«Чудова тема для конференції», – матюкався я, тому що тролейбус знову втрачав швидкість на під’йомі, однак труси мої, зачепившись, не пускали.
«Ну може ж таки снігопади вирубають фазу?» – молився я.
Однак пригадав, як конференція була вихвалялася: єдиний раз тут вибило фазу під час нічного бомбування за часів Другої світової війни.
Зелена казочка
Дівчинка Яринка, бабуся Іринка, дідусик Богдусик
А була собі дівчинка, і, коли бабусенька годувала її кавунцем, то щоразу виїдала усе зелене з нього, а червоного не їла.
Ніколи.
– Бо я таке люблю! – вередувала вона.
Так було багато разів, доки якось вона не вийшла гратися у двір, де грався собі хлопчик Данилко.
Він побачив її і... втік!
Наздогнала його дівчинка і питає:
– Чому ти тікаєш від мене?
А він тремтить весь і цокотить:
– А ти хіба сама не бачиш?
Здивувалася дівчинка:
– А що мені бачити?
Він не відповів нічого, бо втік ще далі.
Засумувала дівчинка і пішла додому.
А там якось глянула в дзеркало і охнула!
Бо побачила себе, що вона скрізь зелена: і ручки, і ніжки, і личко.
– І печіночка, і серденько, мабуть, теж зелені?.. – зажурилася дівчинка.
Злякалася дівчинка.
Заплакала дівчинка:
– Невже преневже ніхто преніхто тепер не буде зі мною гратися і дружити?
Вийшла вона на вулицю, а всі перехожі навколо превсі дивляться на неї здивовано прездивовано:
– Звідкіля це тут узялася така зелена-презелена?
Засумувала вона, стоїть, не знає, що робити.
Аж тут іде зі школи хоробрий першокласник Климко.
Побачив він сумну дівчинку і питає:
– Дівчинко, а чому ти така... сумна?
– А ти хіба сам не бачиш?
– Не бачу!
Сказав хлопчик Климко.
Бо він був дуже добрий, і хоча й побачив, що дівчинка геть зелена, але вирішив їй про це не казати, бо він же не дзеркало.
– Нічого страшного, – сказав лагідно він, – воно все якось минеться, не сумуй, дівчинко...
От прийшла вона додому, сіла й чекає, коли все минеться.
А воно й не минається ні на ній, ні в дзеркалі.
Вся зелена.
А тут бабуся Іруся принесла свіжого кавунця, порізала на скибочки і запрошує дівчинку:
– Сідай, поїмо смачненького.
Знаючи, що дівчинка їсть лише зелененьке, вирішила бабуся вирізати його і зварити в цукрі, щоби вийшли смачні-пресмачні цукати.
А дівчинка не знала цього і заплакала.
– Бабусю, не ріж зелене для мене, бо бачиш, якою зеленою я стала?
А бабуся:
– А я ж тобі скільки разів казала не їсти зеленого, а ти не слухалася... Ой, що ж тепер робити, прийде з роботи мама, прийде з роботи тато й будуть сваритися, що я недогледіла. Ой, ми пропали...
– Авжеж, – сказала дівчинка і стала ще зеленішою, ніж була.
Й тут бабуся вирішила:
– Ой, вип’ю я краще кави, то може щось і вигадаю.
Сіли обидві, та й думають.
А дівчинка й питається:
– Бабусінько, а кава – це сестра кавуна?
Раптом бабуся й каже:
– Кавуна? Стривай! Якщо ти вся геть скрізь позеленіла, бо їла лише зелену кавунину, то...
– ... То тепер треба їсти лише червону, – вигукнула жваво дівчинка, – щоб я знову порожевіла!
От їсть вона червоне та їсть...
Але не рожевіє, ну ніяк.
Аж виглянула вона у вікно.
Й бачить, що на двір вийшов гулятися хлопчик Климко, а там нікого більше й немає.
Тоді дівчинка також вийшла гуляти.
Граються вони удвох іграшковими собачками й котиками, але бачить Климко, що дівчинка однаково сумує.
А він був дуже добрий і весь час думав:
«Що ж я можу зробити для такої хорошої дівчинки, щоб вона не сумувала та не журилася?»
От він взяв і поцілував її в зелену щічку.
Й та зелена щічка од поцілунку раптом як зашаріється, як почервоніє!
І потім уся дівчинка зашарілася й порожевіла.
Вся-преневся.
Й побігла додому, аби заспокоїти бабусеньку.
І що?
Покинула дівчинка назавжди їсти зелене з кавунця?
Навпаки!
– Що ти робиш? – сплеснула руками бабуся.
Бо побачила, як дівчинка знову наминає ту кавунину-зеленину, яка була приготована для варіння цукатів.
І з жахом побачила, як дівчинка знову-презнову перетворилася з рожевенької на зелену...
– Для чого ти це зробила? – зойкнула бабусенька.
Але онуня її вже не чула.
Вона щодуху бігла надвір до Климка, аби він знову поцілував її і перетворив на рожевеньку.
Клінтор!
(міні-апокриф циклу «Прощавай, суржику!»)
Те, що ційой Клінтор скочив налєво на Налєвінську винен ни він, а геть протилежний президент Бздєльцин. Во кайф! – і тілько для того, щоби колись отойой аеролог Нотердамус точно предсказав Третю світову війну з точністю до дня, а іменно 21-го августа 1998-го года й ни збрихав. Бо іменно в ційой день Клінтор самолічно взяв і випустив ста двадцять штук ракет одновременно аж по двом суверенним державам Востока без попереднього оголошення причин. Тут треба бистрінько ву всьому розібрацьця, доки не почалася ядирна зіма, бо тоді не до того буде, шьчоб вишукувати причини.
Декойому здаєцьця, шо це почалося зо вибухів во двох посольствів Клінтора ув Африки. Но ніхто ни задумався, чого це він ракетами пульнув не в ці страни, а в геть зовсім інші, арабські. Де ж тут логіка? А починається вона з того, шо її нема. Тобто взорвать посольства могли не ті, ні другі, а неізвєсні. Яким кров із носа нада посварить Клінтора ізо мусульманами. І почали вони цей процес года два-три назад, коли раптом Клінтору давай попадацьця в ліжко разні дамочки із сікрітаріата. Причому геть бездоказатільні в смислі секса. До такої міри їх було багато, що вони добилися свойого – жона Клінтора, нарешті, перестала його допускать до себе:
– Ти ще занисеш яку заразу ву сім’ю. Або ще що. А я женщина молода, здорова, на фіґ воно міні нада, оті хламідії.
До такої міри, що йому вже в ядрах тісно стало, що там, як то кажуть, почали пищать діти. Не кажучи вже про всю його страну, яка видумала чомусь саме в ційой момент «віагру», чи як там воно називається, но суть якої в том, що ковтни пілюльку й товчи скіко хочеш. І от усі навколо товчуть, преса, теле, радіо тоже полни цим, а він один як дурак сиди й мовчки терпи.
Й тут, вроді би случяйно, появляїцьця ву Белом домі такаясь прахтиканточка зі дружиствінной страни – в чому вона зобиралася практікувацьця, це вже ни тайна, а тоді це був ще вопрос. Бо вона сунулась спочатку до міністра оборони попрактікувать його, кстаті, зо свойой подругой; ну тою, що магнітофони вмикать уміє, но їх там обоїх бистрінько одшили, бо розкусили. Доки скандал не рішився тим, що вона там по всіх коридрах влади хвостом крутила так, шо доки його не помітив Клінтор.
Хочь цей хвіст йому в дочеря годився, як ни в внучки. Ну він, відімо, вже потіряв всякий глузд над конторлєм. Шо взяв, того хвоста одкарячив, й. Й, й, і так було вісімнадцять цілих місяців, шо по нашому – півтора роки. Як вона заявила, шо він її весь цей час знасілував, тому вона кажний раз акта, як доказ, зобирала плями сперми. Можна подумать! Яка це практіка може так довго тривать? Це ж тобі Білий дом, а не висче учебне завідєніє, шоб такі довгі семестри практікувать. І за це галстуки йому дарить на шию, тільки щоб він її звідти додому по місцю житєльства не одсилав, і практіканство продовжував, яке полягало в тому, шо вона кажні з їм разговори і секси записувала на пльонку, фокус не в цьому, а в шо государства грошей на гандон не хватало? Ти ж призидент, цюркнув собі, зав’язав у вузлика і вув вунітаз – кидь. Не, йому нада розбризькувацьця, як малінькому.
