Заляскотіли згори фотоапарати.

Бо Толя чималою монтіровкою поодганяв студентів й обережно натиснув нею в паз. Скрипнула цем’янка. Все завмерло. Студенти набожно почали одсовувати накриття, воно, важезне, неохоче зрушило з місця, а потім якось хутко впало набік, що всі ледве встигли одскочити ногами.

Усередині лежить, склавши руки на грудях, немолодий чоловік, на ньому темно-рудий сюртук і такі ж темно-сині брюки, черевики б блищали, якби не були запорошені. Має густі брови й чималі кашлаті вуса, точнісінько такі, як у Фрідріха Ніцше. Чудово виглядає, але як він опинився тут, на горі?

– Шевченко... – першим упізнав Анатолій і впустив ломика.

Так, це Він. Я не міг помилитися, я його знаю, в мене вдома стоїть бюстик Поета, я щосили пишався ним, а ще тим, що був вгадав про найкращий його вірш, а потім вже наштовхнувся на резони про це самого Поета, бо він вважав таким «Протоптала стежечку через яр». Найдосконаліший з наївних його поезій, в народному стилі, бо хто ж тут народніший за Шевченка? Я не можу помилитися, хто тепер краще його знає, як не я?

– Тарас Григорович, – чую я сам себе.

Однак керівник студентської практики Толочук пихато по-науковому кривить вуста, тому що поруч його учні:

– Це ніяк не може бути Шевченко. Бо як же тоді може бути відомий історичний факт про перевезення його тіла із Санкт-Петербурга на Вкраїну? А могила в Каневі? Та ви жартуєте, добродію, а раз так, то і я посміюся: ха-ха-ха. Шевченко!

Його гаряче підтримують студенти.

– Як це не Шевченко? – уперся я. – Це він, я добре його знаю, адже він особисто вважав кращим своїм віршем «Протоптала стежечку через яр»...

– Це ваші резони в галузі поезії, а не науки історії – факт про перебування домовини на Чернечій горі в Каневі, чого ще ніхто ніколи не піддавав сумнівам. Ха-ха, кажу я вам, добродію, любий ви наш романтику.

За Лаврою було. Згори сталева жінка дивилася на нас залізними очима.

Я сів на свіжу землю поруч із Анатолієм, він мовчав і мляво колупав її своєю залізякою.

Тим часом вони разом зачиняють саркофага, й мій знайомий екскаваторник мусить засипати його грунтом, потім я стою й дивлюся, як його машина, сновигаючи туди-сюди, затрамбовує траками, де щойно була розрита яма, а коли всі позакладали її назад дерном, то взагалі вгадати її місце стає неможливо.

2.09.1983.

(апокриф із циклу «Прощавай, суржику!»)

Він не любив дивитися на небо в цей період свойой жизні, після того, як воно ізмініло йому навсігда.

– Боже, яка прозрачность, – випадково глянувши туди, подумав лічно Герман Геррінг, і матюкнувся, що там нема місця для нього.

Однак привичка контролірувать прозорість воздуха лишилася й мучила його, старого пілотягу. Правда, він чував, що комуністична Росія хоче предоставіть в ньому німецьким літунам тренувальну базу.

Ага! Принизлива Версальська поразка забороняла Германії літаки, однак німецька теоретична мисль створювала найкращі їх в світі, правда, лише на кресленнях, отож – дать присовокупиться СЕСЕСЕРУ тайним договором до передової німецької інженерно-теоретичної думки, якої тоді в нашій страні ще не було. Так-так, на папері, але коли будущі бойові літаки постануть живцем – а хто буде в Германії літати на майбутніх цих монопланах, якщо всі колишні аси, тіпа Геррінга, аси, керувати вміють лише біпланами? Тобто чотирикрилими літаками, а не двокрилими, як полаталося.

– А, може й нададуть? Од цих більшовиків можна чекати чого завгодно. Особливо, якщо отримають в обмін наші наукові відкриття, – ще раз чортихнувся він.

Бо він походив з давнього аристократичного роду, будучи незаконнонародженим сином барона-єврея Ейзенкранца, в чийому палаці він не однократно виховувався; але в той момент Геррінгові було не до того, а: яку мету переслідував СЕРЕСЕР в цьому обмінові? Щоб, головне, насолить Антанті, яка була також була наступила комуністам на хвіст, одібравши по унізітільному Брестському миру ісконну нашу Аляску.

На временно причепуреному пероні города Ліпецька його зустрів лічно Валерій Чекалов, цей молодий крепиш-пілот одразу визвав у Герінга симпатію, певно, бо й той сам був крепишом.

Тренувальний комплекс вражав, особинно масштабами. Яких додавало й те, що майже всіх мєстних наших курсантів-льотчиків було уволено з роботи, розчищаючи місця для іноземних гостей, як це в нас заведено.

«Тут можна за кілька років підготувати повний бойовий склад країни», – радів Геррінг, а руки аж засвербіли до штурвалу. Однак його посадили в у макет муляжа, в у якому він опановував особиності керування сучасним винищувачем, а ще чимало додавав знаній навичок Чекалов, який працював пілотом-ізпитатільом і знав більше, аніж інструктори.

Од нього Герман почув уперше про цільнометалевий моноплан, що було схоже на фантастику.

– Зажимають ідею старі пердуни, – бідкався новий друг, – кажуть: «ми на таких не літали, то й вам не нада», ну, не падли? – ламаною німецькою намагався пояснити він.

«Вам би ще нашу технологію», – з ужасом подумав Геррінг.

Вони подружилися й причиною була молодість Чекалова, бо старший возрастом ас не Геррінг не міг збивати його в повітряних боях над Ельзасом і Лотарінгієй.

... Будинок культури заводу «Свободний сокіл» був переповнений по причині свята Першого Травня, бо німці також свято чтуть цей празник по причині, що їхня соціал-націоналістіческа партія також робоча-крестьянська.

Поглянути на німців-союзників позбігалася вся навколишня публіка, не встиг Герман зазначити, що російські дівчата, попри скромні платтячка – а легко можуть дати фору усім німецьким фрьокіншам, як неожиданно наштовхнулися на юну Маню Канкіну, мєстну подругу Валерія, з якою той переписувався ще з армії.

Він відрекомендував німця:

– Герр Герман Геррінг.

Але той, ляснувши шпорами й поцілувавши ручку дамі, виправив не дуже грамотного в німецькій мові друга-росіянина:

– Херр Херман Херрінг!

Несподівано Маня так дзвінко засміялася, аж зайшлася, що Герман мимоволі подумав, що німецькі дівчата ніколи так не зуміють.

– Що тут такого смішного? – розгубився він. – Моє ім’я походить од імені мойой страни Херманії.

На що дівчина засміялася ще дужче.

– А її назва в свою чергу походить, – тут він гордо випрямився, – від давнього нашого героя Херманаріха.

Аж запищала Маня од такого імені, а потім враз розчервонілася, що як скромна дівчина, не зможе пояснити цю гру слів з звуками. Вона ж не знала, куди свого часу був ранутий Геррінг, бо тоді б не позволяла собі такі двосмислєнні шуточки.

Почали танцювати, однак, невзірая на це, вона через кожні три кроки починала знову й знову реготати. До того так заразітєльно й щиро, що Герман просто не міг не влюбиться в цю дівчину. Бо во врємя танця вдруг внезапно очутив, що стара бойова неліцеприятна рана раптом одступилася навсігда.

(Чим ізміняв давній фронтовій дружбі к фюреру, бо в Першу світову війну Гітлер воював сухопутно, а Геррінг не раз прикривав його з повітря, іногда рятуя жизнь простому би, казалось єфрейтору. Так зародилася їхняя дружба.

Тоді, щоби покращити льотно-бойові показатєлі, Геррінг получив ранєніє – газовою атакою під час повітряних боїв просто в пах й лікував свої сильні хірургічні болі сильнодіючими ліками морфійом, що по ізліченії дозволило йому дуже збільшити кількість збитих царсько-російських літаків, бо завдяки морфінізма він їх міг бачити навіть в густому тумані туч, увілічуя наркотиком прозрачность воздуха, за що й получив свого першого залізного хреста). Хоча вже благодаря лікарству вже починав іногді плутати небо з землею, а це для льотчика не безопасно.