— Або нам час змінювати аналітиків, або це ті самі два відсотки, — знизав плечима Арсен, дістаючи пістолет з кобури.

— До яких ми максимально готові, сподіваюся? — дивно, на її погляд, але Яструб теж протягнув руку, і його охоронець дав йому інший пістолет. Чоловік той сховав за піджак.

— Ясна річ. Я довіряю на сто відсотків тільки власним прогнозам. Як і ви, — хмикнув Арсен.

Вона собі інакше уявляла охорону важливої персони, яким точно мав бути тут Яструб. Центрова фігура. Арсен не мав права його допускати до відкритого конфлікту!

Чи Яструб з тих, хто сам на перед лізе? Так у неї малися зауваження, щоб їх пранці зʼїли! Вася збиралася Яструба до відповіді за законами притягти. І він точно для того мав бути живим!

Саме тому вона таки наблизилася. За вікном не було видно бучі. Власне, взагалі важко було, на перший погляд, помітити різницю… Але люди були. І кожен точно розумів, що робить. Всі займали явно визначену заздалегідь позицію. Навіть ті пси.

— Що у вас відбувається? — тоном, ніби має право тут знаходитися, поцікавилася вона.

— Ти тут що робиш?! — звісно на це не купилися ні Яструб, ні Арсен. Вирячилися на неї обидва. Гаркнули то чи не в унісон.

Ну типу вона не з лякливих. Тому підібгала губи та скинула брову… Дарма. Синець болів, звісно. Постарався її колега знатно. Може, який камінець за пазухою на Васю зачаїв, а тут шанс відвести душу випав?.. Та розтирати зараз скроню — точно не найкращий вибір тактики, аби цих двох у чомусь переконати. Тому навіть не зморщилася.

Проте Яструба її перфоманс не переконав.

— Давай, царице, шуруй на кухню! Там зараз найбезпечніше, і носа звідти не висовуй! — рикнув Яструб, чомусь роздратовано глянувши на Арсена. Ніби його звинувачував у її появі тут.

Цікаво, через самому факту нападу він, здавалося, дратувався менше.

— Я сама за себе відповідаю! — відрізала Вася цим двом розумникам, так зрозумівши, що тут головне не пасувати та триматися на їхньому ж рівні. — Я чудово вмію битися, — не відступала вона і від легенди.

Щось змінилося в очах Влада. І він глянув на її синець, точно.

— Тут не буде спарингу, — вже іншим тоном, мʼякіше, додав він. — Тут будуть перемовини… — він помовчав.

І раптом на дворі пролунав металевий скрегіт! Ніби хтось в'їхав у ворота! Вона аж смикнулася!

Вірогідно, так і було. Та Яструб навіть не здригнувся, на відміну від Василини.

— Або почнеться стрільба. І тоді тобі там тим більше нема чого робити, — спокійно завершив чоловік свою думку.

І пішов до дверей разом з Арсеном, дідько!

Агов! Він реально вважає, що вона тут тепер залишиться?! Ну, Вася мала, чим їх здивувати, трясця їм в печінку!

Вислизнути за ними виявилося складніше, та все ж чоловіки не очікували такого кроку з її боку, вочевидь. Тому Вася опинилася на ґанку та миттю присіла навпочіпки, аби не привертати до себе увагу. І… опинилася ніс до носа з одним з тих самих псів.

— Привіт, — прошепотіла вона більше від розгубленості та… остраху, чого вже!

Але собака ткнувся писком у її бік, глибоко втягнув повітря… і просто залишився поруч. Навіть не дзявкнув… ну або не гримнув, враховуючи його габарити.

Добре. Таки чудово надресовані. Взнав її моментом.

— Ти порушив межі моєї території, Вікторе. Після прямого попередження. Сам знаєш, що такого я можу і не пробачити. І мене всі зрозуміють, — почула вона рівний, але настільки владний голос Яструба!..

Дідько!

У Василини сироти шкірою пішли! Крижані, дряпаючи… а це ж він не до неї звертався і не в її бік бриніла лють! Немов полумʼя, прикрите геть тонким прошарком каменю. Це дійсно звучало лячно. І вражало.

Мимовіль порівняла, наскільки це відрізнялося від того, як він спілкувався з нею.

Її пробрало.

Та попри це Вася мала розібратися в ситуації, бо вона таки посеред всього цього опинилася, і мала власні плани. Тому, не звертаючи більше уваги на собаку, підібралася до поручнів огорожі ґанку та обережно висунулася поміж стовпчиків. Її не мали помітити тут.

Погнуті ворота відсунули в бік. Якась машина, що, вочевидь, і пошкодила ворота, стояла на межі двору та проїзду. Біля неї знаходилося троє людей. Два охоронці та той, кого Арсен з Владом, мабуть, і називали Кульгавим. На них було направлено чимало зброї від охоронців Влада. Проте і за машиною Кульгавого ще стояли люди, ті, що з ним приїхали, схоже. Теж озброєні. Паритет сил.

Тому цей чоловік, вираз обличчя якого не наштовхувало на думки про дуже високий розвиток та інтелект, таки слухав Яструба. Ну, добре, можливо, Василина зневажала цього типа, але навіть у порівнянні з Владиславом…

Трясця! Та їх не можна було навіть порівнювати! Це просто різний клас людей, хай обидва і належали до криміналу, який вона ж апріорі поважати не могла! Але… Грані аспіди!

Вася аж сіла на дошки ґанку від усвідомлення… Їй дуже імпонував Владислав! Ну, у порівнянні з ось цим, ясна річ…

Їй у щоку ткнувся вологий ніс. Собака явно зацікавився, що вона таке робить. Та Вася зараз була настільки спантеличена, що… просто скинула руку та почесала цю громадину за вухом. Суто автоматично.

Бо не очікувала від себе ось таких реакцій на… підозрюваного, хай там як!

— Ти мусиш мені допомогти, Владе, — тим часом озвався на той докір Кульгавий. Таким тоном… що вона тільки впевнилася у власних висновках.

Брр! Класика, просто класика! Хоча зазвичай не Василина з такими працювала, то частіше на поліцію припадало… Але вона й там відслужила деякий час, тому таки мала досвід. Чому й перевелася, довчившись.

— Я ж нормально, ну, без наїзду, бл*. З повагою! Ти мусиш це зрозуміти, Яструб! — нелегко підбирав слова Кульгавий.

— Я нічого не мушу, — хмикнув Влад, ясно вказуючи, на чиєму боці тут сила. Та й влада, вочевидь, якщо цей допомоги Яструба шукає навіть в такий спосіб. — Тим більше коли настільки хамська поведінка. Це твоя основна проблема, Вікторе. Через це з тобою і не хочуть мати справу у цій…

— Бл*! Я тебе не питаю, чому! Я хочу, аби ти вирішив це! Я ж до тебе по нормальному! І заплатити готовий, навіть з надлишком!.. — перервав його Кульгавий, скинувшись аж занадто бурхливо, як для людини, на яку безліч зброї направлено.

І Василина якось інтуїтивно з Владом погодилася — Арсену варто свого аналітика змінити. Якнайшвидше. Бо цей тип в принципі не здавався прогнозованим!

Власне, здавалося, Арсен думав про те саме. І так потроху, непомітно висувався наперед перед босом. Інші охоронці також трохи змістилися.

Василина теж подалася трохи вперед, так і не піднімаючись. Обережно спустилась на одну сходинку, продовжуючи слідкувати за ситуацією. Погано, що в неї не було зброї… Рукопашні навички тут зараз не дуже то у пригоді стануть.

І тут позаду пес почав гарчати…

Не зрозуміла, у чому справа: чи тварина була проти, аби Вася кудись рухалася, чи що? Тож вона озирнулася… і здивована вирячилася на те саме кошеня, яке сьогодні вже затягнуло її в одну халепу! І зараз мало б спокійно спати на диванчику у кухні!

Якого біса воно тут робить?!

Схоже, у пса таке саме питання пульсувало у голові. А ще справедливе обурення, що «несанкціонована» тварина шастає його територією…

— Ні-ні-ні!.. — прошепотіла Вася знервовано, потягнувшись було до малого.

Сама не знала, кого намагалася заспокоїти, чи то собаку, чи то кошенятко до розуму призвати… Та вона не встигла ні першого, ні другого стримати!

Кошеня засичало та вигнуло дугою спину, так, що шорстка стала сторчма! Пес загарчав сильніше…

«Триндець!», — ось і все, що встигла подумати Вася, трохи змістивши фокус з ситуації у дворі.

Хоча Владислав щось таки продовжував впевнено пояснювати, а Кульгавий огризався. І їй би послухати, бо здавалося, що Яструб у чомусь ту горилу таки переконує. От тільки назріваюча «котострофа» заволоділа усією увагою! Василина навіть встигла руки простягнути, збираючись вхопити маля…