чіткі за описом, і, попри те, що йдеться про вельми високоякісні графічні роботи, хоч і дуже маньєристичні за своїм стилем, поряд із літературним відтворенням відбуватиметься й відтворення критично-фігуративне. Відтак, аби заповнити численні прогалини в романі й розширити знання читачів, буде оброблено величезну кількість історичних матеріалів, які пов’язані зі змістом твору, а надто щодо того, що стосується політики й особливо історії ЕНІ. Серед таких документів: газетні статті (репортажі в ілюстрованих журналах, як от «Еспрессо» тощо), у такому разі вони будуть процитовані в повному обсязі; усні свідчення, занотовані в інтерв’ю тощо, дані іншими персонажами чи навіть свідками; рідкісні кіноматеріали (у такому разі відтворення буде критичним, таким самим, як відтворення літературно-фігуративне, не лише філологічним, а й стилістичним та атрибуїстичним[6] — напр. «Хто зняв таку-то документальну стрічку?»). Отже, автор критичного видання «підсумує» на основі цих документів, пишучи поволі, об’єктивно, сухо, окремі уривки з історії, за допомогою яких пов’яже між собою різні фрагменти твору, який «реконструюється». Такі фрагменти будуть записані у розділах, упорядкованих редактором. Часом ці уривки достоту відповідають оригінальному тексту (уривки, текст яких майже цілковито співпадає у всіх рукописах, не враховуючи несправжні, які й надалі наштовхують на цікаві варіанти). Через фрагментарність твору іноді трапляється так, що, наприклад, окремі «уривки розповіді» хоч самі по собі й є бездоганними, але їх неможливо зрозуміти, чи, приміром, визначити, чи йдеться про те, що сталось насправді, чи про марення, чи про здогади якогось героя твору.