Хіба ж він збрехав? Лікар чітко сказав, що їй потрібно як можна менше стресу, чи не так?

Навіть попри те, що вона сама з тим не дуже була згодна, здавалося. Княгиня пирхала та чи не весь час підібгала губи, виказуючи свою роздратованість. Ніби її наручниками до батареї прикували, їй-бо!

Хоча, заради правди, можна було відзначити, що до її руки таки була приєднана крапельниця. І це, авжеж, обмежувало Василину.

Та не це дратувало дівчину найбільше, здавалося.

Власне, зараз вона не могла бачити навколо нічого не через свої очі, а через те, що лікар, якого він притяг аж до Варвара додому, закапав їй очі краплями, що привіз із собою. Та звелів зробити їй якийсь компрес. І заборонив знімати годину.

Не дивно, що Вася бурмотіла щось незадоволено собі під ніс та час від часу обурено, шумно видихала крізь зуби.

Мабуть, їй теж кортіло зʼясувати нарешті ситуацію, Влад то по виразу її обличчя зрозумів, коли прийшов. Та ніхто з них не палав бажанням робити то при лікареві. Ну й Арсен тоді точно був би зайвим.

Влад помітив напругу, що хоч і послабла трохи від учора, але явно не згасла поміж цими двома…

О, трясця! Йому просто в якийсь момент закортіло розрубити цей клятий «Гордєєв вузол» одним помахом! Заявити цій впертій, хитрій та підступній княгині, що нікуди він її не відпустить, про що таки чесно попереджав! І чхати він хотів на її звання та минуле! Все, Влад прийняв рішення. Її завдання — змиритися.

Ну яке СБУ з такими проблемами із зором, серйозно?! Чи йому хтось хоче сказати, що Управління на себе такі витрати з відновлення та лікування візьме? Ага, типу Влад — лох, який в таке повірити ладен! Коли в неї від стресу може в момент стан погіршитися?

Смішно! Та й хто буде тепер доручати їй справи?

Трохи розбирався в структурі та темі. І в тому, як у них там все облаштовано — теж сік. Мав звʼязки й там. До речі… варто б звʼязатися та пробити тему.

Бо як серйозно глянути — тут нема про що й говорити! Не повернеться вона нікуди. Йому належить!..

А ця перекірлива та норовлива княгиня вигадала постригтися та пофарбуватися за одну-єдину ніч, коли його поруч не було! Збісило!

Йому в пику?..

Хоча, відсунувши трохи емоції та звернувшись до аналізу, Влад не міг визнати, що цей колір… здавався більш гармонійним для неї. Якимось… природним, чи що.

Зараз здавалося навіть дивним, що він вважав блонд відповідним. Ось цей… що навіть не мав в його уяві якоїсь певної назви, немов робив всі її риси яскравішими та виразнішими, як не дивно. А Влад не звик бути спантеличеним.

Вона сказала, що це і є її справжній колір… Здивувала. Дідько! Що він насправді про неї знав, що так відчайдушно готовий вчепитися в цю жінку?! Збіса мало! Та хіба то його зупинить?!

В цей момент, перериваючи його роздуми, у двері постукали.

Влад розвернувся якраз тоді, коли Арсен підійшов до дверей та прочинив. Василина напружилася, то було помітно навіть попри її доволі безпорадний стан.

— Перепрошую, тут… — почав було охоронець, що чергував в коридорі.

Але Яструб побачив знайомий силует ще до того, як його тихо окликнули:

— Владе.

— Я зараз повернуся, — він відійшов від вікна та провів рукою по маківці княгині, щоб знала, що він поруч.

— О, ні, можеш не поспішати! — трохи сардонічно пирхнула вона. — Я ж так цікаво проводжу час! Та й мені все одно звідси наразі нікуди не подітися, — не пропустила можливості штрикнути його шпичкою.

А Влад мимовіль посміхнувся. Її характер — його бісив… Але й так заводив, що кров починала у венах палати! Дідько! Дійсно шкода, що зараз не може її навіть до пуття поцілувати! Пальці самі на мить сильніше стиснулися у такому незвичному нині волоссі.

І хоч спробувала його вколоти, але ж тим і свою потребу у ньому видала!

— Я надто скучив, моя люба, аби довго тепер триматися вдалині, — хмикнув Влад в тон, та таки пішов.

— Арсене, — очима вказав, аби охоронець знаходився біля Василини.

Кому ще її довірити?

Загасив сигарету у попільничці, яку точно принесли виключно заради нього. Знав, як Тимур ставиться до паління. Та таки вийшов у коридор.

— Тимуре, — кивнув, вітаючись з господарем.

Вони, вважай, однією «родиною» тепер були… Доволі своєрідною, та все ж. Тому і відправив Василину саме сюди. Знав, що тут її захистять від будь-якої загрози… І не видадуть, раптом що. Нікому.

— Отже… капітан СБУ? Ворожка? Серйозно?! — Тимур говорив спокійно. А от дивився так, що відразу ставало зрозуміло, наскільки йому «цікаво» та весело зараз за ним спостерігати.

— Ти ж не думаєш, що я буду це коментувати? — скинув він брову.

— Ні! — таки реготнув Тимур та похитав головою. — Навіть не мріяв. Хоча це доволі цікаво… Особливо, як ви таки стрілися? — хмикнув друг.

— Вона на мене з дерева впала, — на це його питання Влад таки міг відповісти.

— Охрініти! — щиро розсміявся Тимур.

— Так. Трохи є, — не міг він з тим не погодитися. Втомлено провів по брові великим пальцем, натискаючи на пульсуючі точки надбрівʼя.

Як не крути, а втомився за цю добу. І оце чи не вперше видихнув, починаючи трохи витискати з грудей напругу.

— Я, власне, хотів сказати, що якщо треба, можу й свої звʼязки в СБУ залучити, — нарешті перейшов до суті Тимур. — Не дуже орієнтуюся у суті вашого питання, але ти ж в курсі, що свої люди є. І якщо потрібно…

— Я дам знати. Ще сам не розбирався, якщо відверто. Не встиг. Це все… сталося доволі неочікувано. Мені треба розібратися в ситуації, — Влад стиснув руки, хруснувши суглобами. — Але дякую. Можливо, дійсно, звернуся.

— Чудово, — Варвар задоволено кивнув.

— То як ваші справи, молоді батьки? — все ж таки вирішив трохи додати ввічливості Влад. — Справляєтеся?

– Інколи я думаю, що керувати бойовим загоном легше, аніж замінити йому підгузок, — реготнув Варвар. — Але є надія, що таки непогано вправляюся, принаймні Женя таки довіряє мені його тримати та глядіти час від часу. Так що надія відточити майстерність таки є, — кепкуючи над самим собою, пирхнув Тимур, змусивши й Влада посміхнутися.

— Повертатися у будинок небезпечно, — Василина відкинулася на спинку сидіння авто, радіючи, що вікна затемнені.

Як і завжди після крапельниці, їй було не дуже добре, але… очам точно стало легше. Та й вона ж до того, ще в темних окулярах. То навколо, здавалося, взагалі сутінки! Лікар наполягав, щоб вона дуже берегла зір від подразників. Влад сприйняв то геть серйозно, ясна річ!

— Не повіриш, але я можу це вирахувати, — хмикнув іронічно Влад, захопивши її руку в міцний полон власної долоні.

— То куди ми тоді їдемо? — напружено запитала вона.

Він відповів?! Ага, як же! І це таки бісило… трохи!

Вони нічого не вирішили. От жодного, трясця, питання! Та й коли б? Якщо, тільки-но лікар завершив свої маніпуляції, як Влад потяг її в авто. Вона ледь встигла попрощатися з Женею, яка ж таки багато для неї за цей короткий проміжок часу зробила. Та лише похапцем змогла побачити їхнього з Тимуром сина!

Арсен так само швидко забрав її речі. Ну й ось вони — тут, кудись їдуть.

І вся ця напруга немов закрутилася між ними в замкненому просторі салону авто! Настільки насичено та гостро, що вона майже реально відчувала поколювання розрядів роздратування Влада на шкірі.

Власне, сама Василина теж не могла назвати себе спокійною. Аніяк!

— Що Управління знає про інші мої обʼєкти нерухомості? — поцікавився натомість Влад доволі відсторонено.

Насправді настільки, що Вася навіть обернулася: такий голос стриманий, аж завидки беруть! Ніби це не його рука стискала її запʼясток до того, що Васі пальці майже поколювало нестачею крові. І геть не він крутив її браслет, немов запевняючи себе, що той на місці!

Ага, вона майже повірила…

До речі!

Вона наполегливо потягла руку та чи не вперше почала розглядати, а не обмацувати цю прикрасу.