Проте виклику у тоні Нікіти не поменшало. Як не змінився й погляд, з яким той дивився на Влада. Він все ще шукав якесь підтвердження. Яструб закластися міг, що й він так сам на Нікіту дивиться зараз.

Схоже, вони порозуміються.

— То що ж таке ти сподіваєшся мені запропонувати, аби я зацікавився? — скинув Влад брову.

І агент раптом ніби випростався, як ідучи в атаку.

— Співпрацю, — Нікіта глянув прямо, твердо витримавши його погляд. — Ти зможеш вивести всі свої справи в легал. Ми здебільшого закриємо очі на минуле, якщо ти нам в декількох напрямках допоможеш. І станеш… прийнятно чесним громадянином… Хіба не цього хотіла б Вася?..

— А ти маєш повноваження, аби такі гарантії роздавати? — хмикнув у відповідь Яструб, сівши та відкинувшись на спинку власного крісла.

Його влаштовував напрямок розмови.

Дідько! Справи складалися так, що він не міг спростувати цієї гучної заяви Нікіти. Вчора Влад усвідомив, що це — правда. Кохану завжди буде гризти провина, хай як сильно вона його кохає. В силі її почуттів Влад не мав сумнівів.

Та найпаскудніше, що все її самокатування впаде на саму ж Васю. А яким би вмілим перемовником Влад не був, й сам розумів — ніколи не зможе прочитати її думки та бути певним, що здолав ті сумніви.

Тож тепер його черга зробити вибір на зустріч коханій.

— То перейдімо до суті й сам оціниш, що я пропоную? — закинув натомість Нікіта, схоже таки не блефуючи.

І це теж влаштовувало Яструба. Йому був потрібен цей силовик. Бо зі своїми старими контактами в Управлінні Влад точно б не провернув нічого схожого. Не хотів. Не ті люди, які будуть у цьому зацікавлені.

А Нікіта, судячи з усього, що вдалося дізнатися, був багато в чому схожий на Васю.

Саме тому влаштовував Влада для його цілей ідеально.

— Ну давай, купляй мене з нутрощами, агент доброчесності! — розсміявся раптом навіть щиро, чим таки зумів наново здивувати Нікіту, здалося.

— Погодься, що план був непоганий… Хоча над переконливими аргументами Тарасу ще варто попрацювати, — прошепотіла Василина, давлячись сміхом.

Влад намагався утримати обличчя. Докладав бісових зусиль…

Проте й сам знав, що кохана все бачить по його очах: Влад стримувався з останніх сил! Якби їх дворічний син зараз не спав, міцно притиснутий до грудей Васі — вже реготав би, немов навіжений!

— У мене є зауваження до процедури, — пирхнув він так само тихо, спостерігаючи, як кохана обережно вкладає малого в ліжечко. — Та до способу втілення… Він геть не схожий на цуценя! На що Тарас взагалі розраховував?! Де логіка?! — спробував спростувати її закид.

Проте все це Влад виказав чи не самими губами.

Останні хвилин сорок довелося попрацювати обом, щоб заспокоїти сина, який впав у розпач, коли його «хитрий план» зазнав провалу. Ледь заколисали. Тож не хотілося зараз звести все нанівець.

— Йому лише два роки! — наголосила вона більше очима, аніж вголос.

— Це не привід так лажати, Княгиня. Хай звикає, — стиха реготнув Влад.

Але таки подумки згодився з вічними ремарками дружини, що син у нього вдався своїми хитрими схемами та намаганням всіх схилити на свій бік.

От тільки підводило Тараса те, що якраз від Василини малий перейняв рішучу прямоту та безкомпромісність… Завжди готовий був відразу діяти, кидався у бій. І то трохи паскудило плани хлопчини… Вже не вперше.

Звісно, Влад не міг коханій про це так сказати.

Та й хіба сам не шаленів від її характеру? Тому це й залишалося завжди лише у нього в думках.

Щоправда, мав підозри, що вона й сама так вважає.

Йоль, який помітно додав у вазі, тихо прослизнув у кімнату та вмостився у ліжечку, примостившись під ноги малого. Влад перезирнувся з Василиною та… залишив кота в спокою. Вони частіше забирали його з дитячої, хоча кіт обожнював малого. Проте сьогодні…

Сьогодні малий Тарас вперто вирішив ночувати з улюбленими псами у вольєрі. Звісно, вони з Василиною виявили рішучий протест. Бо це, бляха, не ручні терʼєри чи якісь там мальтіпу!

Тарас обожнював всіх їхніх тварин, включно зі сторожовими псами. Ну, треба було визнати, що ті також мали нескінченну слабкість до малого та дозволяли Тарасу таке, що ніколи б не пройшло більше ні в кого. Та все ж…

Ну й сам вольєр був якби геть не пристосований для ночівлі там дворічки. Позатим, коли то Тараса зупиняло?!

Всі вмовляння, спроби відтягнути та переконати сина спати у зручній, затишній кімнаті — які здавалися їм доволі успішними — провалилися з тріском. І Княгиня разом з Владом знайшли сина вже дорогою до собак буквально через пів години після того, як почистили йому зуби та начебто вклали!

Що найсмішніше, Тарас натягнув на себе зимову плюшеву піжаму-комбінезон, яка імітувала костюм мультяшного героя «Стіча», від якого син чомусь почав люто фанатіти в цьому році. Хоча Влад якось мав сумніви, що той щось реально розумів, коли дивився ті мульти.

Але… що ж, мабуть, малий дійсно вірив, що тепер його неможливо відрізнити від справжньої собаки… Він навіть прокрадався коридором на вихід — навкарачки! І це таки було збіса смішно спостерігати!

В чомусь Влад навіть захоплювався та пишався, що вже в такому віці Тарас наполегливо добивається своєї мети попри всі перешкоди. Та все ж не тоді, коли малюк вирішив спати на вулиці, ще й у компанії таких псів!

Тож залишити тут сьогодні кота — не здавалося тепер величезною проблемою. А може, Тараса то втішить, коли прокинеться.

— Ти у захваті від нашого сина та його кмітливості, — лукаво помітила Княгиня, коли вони тихо вийшли, прикривши двері. — Визнай це.

«Хіба Влад хоч колись ставив це під сумнів? Трясця! Та саме він був тим, хто цієї вагітності чи не більше за неї добивався!..»

Хоча потім, звісно, ледь себе не проклинав за те, що успіху досяг.

— Я у захваті від тебе, Княгиня! Завжди. Без обмежень чи виключень, — не піддався на провокацію Влад, обхопивши її жадібними руками та міцно притиснувши до себе. Ну й до стіни до того ж.

Щоб не дражнилася. І не підривала його виховну стратегію.

— І звісно ж, я безмежно люблю нашого сина. Проте це не значить, що буду потакати його шаленим витівкам, — з натяком подивився в її очі.

— А м-о-о-ї-ї-м шаленим витівкам ти завжди йдеш на зустріч, — лукаво простягнула Вася, закинувши руки йому на плечі.

Влад відчув, як теплі, м'які долоні дружини переплелися у нього на потилиці. Пальці натиснули, занурилися у його волосся, дряпнули злегка короткими нігтями.

Дідько! Як голих нервів торкнулася! Немов відразу до мʼязів, кісток дістала! Пробило струмом високовольтної напруги!

Влад аж примружив очі, різко видихнувши крізь зуби. Мʼязи вздовж хребта натягнулися, змушуючи сильніше випростатися! На потилиці волосся стало дибки… І кожен мʼяз немов судомою звело від бажання стати до неї ще ближчим, бляха!

Вона заводила його так, що дах досі зносило! Просто вмить!

— Завжди, коли знаю, що можу прикрити з усіх боків від наслідків, моя кохана, — пророкотав Влад, низько схилившись до її губ, що манили його своєю гострою солодкістю.

І вже б ввіпʼявся в ті жадібним цілунком!.. Та щось його таки смикало, змушуючи в очі коханої вдивлятися.

— То народімо ще одну дитину?.. — раптом тихо запитала Вася, дивлячись на нього так, немов заворожити намагалася.

Враховуючи те, що вона таки навчилася працювати з картами Таро, а може, й ще з чимось (він не надто заглиблювався тоді, аби їй була втіха) — могла б й досягти успіху. Бляха, та хіба він в принципі міг їй опиратися?!

Але це… Влада немов до підлоги прибило пильними мішками. Груди стисло вже геть з іншої причини!

— Ні! Бляха, ні! — прогарчав Влад, притиснувшись своїм лобом до її маківки. — Ні! Тобі лікарі заборонили, памʼятаєш, кохана?! — рикнув, буквально вкарбовуючи ті слова в її шкіру.