– Як же це вона вберегла молодість і юність? – маракував я, уперто не називаючи іншої причини.

– Ой, я забула, я привезла з Мадагаскару каву – закачаєтесь, ви такої зроду не пили, – витягла з сумочки чималу упаковку, таку духм’яну, що й заварювати не треба, таку, що на мить здалося, що то духм’яніє гостя, тобто секреції буяли, долаючи не лише каву, а й парфуми, хоч вони були теж мадагаскарські. Тут мені здалося, що моя законна глянула на мене з благанням. За останні п’ять років, бо мала гидку звичку гріти бульйон у джезві, як я не боровся, не доводив про кавову патину, навіть спеціальну їй каструльку купив, словом, я тепер в тій каструльці варив собі каву. Що я вирішив за краще вийти на кухню і ретельно однадити курятину од колишньої патини не шкодуючи ні пальців ні соди, щоби напоєм перебити відчуття майбутніх варіантів, сколихнутих Мадагаскаром, котрий щебетав і цвірінькав голосом екзотичної гості.

Скандалу не вийшло.

Вийшла кава, кожен ковток якої породжував геть не аскетичні відчуття, щоразу давалося, що я ковтаю Стрижевську, і тому я ховав носа в філіжанку, аби моя дружина не помітила, як зрадливо тіпалися ніздрі.

... От чим цікаві розкішні іномарки, що вони відгукуються на найменший порух пасажирів, ресори дуже чутливі на початковій фазі, й тому це додавало жіночності й без того жіночній подрузі, заднє сидіння в лімузині для цього має достатньо додаткового місця. Тут лише одна біда – занадто натуральна шкіра оббивки на сідушках може зафіксувати свіжі плями, тому краєчком свідомості треба дбати про охайність. Хоча Стрижевська й виявила не всі спортивні принади, але й цього було досить, що ми обоє були чимало вражені. А от музичні принади виявлялися в дотиках, що іноді ти й сам перетворювався на музичний інструмент, особливо смичок.

– Звиняйте, еслі шо не так, – нарешті прошепотіла вона і пружно зареготала, адже це було особливим шармом – підпустити суржикових інтонацій, здавалося б, несумісних. Так чи інак, а я спромігся обстежити салон на заплямованість, природжена інтелігентність спонукала до акуратності, тобто до досконалості стосунків. Це було чудо – лежати за геть прозорими вікнами—«хамелеонами», знаючи, що з вулиці вони геть непроникні.

– Да-а, – протягнула вона, – я думала, що ваш шлюб непохитний.

– Я також думав, що ваша дружба теж, – видихнув я.

– Але ж я з нею неодружена, – реготнула вона.

– Це твоє найбільше щастя, – мало не вбовкнув я.

Бо ці скандали мене мало не довели вже раз до кризу, хоча з іншого боку, моя фурія навіть гадки не мала, що з шаленим сексуальним стимулом, бувало, як обнімеш Соньку з технічного відділу, і, не зважаючи на запилюжений технічний відділ, то од самої думки, що ставиш роги законній своїй, то підступає такий кайф, що жоден Фройд би не вигадав, та що Фройд, жодна Кама-Сутра не здолала.

Кондиціонер ніжно нашіптував прохолоду, екзотична цигарка завтовшки з буддійську паличку змагалася з нею, а я лежав і тужив за своїми терпкими «Прилуками», такими недоречними в цю мить.

– Да, – прошепотіла вона, видихнувши кільцем у вічність, тобто в ароматизатор і знову торкнулася своїм неперевершеним дотиком.

– Скільки можна казати, ну, Боже мій, – намагалася заридати дружина, – у всіх люди, як люди, а ти оно прокладку поставити півроку не можеш.

– Гігієнічну?

– Гумову, у ванні, а вода натікає, а це ж гроші, а ти їх багато заробив?

Прокладка – це хороша причина, але, якщо її ліквідуєш, то одразу виникне інша, суттєвіша.

– Була у Стрижевських, так у них там джакузі, – зітхала моя, – і ніде ніщо не протікає. А ти вже пів-року...

– Джакузі – це ідея, – вибовкнув вголос я.

– Що? – здивувалася вона.

– Джакузі – це сер’йозно, – і ми з нею обидва подумали про геть інші речі.

Мої несміливі натяки Стрижевська рішуче одкинула:

– По перше ти ідіот, бо в Кама-Сутрі нічого про джакузі не записано, а по друге, як я тебе проведу в хату повз відеокамеру, і щоб вона не стукнула моєму законному? Ти хочеш легкої смерті? Не певна, що він тобі не влаштує довгу й болючу. Джакузі!

Незважаючи на смерть, ця ідея її зацікавила, адже виняткове її здоров’я штовхало до його посилення сполучити красиве і корисне, отож ми таємно рушили на таксі в заміську спортбазу, єдину, де не було відеокамер, однак ми затулялися на вході, а коли опинилися у вируючих бульбашках, то почався напад серця, клапан залопотів, не в неї, звісно, а в мене, словом вона урвала од компромату подалі, а я, одхекавшись од удару, трухонув не на жарт, тому, що таємно переодягся вдома в чисті труси, і треба вчасно встигнути з них назад, насилу добирався до хати автостопом.

– Сам винен, – повчала Стрижевська, – збоченець гіпертонічний, що ж ти не попередив про свою болячку? Ти б знав, скільки мені коштувало пригасити скандал, бо тебе б та ще один приступ вхопив.

– Пробач, – сказав я й несміливо гойднув «ауді».

– А що я маю? – раптом пихнула вона димом. – Хоч би сувенір мені який подарував, ну, хоча б книжку яку, альбом, чи що – засумувала, затягуючись. – Що я взагалі знаю в цьому житті? Хіба я не заслужила більшого? – озирнула вона крізь затяжку салон. – Он Жучка на «майбаху» шастає, з Маямі не вилазить, а я от – далі засраного Мадагаскару не потикаюсь.

Бо саме там продавалися несанкціоновані афрозодіаки, наприклад браконьєрські порошки з носорогового бивня, і, ясно, не для неї, а для чоловіка, якого здоров’я дружини доконало остаточно. Яке вже тут Маямі.

– Хто така Жучка? – зивувався я.

– Жученко, ти хіба не чув? З Монте-Карло не злазить. О, де тьолка влаштувалася, одхопила свого ідіота знаєш де? Дізналася, малолєтка, що той таємно має пристрасть до грибів. Отож вивчила всі енциклопедії і приміські хащі, доки вони нарешті не зіткнулися на боровикові, й почали сперечатися не так через нього, а наукову інформацію. Тут він і попався, бо не мав вільного часу шастати довідниками, влазити в тонкощі.

– І що? Все життя тепер збирає?

– Де там, знайшов дурну. Знайшла бракованого атласа, де поліграфія збила кольори, і бліда поганка мала фіалкуватий колір, і зімітувала отруєння, «насилу» врятували її, і от на підставі ідіосинкразії покинула рибництво, а захопилася колекціонуванням ретроавтомобілів.

– Кращих за «ауді»? – не втримався я, торкаючи чистісіньку оббивку.

– Пхе. Знав би ти, що таке «дюзендорф»... Уявляєш, ще в тридцяті роки туди ставили мотора з чотирма впускними клапанами на циліндр, їх тільки оце зараз почали ставити на «мерс». Тільки зараз... – замріяно торкнулася мого коліна.

Вперше не подіяло.

Отак, бувало, сидиш в лабораторії, колупаєшся в документації, і потроху спиною відчуваєш, що всі давно розійшлися, вже й пилюка паперова од них всілася, коли двері рип, потяг повітря легкий і до тебе ззаду підходить і на плече руку кладе краща представниця технічного відділу.

– Засидівся? – питає.

– Засидівся, – теж брешу я.

От чим хороша Сонька, що вже й двері замкнула.

– Що таке? – питає так ніжно.

– Та це...– не знаю як сказать, щось таке на зразок совісті підступило.

– Признавайся, що не в нових трусах?

– Та щось таке.

– Та я тобі свої позичу, – засміялася і скинула.

Невже стіл буває м’яким? Чи так, чи не так, однак набагато зручнішим, тобто твердим, що для сердечників іноді є підпорою.

– От ти знаєш, – щоразу зізнавалася вона, – а в мене після твого стола спина перестає боліти.

– Так це хіба од стола? – засміявся я.

– Не знаю, – розгорнула вона м’ятну цукерку й тицьнула мені до рота, – а от чесно сказати, якби мій Толька не був таким вреднючим, ревнючим, скандальним гадом, то такого б кайфу, як на цьому столі – я б ніколи не мала.

Так дак це ж хто міг знати, що там раптом проб’ється джерело? Тіко місцеві могли знать, так ніяка ж їхня падла не приб’є дорожного знака попередити, дак ніяка падла не вигадала знака, що: «Обережно! Джерело!» бо ву нас в Україні так – як дорога їде ву низ – так і вода, або річка, або море, або ставок, а найгірше джерело. Це вже я потім так роздивився був: просто з під кручі воно пробилося, скориставшись глобального потепління і під’йому світового рівня ґрунтових вод, яким там стало тісно, що вони тепер беруть отак і витікають з кручі і отак тоненько, непомітно перетікають шосу. І це треба, щоб я отак їдучи не побачив, ну взяв грамів двадцять, ну сто двадцять, дак це ж не причина, щоб людей убивать, ну там штраф, чи два, але ж не на смерть? За що, питається, тільки за те, що перевишив швидкість там кілька кілометрів? Ну, не побачив я там того струмочка на асфальті – і за це зразу на той світ? Це ж машина колесами посковзнулася, бо водичка отак навскоси траси – що колеса пухрх з дороги і отак понад кувет. Дак у нас на Україні дерева люблять ростить там, де волога, особливо верби – такі товсті, що страх, ніяка машина не проб’є, як верба не захоче поступиться, а повністю ту машину на цурки, що мій мотор увесь як був, так в кабіну влетів, крутячись, це ще чудо, що не впав на коліна, бо я тоді й не знаю чим казать, коли в тебе мотор на матні крутиться, гарячий такий і без глушителя, це ж страх згадать, як я тоді од його вхилився, хоч і непритомний був, а здогадавсь через того мотора перескочить, вибить лобове а також пролетіти ухилитися стовбура, бо верба б не пощадила, ні-і... ці верби отако скрізь стоять, що ого-го. Прокидаюсь од того, що мені наче лоскотно, краєм ока: а там якийсь чувачок з мене кросівки стягає – я зразу глип – закрив, бо побачить, що я живий, і хлоп, і все, йому ж живі свідки не потрібні, знав би він, гад, скіко я кросівок переміряв, доки оці підійшлися, може й не убить захоче, а просто вирубать, но мені ж багато вже не треба – хлоп і на тому світі, то завжди краще в такій ситуації мертвим прикинутись, ніж навпаки. От він зніма другий кросовок, а сам дивиться, чи я вже ні. А я прикидаюсь мертвіше чим я, так сильно, що знову вирубався, не чув навіть, як він од’їхав, так сильно, що не схотів навіть його номерів пам’ятать, бо одключився геть до такої його міри, що врубатись міг лише од того, що хтось мене за матню лоскоче, «що за шутки недобрі», тобто розстіба вже оту матню і отак почина джинси стягувать, хороші такі, скільки я помотався, доки підібрав путні, і тут вже раз – і їх знімають в тебе, а в тебе ву в голові лише одна думка, щоб не попався збочений, бо зараз є такі уроди, що при цьому трупів не щадять, а навпаки до більшої його міри, то тоді, думаю, буде дуже важко трупом прикидацця в такій ситуації, можна легко виказать себе і тоді що? Чувачок розлютиться, хлоп у лоб, щоб далі собі нормально продовжать, йому то що, а тобі?