... вождю плохо, бо йому погано, вождя понесли з броньованої ложі в броньоване Кунцево, но чомусь свіже повітря дачі йому вже не помагає. А собрать консиліум ні з кого, бо всі врачі оказалісь унічножені як нація внаслідок їхнього отравітільства, і з ними справедливо розправилися, щоб не було якого врєдітільства на місцях, тому консіліум зібрався ісключитільно із сотрудників Політбюра, не імєющих медобразованія, чим і хотіли його лікувати. Щоб воно підтвердило діагноз по причині болєзні общая гіпертонія.

Чим і прийняв смерть од безімянної балярини.

Свідчить Хрущов, М. С.:

– Я лічно в житті пройшов много тішин. Но навіть працюя в глубині її в підземній шахті імені Донбаса, навіть там в отдальоних глухих по причині труднодоступності антрацитних забоях я ні разу не чув такої сильнєйшої тішини, яка водворилася в той момент у великому Большому тіатірі.

Звичайно, спецбалет як антипартійну групу тут же розформували за члєновредітільство. Конешно, рижу балярину тут же репресірували.

При чому не підсадну чекістку, а ту, справжню, Народну артістку танців, бо дєствували за документами, а всі документи ж були виписані на ім’я настоящої, яка зі своєю всійой сім’йой загуділа по Колимських штрафротах рудніков. Бо це ж логічно, адже ту чемпіонку розврата, як ти її знайдеш, як її нема ніде в налічії? Як вона сильнєйше засекречена, може лише партійна клічка од єй осталась: Лисичка.

Ну, а далі всі знають, як Політбюро й охрана перетворили його смерть на затянувшуюся агонію, щоб хоч якось мати собі в запасі кілька положених днів на непростий процес бальзамування тіла, щоб хоч воно стало вічноживим.

Тепер підіб’єм цифри.

Хто не віре в переходну смерть Сталіна в ніч з 28-го лютого на 1-е березня, той нехай пощитає, скіко днів точно треба на повне бальзаміруваніє. Леніну, наприклад, понадобилося за статистікою аж сім діб, це дуже швидко, бо ще за життя, рятуючи його од поганої хвороби спеціалісти-вєнєрітіки вчасно закачали в нього достатню кількість сулеми, щоби потім кожен відвідувач Мавзолєя тепер бачив, що Лєнєн – нєтлєнєн. Бо тоді погода благодарно опустила на нас страшнєйший холод, що дало можливість страні возить Ілліча паровозом тиждень по собі по всіх її станціях, муміфіцируя його на ходу залізниці.

А Сталіну було одпущено агонії менше, щоб успіть в рекордно-короткий строк приурочить його кончину к кануну свята міжнародного женського імені 8-го марта, аби хоч якость радістю праздника пом’якшить людське всенародне горе; потім скинули Берію, бо народ зрозумів, якою разрушитільною силою він оволодів і міг підсунути її любому члену партруководства, цим приведя до власті лярвентізм-їберіїзм; тому про всяк випадок розвінчали культом особи культ лічності сталінізма-джугашвілізма; після чого відбувся всємірноізвєстний прихід Хрущова до генсєчества.

Чому є підтвердженням і неприродня поза тов. Сталіна ву труні – руки в його не лежать на грудях поруч із орденами, як їм положено, а чомусь лежать витягнуто, на яйцях. Особливо права з них, це та, яка була в нього більш діюча, яка чомусь тягнулася туди, до істинної причини її смерті.

І я нікогда тепер не жалію, що розкрив заборонену таємницю, бо за цей час я прийшов нарешті до повного її умопоніманія. Бо вона ізковьоркала мою жизнь, тому я вирішив отряхнуть її прах своїх ног. Бо я сильно постраждьонний сталінізмом, як, може, ніхто інший на Землі, плачущий во ім’я жертви.

Може ті, які хто не повірять в неї, таку необичну тайну загадки – то я їм скажу одно: нехай спробують десь тепер знайти хоч одне балетне військо. Або упоминаніє про нього подобне. Га? Нема вже ніде, що і є сильнєйшим підтвердженням правдоти моїх слів.

І от ще: а от скажіть мені, будь-ласка, чому після цієї засєкреченой блярини в нас тепер усі правітільствінні траури ознаменовуються всєгда іменно балетом про чорно-білих лебедів? Шо, інших птахів не хватає? Бо всі партруководці таємно знають боль при його помощі втрати першої її неодвратімої кончини Вождя.

Но найстрашніший доказ істинної причини смерті його не це, а інше, гірше, –

– що після розформіруванія спецбалетних військ, після смерті товаріща Сталіна вслєдствії потрясєнія визваним ним мною, – в мене, – ну ні разу! – й не ворухнувся. Хоч втягуй тепер, хоч вдуй.

Анатолію Ігнащенкові

(апокриф)

От нехто не повірить, а розстрілів ніяких ув Бабиному Яру не було. До такої їхньої міри, що Нюренбергзький процес не став розглядати це злодіяніє як злодіяніє. І відхилив судовий позов. А потім після нього таке само зробив і міжнародний Гаагський суд і всі інші суди. Й по ось цей день. І це – факт. А здавалося б, що євреї, це впливові міжнародні люди.

Бо чому? Бо тому, що американьці узяли всі аерофотознімки, німецькі тоговрємьонні, наші і свої – і що вони там бачуть? Нічого, ніяких хоч би тобі перекопок землі даже! Навіть присуствія якогось великого яру на тому місці, обозначеному, як Бабин цей самий Яр. І по цей день ніхто на це не пролив – і ніхто не додумався, що ж таке, шо нічого такого не зафіксірувалось на тому географічному місці – там тіпа пересипки грунтов, чи засипки ними, пересування землі якої. Словом усього того, що супутствує масовим розстрілам. Не було!

І виною всьому цьому Еренбург. Бо він в 1943 році слідом за красной армійой вступив у Київ, йому повідомили, що німці тут були натворили. І от він встрічає мальчика Іванова, свідка тих страшних подій. Бо людей дивиться німці не пускали, а маліньким мальчикам не запрещали – бо як ти йому запретіш, як воно всеодно пролізе? І мальчик починає потім водити місцями на Сирці великого пісатєля, шоб він що написав, як уже ставши спеціально для цього вже журналістом.

– Першими почали привозить і розстрілювать циган.

– За шо? – дивується Еренбург.

– Бо цигани були арійці. Ніхто тепер в це не повірить, але но вони вихідці лічно із самої Іньдії. А німці, яких Гітлір тоді сильно рекламірував, шо це вони арійської національності, походять звідкіля вгодно, тілько не звідтам. І тому ці цигани, сильно присуствуя в Європі доводять тим самим, шо хто насправді тут вища раса. Гітлір цього не міг потерпіти, бо всі в сьвіті тоді здогадаються, шо він брехун. Тобто хоче возвеличить своїх соотєчиствинників, як Божий народ, – щоб це не було похоже на лож, усіх циган ловили, привозили на Сирець і тут же розстрілювали, навіть не питаючи їхньої згоди; чи там якого суда, бо Гітліру була ідіологія важніша за всякі суди.

– А де євреїв уничтожали? – допитується про своє Еренбург, бо він сам колись давно був киянином, лічно тут народившись і вирісши; на Університетській чи Іньстітутській вулиці у нас, і якби він не воврімя потім не імігрірував у Москву, то й сам зо своєю сім’єю міг сказаться тут, де вже ніхто нікого ні про що не розпитує, тім болії описує.

– До них не дойшла тоді ще перша очірідь, – розказує йому мальчик Іванов. Бо він був не простий мальчик, а такий, який потім став Гламним архітектором города нашого Київ – і не послідню роль тут відіграла тут стаття Самого Еренбурга, якої він в той момент ще не написав, бо мальчик ще, фактично, нічого йому не розповів, а водив Сирцем вокруг да около. Того всього, що лишилося од страшного Сирецького концтабору. Шо там було все, як на долоні – це тепер там точно на цьому місці нічого не видно, бо саме там тепер і стоїть пам’ятник погибшим. І шо само інтересне, що його сооружатимуть архітектори під керівництвом кого? Да того самого колишнього мальчика Іванова, – але про це потім, а січас Еренбург вимагає і вимагає од мальчика нових і нових свєдініїв.